Або про українофобський педикульоз
Педикульоз страшна річ – педикульоз завжди свербить. Можна чухатися донесхочу, та доки не виведемо цю заразу, дірку протремо.
Як образно та влучно сказано: «Не страшні російські воші, небезпечні українські гниди».
Завів нову собачку. Бо Бім вже підстаркуватий. Не за горами потойбіччя. Та й хочеться чогось, скажімо так, свіжого. Придбав… Точніше, шаталося цуценя вулицею, приютив. Гарненьке, здається, ще й породисте. Заглянув в інтернет, дійсно, норфолк-терєр. Невеличке, не більше домашнього півня. А шерсть, як у бізона, довга та хвиляста. Полюбили ми це диво-дивноє, купаємо та розчісуємо майже щодня, але – дивно! – блошня нікуди не зникає. Купуються різноманітні препарати, собачі шампуні, а воно чухмариться, і край. Аж тут дійшло! Бім хоч і спанієль, та не хатня собачка, санобробіток проходить вряди-годи. Тож обдаровує свого новоявленого друга щодня свіжими педукульозними виводками.
Щоб зекономити на витратах, вирішили санітарити обох.
Допоки не проведемо в Україні загально-тотальну санітарну мізкову чистку, українофобський педикульоз не щезне. От і вся рецептура!