Прокинувшись у хорошому настрої, я відразу ж біжу до вікна, щоб подивитися, яка на вулиці погода. Звичайно, завжди хочеться посміхнутися, якщо світить яскраве сонце, співають птахи, небо без хмар. Мені все рівно чи тепло, чи холодно, я можу виходити на вулицю і бродити парками. А що ще потрібно для прекрасного настрою, хіба що легкий сніданок, пішовши на кухню і глянувши що там у мене є, я зрозуміла що мені потрібно.
- Так! Пора іти у магазин за продуктами. - розглядала що є у холодильнику. - Разом погуляю і надіюся, що сьогодні я не зустріну того мопса. - закрила холодильник.
За декілька хвилин я переодяглася у більш зручний для мене одяг, це були шорти чорного кольору і червона футболка з чорним маленьким котиком на грудині, а волосся було зачесане у дві косички і все це прикрашала вогняна прядка. Далі я пішла до дверей щоб взути червоні кросівки і чорну кепку.
- Так, список, думаю мені не потрібен. - відкрила двері.
І тут я бачу його! Тоно згадаєш про оце, ну про
оцео, і відразу вона тут як тут. У мене одразу  змінився настрій. Але сьогодні я недуже хочу з ним бикувати, тому краще привітаюся.
- Ем, привіт. (T_T)
- А? - подивився на мене. - Знову ти? - мовив він.
- Що значить знову я? Мені що, навіть "привіт" не можна сказати? - закривала двері на ключ.
- " Якась вона сьогодні дивна ". - мовив у думках. - А, ну тоді привіт. - закрив двері квартири.
- А ти не закриваєш двері на ключ? - запитала.
- Ні, вони у мене самі замикаються. (v_v)
- Автоматично? А якщо тобі треба зайти у квартиру, то ти ж ключем відкриваєш. Чи ні? - підняла праву брову.
- От якщо мені потрібно щось взяти, то тоді я і беру ключ. (〒_〒) А чого питаєш? - пішов на сходи.
- Е-е-е? Та так просто.(v_v)Я хочу такі самі і собі поставити. - рушила за ним. - " Фух, мало не спалилася, це ж я викинула його ключ у пакет ".
Він вийшов перший з будинку і сів у свою машину, і кудись поїхав. А я не поспішаючи пішла в сторону автобусної зупинки. Там було не так аж багато людей.
- Вибачте? - звернулася до жінки.
- Так? - глянула на мене жінка в окулярах.
- А о котрій годині приходить автобус? - глянула на годинник. - Бо зазвичай він приходить о 09:10, а зараз 09:30.
- Ну сьогодні ж субота, так?
- Ем, так. (^.^)
- А по суботах він ходить трохи пізніше. - зробила невеличку паузу і глянула на часи. - А ось і він! - показала вказівним пальцем на автобус.
Це був зелений маленький автобус, в якому було дуже мало людей, ми чекали коли з автобуса вийдуть троє людей, а потім вже завшла я і пару людей, при вході водій:
- Вам куди юна леді? - запитав чоловік.
- Ем, мені будь ласка на "Оле".
Оле-це окрема будівля супермаркетів.
- Як скажите.
Заплативши за білет я сіла майже на останніх рядах. До супермаркету була довга дорога, тому поки я їхала, то взяла із собою свій блокнот, в якому я пишу пісні.
- Так, як краще? - задумалася. - Лунає в мому серці звук " Бам-бам-бам", чи може так? Дім, милий мій дім. - наспівувала якісь меледії. - " А-а! Ні не те " - закрила блокнот і глянула у вікно.
Після такого на мене глянув один хлопець, який сидів зліва від мене, на другій стороні, ну точніше він почав розглядати мої ноги.
- Чого фари свої вилупив? - кинула на нього злий погляд.(￣.￣)
- (⊙_⊙) А-а? - трохи розгубився, не кожен день він зустрічає таких дівчат - Тц, а що тут такого? І треба ти мені? - відвів від мене погляд, а потім глянув в телефон.
- Збоченець. - вимовила тихим голосом.(←_←)
За вікном було видно тільки машини які швидко їхали, ну можливо один чи два мотоцикліста десь там попереду було видно як вони їхали, але то таке, пусте. Тут автобус зупинився, бо засвітилося червоне світло, коли він чекав на зелений знак світлофора, я відкрила штору і глянула у вікно, і там я побачила знайому машину, яка їхала у протилежному напрямку.
- " Акаши? " - прижмурила очі, щоб краще розгледіти машину.
Не знаю як він це почув, але я не одного слова не сказала, його ім'я я мовила тільки у думках. І тут він зупиняє машину, щоб пропустити пішогодів, а заодно Акаши опускає вікно, щоб глянути чи немає там тварин. Піднявши свій погляд на автобус Акаши глянув у мою сторону.
- А-а-а? - дивилася на хлопця. - " Стоп! (>_<)Я що? Дивлюся на нього? " - відвела погляд і закрила штору.
- Хм! - підняв брову і дивився у вікно. - " То була вона? Напевно здалося " - закрив вікно машини і рушив.
- Фух, (＾ω＾), поїхав.
Автобус їхав ще 30 хвилин і тут нарешті він прибуває на місце призначення.
- Зупинка "Оле"! - вигукнув водій.
- Дякую! - вибігла з автобуса.
Пройшовши пішохідний перехід і одне маленьке кафе я прибула на "Оле", зайшовши в будівлю, я одразу пішла купувати продукти. То був величезний будинок, пофарбований в чорно сірі тони. Будинок має 3 поверхи, з яких 24  являються продуктовими магазинами, 10 великих кімнат з різним одягом, 5 кафе ну і розважальна кімната для дітей, вона там одна. Я пробула там ну десь так 25-30 хвилин і зараз з повним пакетом продуктів я чекала на той самий зелений автобус. Сонце сховалося за хмари, небо стало сірим. Повітря змінилося на прохолодне, за кілька хвилин краплі дощу вдарялися об землю. Вони були величезні!
- Фух, - підбігла до зупинки. - Встигла!
Дощ вже зупенився, проте ненадовго, він посилився й швидко намочив все навкруги. По листках дерев та квітах бігла вода, наче з лійки. Спів пташок перестав лунати, але на його зміну було чути дощову мелодію, яка могла заспокоїти кожну людину.
**********
Приїхавши додому я миттю почала розгрібати свої покупки. Я навіть не встигла скинути з себе мокру купку. Дощ тільки став сильнішим, він почав тарабанити по дахах будинків, стукав у кожне вікно і вітер давав про себе знати.
- Так, це сюди, - витягнула з пакету печиво і поклала у шафу. - Це для посуди, це у холодильник, - положила фрукти та молоко. - Ой! - легенько вдарила себе по лобі. - Я ж забула, що за дверима у мене є коробка. - побігла до дверей.
Тільки я вийшла з квартири як тут опа! Нежданчик.
- І як ви примудрилися загубити ключ? Вам пощастило, що я працюю в любу погоду, інакше ви насмерть намокли б. - то був робітник, він міняв ключ у дверях Акаши.
- О-о-о-оу, (＼（○＾ω＾○）／), - зупенилася коло дверей. - Ах, просто бальзам на душу, помста солодка - (^ω^) сміюся. - Смерділо йому, бачиш, на себе подивися, людина дощу.
Робітник дуже швидко замінив дверний замок і рушив додому, а Акаши був увесь мокрий, хлопець чекав на чоловіка на дворі під дощем. Як тільки но робітник зник, мопс ляснув дверима.
- Ой!(￣.￣), - гланула на двері. - " Знову ключ в дверях залишив!?      (-_-||) У нього є мозок? "
Бах! Пролунав звук у квартирі Акаши, я злякалася і положила коробку на землю і підійшла до дверей.
- " Що це за звук був? " - приложила вухо до дверей. - " Да і вигляд у нього був недуже... Як би не сталося чого... " - тяне руку до ручки. - " Ні, ні, ні! У нього там полацаї в засідці сидять,(｡•́︿•̀｡) даю сто відсотків! І розповідай їм потім, що просто зайшла поцікавитися, чи все добре, як порядна сусідка. Але... Це ж я винна, що він залишився без ключа". - (｡-_-｡) постукала у двері. - Я захожу! - відкрила двері. - На цей раз я стукала... . - розглядала кімнату і тут мій погляд зупиняється на... (⊙_⊙) - Акаши! - підбігла до нього.