Країна: Китай.
Місто: Шанхай.
Час: 17:00.

Після довгої холодної зими та весняного
цвітіння, у природі наступає спекотна пора літа. Кожен радіє літній порі по-своєму. Літо несе з собою пахощі квітів та веселі ігри дітей. Довгі сонячні дні змінюються на короткі теплі ночі. От як зараз я, Тайлі, іду додому, після тяжкого, насиченого графіку робочого дня.
- Ніщо не в змозі порушити цей тихий і спокійний похід до моєї однокімнатної квартири. - сказала тихим голосом.
Проходячи через дерев'яний міст, потім через парк, ще через два пішохідних переходи, а потім ще через дві будівлі, кафе, супермаркет, ну і нарешті в семи метрах від мене було видно мій під'їзд. Ви запитаєте, а чому ти не викликала собі таксі? Ну почнемо з того, що коли я дзвонила, то мені відповіли, що у них не було вільних таксі. А на автобус, якій йшов останній я просто не встигла. Це прямо якісь закон підлості. Все було налаштовано проти мене, але в цьому є один плюс.
- Ех, сьогодні був дуже насичений день, зараз би прийти скоріше додому, і-і-і лягти у своє м'якеньке ліжко, а потім... - не встигла я доказати як тут у моїй кишені задзвонив телефон. - Алло? - підняла трубку.
- Тайлі-Куан-Куан! - віднесла телефон від вуха. - Аааа! - злякалась.
- Чого ти кричиш?! Ти написала пісню?! - дуже голосно говорила.
- " Горло значить тобі болить? А кричати у трубку значить можеш? А щоб допомогти мені зі співом або із текстом пісні, тобі горлишко болить? То тобі голівонька заболіла, да? ". - кривляла своє лице, і говорила у думках.

" милий... " - і інші слова, лапки, "", це буде означати, що хтось говорить у думках.
- Яку ще пісню? Я ж написала її вчора, - піднесла до свого вуха телефон. - Чого бикуєш?
- Я?! Я бикую?!
- " Аоу, я її ще більше розізлила, це ж у моєму стилі, ну хоча мій стиль злити хлопців, але цього разу я зробила навпаки " - зовсім не слухала, що говорила мені Джессі.
Джессі - це мій тимчасовий менеджер, який любить мене ще більше завантажувати різними справами та дрібницями. Вона любить коли всі танцюють під її дутку ( ну якщо так вам більш  зрозуміло ).
- Ти мене чуєш?! - ще сильніше віднесла телефон від вуха.
- " Ну все! Це вже перейшло всі границі " - зупинилася коло входу у багатоповерховому будинку. - Міс Джессі? - сперш, заговорила тихим голосом.
- Ти ж розумієш, якщо ти не будеш старанно працювати, то я тебе вижену із моєї, наголошую, з моєї студії. - нагло заговорила по телефону Джессі, коли вона це говорила я тим часом відкривала металеві двері.
- Чо? - нічого не зрозуміла.
- Ти мені тут не чокай, зрозуміла? Я буду чекати нову пісню через п'ять днів.
- Через скільки? - не почула я, тому що в цей момент я відкривала тяжкі, скрипучі двері. - Повторіть будь ласка ще раз.
- Добре, - зробила невеличку паузу. - Через три дні.
- Що!? - мої очі були як п'ять копійок. - Але ж... Міс Джессі... - у відповідь була повна тишина. - Що за... - глянула на екран телефону. - Ах, ах ти, перекрашана миша. - зі злості я заблокувала телефон. - " Ну за що мені це? Чому саме вона мені попалась? Я ж написала пісню вчора і чого це вона так нагло заговорила? Це ж не її студія, її ж орендує наш директор, а не вона ". - ішла по сходах на третій поверх.
Мій настрій був зіпсований, тепер мені потрібно за три дні написати пісню, а це не так легко. Свою другу пісню я написала за місяць, а це за три дні, та за три дні я тільки придумала їй назву... . Піднявшись на третій поверх я повернула на  право, там находиться моя квартира, коли я підійшла до своїх дверей, то помітила відкриті двері сусідньої квартири.
- М-м-м? - крайом ока глянула на відчинені двері. - В сусідню квартиру хтось в'їхав? Двері відкриті і ключ в дверях залишили... - мій настрій трохи покращився. - " А-а-а, напевно, якась миленька дівчина. Півроку тут ніхто не жив, - підійшла до дверей і відкрила ще сильніше. - " Нарешті у мене з'явилася сусідка" - зайшла з широкою посмішкою у чужу квартиру я. - Привіт сусідко! Ти... . - і тут відкриваються ще одні двері.
Це був... Високий, м'язистий, н-на-напівголий хлопець! Широкі плечі, шість кубиків пресу, біцепси, трицепси, (〒_〒) (/ω＼)~♪, км-хм, так! Я вибачаюсь, продовжимо. Зовнішність: Очі-янтарно-жовні, немов рідке золото, має червоне волосся і довгу чорну прядку. Я просто... Він відправив мене в нокаут.
- А-а-а? - зачинила двері квартири, привичка,  завжди коли я захожу у чиюсь квартиру я закриваю за собою двері. - " В-а-а, якого мопса, чого це раптом з мого носа пішла кров? " - подивилася на свою руку, а потім на високого хлопця. - А? - він тихими кроками пробрався до свого телефону. - " Що він робить? "
Крайом ока я помітила три набрані цифри.
- Поліція? - говорив по телефону. - У мене тут проникнення зі зломом. - глянув на мене, я ще дві хвилини думала над цією ситуацією, а потім до мене дойшло.
- Е! Почекай! - сиділа на колінах.
Через декілька годин:
- Ето... Помилка. - сиділа у машині в наручниках я.
- Мамочки! - схватилася за крісло поліцейського. - Ні за що пов'язали! Не виновата я!
Приїхавши в поліцейську дільницю мене закрили в камері тимчасового ув'язнення. Було 23:00 ночі, нарешті мене випустили і тут при виході з будівлі мене понесло:
- Перекачаний мопс! - кричу на всю. - Я тобі це ще пригадаю!
Не прийшла я додому, я прибігла зі швидкістю торнадо, ішла по сходах і говорила по дорозі.
- Иш, красень вимахав! Подумаєш прес оголив! - наближалася до квартири хлопця. - Дивитися нема на що! - підійшла до дверей і почала тарабанити зі всієї сили. - " Відкривай вже мопс, чи ти злякався мене? ".
Тут я випадково не помітила різкий рух дверної ручки, двері відчиняються і тут йому прилетів сюрприз!
- Дищ! - прилетів кулак в лице хлопця.
- Упс! Нерви, щоб їх. - завмерла на місці, але потім очухалась, бо я зрозуміла, що накоїла. - Я... Я... Це.. . - почухала щоку пальцем.