Всім добре відомо, без зубів сутужно. Немає ноги – вистругав дерев’янку і пострибав, немає руки – є інша, та ще й зуби в додачу. Нема голови… Ну, тут, як кажуть, що відріжеш, те не доточиш.

Зубопротезування нині на супернайвищому рівні. Кажуть, ставлять імплантати. Верхню частину можна відгвинтити в будь-яку мить та загвинтити свіжий різець чи кутній. Прогрес далеко сягнув… Але не в нас – мало хто може дозволити собі американську посмішку. Втім щелепи замовити, – коли ікла геть струхли, – цілком можливо. Словом, зараз не дуже лякаються, коли хтось погрожує вибити зуби. Цивілізація просунулася за горизонти…

Василь Мотузок мав тридцять років і всі тридцять два зуби. Бо був людиною працьовитою і не конфліктною. Одначе, як повідомляє народна мудрість, тиха вода греблю рве.

Василь мав дружину, восьмирічного сина і, звісно, тещу. Наперекір наговорам, ніби між зятем і мамою дружини постійно ведеться війна, ексцесів у родині не виникало. Можливо тому, що Мотузок був зачухою.

Цей вельми образливий термін виник випадково від абревіатури “ЗАвідувач ЧУжим ХАзяйством”. Тобто Василь був приймаком.

Хто не був приймаком, той горя не знав…

У сім’ї не без виродка. З рідною половиною проблем не було, з тещою так-сяк ладилося, а от бабуся, стара карга, бувало, діставала до немоготи. То косо поглядала, надуваючи старечі зморщені губи, то незадоволено бормотала з будь-якого приводу, а то й випробовувала голосові зв’язки. Словом, створювала антагоністичну атмосферу. Василь довго терпів, зрештою пообіцяв заховати вставні щелепи істеричці, щоби та тільки шамкала.

Ввечері Василь з гарним настроєм повернувся з роботи, зайшов до оселі і нутром відчув гнітючу атмосферу. Дружина на запитання, чи є вечеря, опустила очі донизу і почала м’яти полу фартуха. Теща, із заплаканими очима, теж дивилася невидющо кудись під стіл. Бабця сиділа на лавці під образами і була схожа на мумію Тутатхамона, давнього фараона Єгипту.

Мотузок поцікавився, чи, бува, ніхто не помер із родичів. У відповідь почувся лише схлип.

– Василю, ніколи не думала і не гадала, що ти такий, – пригнічено вичавила кохана.

Мотузок зрозумів, що він щось накоїв. Махнув рукою і став заглядати в каструлі.

Конкретика не забарилася, теща, схлипуючи і давлячись спазмами, жалібним голосом вичавила:

– Василю, будь людиною, віддай бабі зуби.

Василь здивовано обвів присутніх поглядом, зупинився на старечій фізіономії. Бабця мала такий вигляд, наче стався другий прихід Ісуса Христа і почався відбір претендентів до Раю. Василь подивився на підвіконня, де в скляній посудині з водою хранилися зняті наніч щелепи. Півлітрова банка була пуста.

– Таки Бог є на світі, – констатував саркастично зятьок.

– Василю, не грайся, бо міліція вже в путі.

Василь перевів погляд на синка. Той дивився донизу, ковиряючи носком обувки підлогу. Всім раптом стало зрозумілим, хто винуватець переполоху.

З’ясувалося, зуби були обміняні з приятелем на складаний ножик. Всією делегацією двинули до сусідів. Пропажа віднайшлася не одразу, адже була схована в копиці соломи. Довелося усім кутком по соломині розгрібати величезну купу.

Покараним ніхто не був. Стара повеселіла, гуртом насміялися, а Василь порадив тримати важливу річ під подушкою.