Серце Філіпа шалено стукало. Тільки повернувшись до своєї садиби, він прийшов до себе. Він приревнував настільки, що ледве силою не взяв Евелін. Чоловік зрозумів, що зробив одну із найстрашніших помилок у своєму житті і тепер дівчина відвернеться від нього назавжди. Він хотів подарувати їй світ та здійснити всі мрії.

– Який же я ідіот, – Філіп налив коньяк в бокал і випив залпом.

Він не спав всю ніч і безбожно пив. Бізнесмен не знав як знайти вихід із цієї ситуації та й вибачення тут недоречні. Рука підіймалася до стакана, але іноді тягнулася до телефону.

Філіп вирішив поговорити з психологом для того, щоб вирішити цю проблему з неконтрольованою ревністю та бажанням контролювати іншу людину.

***

Адріану снилися дивні сни про те, що він знову може ходити та водити машину. До нього посміхалася Полін, а потім виднілася на горизонті Еріка з якої він часто проводив час і жалівся на життя. Далі з’явилася Евелін. Вона більше не здавалася юнакові високою. Хлопець впевнено дивився на неї та показував майстер-клас із позування. Дівчина уважно спостерігала за його рухами і задавала запитання.

Здається, він був щасливий уві сні і навіть посміхався, лежачи в ліжку. Юнак відчував себе повноцінним, перебуваючи у власних ілюзіях. Раптом холодний вітер підняв його тіло і поніс далеко-далеко, а коли він прокинувся, то відчув спустошеність і тугу. Черговий прекрасний сон закінчився кошмаром.

Адріан подумав, що можливо все це дійсно ілюзія і ніщо не заважає йому стати на ноги без візка. Юнак наважився підвестися і його ноги вправно послухалися: він стояв і не вірив своїм відчуттям.

Посмішка з’явилася на обличчі і Андріан пройшовся туди-сюди. Було враження, що він робив це раніше, але раптовий головний біль, який виник ні звідки змусив його дібратися знову до ліжка та втрати на декілька хвилин свідомість.

***

Минув тиждень з того дня, як Евелін не бачила Філіпа. Чоловік не телефонував їй, не намагався переслідувати чи задобрювати подарунками. Можливо, він злякався Пата, який як шуліка чатував її з роботи та на роботу і не дозволяв знаходитися на самоті. Проте, згадуючи їх останню зустріч, бізнесмен не боявся виясняти стосунки при сторонніх, а навпаки – обіцяв повернутися.

– Як ти? – Патрік був радий бачити, що Евелін ніхто не переслідує і вона спокійно вийшла з агенції.

– Я думаю, що він залишив мене у спокої, як я і просила. І навряд чи після того, що сталося він може спокійно дивитися мені в очі і думати, що я чекаю на нього, – дівчина промовила це спокійно, хоча в душі все стиснулося від згадки про Філіпа.

– Ти наївна дівчинка, Еві. Такі як він йдуть до кінця, але не хвилюйся твій лицар Патрік не кине тебе в біді. До речі, що там «інші красуні» поробляють, не бояться залишатися на самоті? Чи є якісь новини від Валері, чи комісара?

Молоді люди прогулювалися, тому часу на спілкування у них було вдосталь. Евелін розуміла, що Валері Рішар трішки оговталася від потрясіння і навіть проявила стійкість на церемонії прощання з Ерікою та Полін.

– Слідство мовчить. На цьому тижні похоронили дівчат. Нікого дивного чи підозрілого я не бачила. Фредерік продовжує знаходитися під слідством, а Алізе та Катрін поводять себе так, наче от-от втратять свідомість.

– Вони перелякані, тому що вірять у версію комісара. Хоча, можливо, тут була особиста неприязнь до Еріки та Полін, але ж поліцейські люблять вигадувати хитромудрі версії, щоб ще більше себе заплутати, – Патрік розмовляв з Евелін і водночас озирався по сторонам.

– Час покаже, як було насправді, – ласкаво промовила Еві.

– А ти боїшся чи вже звикла, що робота в агенції має свої недоліки у вигляді одержимого поганця, який полює на молоденьких манекенниць?

– Пат, ти говориш так, наче ми опинилися у фільмі жахів, – дівчину насмішила інтонація з якою промовив запитання юнак. – Ти постійно поруч, тому страх відходить, а може скоро зникне зовсім.

– Приємно чути, – Пат доторкнувся до кінчика носа Евелін і ніжно його погладив.

Дівчина зашарілася, тому що навколо були люди. Вона не любила, коли особисті речі виставлялися на показ і всі це бачили.

Патрік розважав її до кінця дня і дарував тільки позитивні емоції. Евелін відчувала, що вже більше прив’язується до Патріка і їй подобається бути тільки з ним.

– Евелін, я не знаю, що зі мною відбувається останнім часом, але я відчуваю, що маю признатися тобі, що ти особлива дівчина для мене. Я хочу захищати тебе, піклуватися про тебе, проводити час з тобою та цілувати до нестями. Я думаю, що я закоханий.

Юнак нарешті признався в тому, що мучило його останніми тижнями. Він думав про Евелін, коли її не було поруч, не міг проводити час з іншими дівчатами та ввів себе, як підліток, коли вона була біля нього.

Евелін бачила, що вони зближаються кожного дня. Їх дружба закінчилася на тому епізоді, коли дівчина мило поцілувала його в губи. Тоді мадемуазель Дюбуа думала, що це банальна вдячність та емоційність з її сторони.

Патрік чекав на її реакцію, однак дівчина мовчала. Евелін підійшла до нього і замість слів притягнула його до себе і поцілувала в губи.

Юнак був на сьомому небі від щастя і тільки встиг промовити:

– Моя Еві.

***

Фредерік Мартінес думав, що комісар одумається і випустить його з камери. Минали дні, а його положення не змінювалася. Він не бачив людей, сумував за роботою та агенцією.

Очікування убивало його із середини, а відчай затьмарював здоровий глузд. Фредерік чекав, коли вже знайдуть справжнього убивцю, а його випустять на волю. Доля жорстоко наказала його за власне боягузтво та пасивність. Він міг викликати швидку з медиками чи повідомити в поліцію про те, що сталося з Ерікою, однак він обрав втечу від проблем.

Фредерік напружився і намагався пригадати що він робив в той день. Спогади давалися йому тяжко, тому що кожен день в нього був насичений на зустрічі, знайомства та розваги.

Здається, її звали Дафна. Дівчина, яка запала йому в серце на декілька ночей. Вони ніжилися в ліжку й обговорювали всякі дурниці. Дафна говорила, що мріє поїхати у відпустку в Монако разом із ним. Її очі сяяли, коли вона згадувала про це. Фредерік думками був десь далеко та лише поглядав на годинник.

– Любий, треба ще обрати купальник. Ти не хотів би піти зі мною по магазинах та оцінити в якому мені буде краще, – грайливо запропонувала дівчина і почала осипати шию Фредеріка пристрасними поцілунками.

Чоловік не дуже хотів витратити цілий день на безглуздий шопінг, але її поцілунки допомогли змінити його думку. Він кивнув і продовжив любовну гру. Дафна насолоджувалася його увагою та тимчасовою турботою, проте їх задоволення тривало недовго: задзвонив телефон і Мартінес змушений був відволіктися на телефонний дзвінок.

− Алло, хто це? – промовив Фредерік грубим голосом. Він був роздратований, що його потривожили в такі хвилини.

Дівчачий заплаканий голос промовив в трубку:

− Приїжджай.

Чоловік зрозумів, що це Еріка телефонувала.

− Любий, хто це тобі дзвонить? – не витримала Дафна.

− Замовкни, Дафно, – Фредерік думав запитати в Еріки, що сталося, однак дівчина приревнувала його і відключилася.

Мартінес не довго думаючи піднявся з ліжка і пішов збиратися. Він зрозумів, що Еріка в розпачі і тому треба швидше розібратися, щоб на роботі не ходили чутки та перешіптування про їх взаємостосунки.

− Ти куди, милий? Ти повернешся? – Дафна засипала питаннями, як на передачі.

− Не зараз, Дафно, − чоловік увернувся від дівчини та вибіг з квартири. Він спустився до стоянки і сів у машину. Дорога видалася довгою через пробки і постійний потік пасажирів. Він нервував і відчував, що його чекає напружена розмова з Ерікою.

Нарешті чоловік добрався до знайомої вулички, де жив його молодший брат разом зі своєю нареченою. На вулиці Рю де Пале було багато модно вбраних дівчат і він автоматично звернув увагу на їх параметри, бо весь час працював скаутом для моделей. Зайшовши в під’їзд, Фредерік помітно нервував та переживав, щоб Еріка не розповіла Готьє про їх роман. Він сподівався, що не застане брата разом зі своєю колишньою коханкою.

Чоловік зупинився біля знайомих дверей та хотів натиснути на дзвінок, але вчасно помітив, що квартира не закрита. Він відчув, як мурашки пробігають по спині. Фредерік наважився зайти.

У квартирі був погром: речі не лежали на своїх місцях, а дівчини ніде не було видно. Фредерік покликав її, але ніхто не озвався. Чоловік дійшов до останньої кімнати і побачив, що Еріка лежала на підлозі і не рухалася. Йому стало зле, він до останнього не міг повірити в те, що бачить. Ноги самі повели чоловіка з квартири, Фредерік буквально вибіг з під’їзду.

Камера здавалася йому все більш реалістичною. Фредерік повернувся зі своїх спогадів і поникнув. Він не пригадав нічого важливо крім власного страху та безсилля.