- Лягай спати..
- Не піду! - сиділа на підлозі.
- Будеш так сидіти, простудиш одне місце.
- Що? Хто б казав. А сам?
- У мене імунітет.
- Тоже мені імунітет. Від пару крапель води втратив свідомість.
- А мені от інтересно, через кого? (→_→)
- Е-е-е.
- Хто ключа викинув?
- " Нащо було піднімати цю тему ". (〒_〒)
- Мовчання знак згоди.
- Ну і що! Викинула, да, знаю. Але ти сам винен, що залишив його у сміттєвому пакеті.
- Ну тут вже я винен, що не глянув.
- " Так швидко усвідомив свою помилку ".
Десь так п'ять хвилин була мертва тиша, Акаши дивився на мене, а я у темний куток кімнати.
- Розкажи щось.
- Чьо?
- Але спершу іди у ліжко. - показав рукою на ліжко.
- Не піду, мені і на підлозі добре сидіти.
- Ти сидиш на моєму місці. І мені що? Занести тебе у ліжко і самому лягти з тобою спати? - хотів вже встати.
- Квшо?! - різко встала. - " А! Мій копчик! ".
- Так би і сразу.
Я пішла, ні, ледве дойшла у ліжко, сіла і дивилася у вікно. А Сейджуро поправив покривало і ліг та дивився на стелю.
- Ну?
- Що ну? - перевела свій погляд з вікна на хлопця.
- Розкажи, щось. - положив руки за голову.
- І що ти хочеш почути?
- Ну що небуть, спати вже не хочеться.
- Ну...Да
- Тоді... Розкажи про те, як ти переїхала у квартиру. У 14 років мало хто може ось так переїхати від батьків.
- А у 16 років типу не так? (〒_〒)
- Ха, мені було неважко. Звісно без криків не обійшлося. Та мене підтримала бабуся.
- Ну зате тебе хоть хтось підтримав. А мене...Ну могли підтримати там, дядько і тітка, але вони в той час полетіли у іншу країну. Тітка хотіла мене взяти з собою, вона казала, що домовитися, там з моїм навчанням і житлом у коледжі, але мій батько цього не схвалив. Тому після від'їзду дядька і тітки, через декілька днів я сама вирішила переїхати від них у інше місто. А знаєш що найсмішніше?
- Що?
- Ха-ах, ніхто і не завадив мені це зробити, а навпаки, вони навіть не звернули на це уваги. Ну, тільки сестра це замітила, але хороших слів я від неї не почула. Але ні. Дещо вона мені все-таки сказала.
- І що вона тобі сказала?
- Вона сказала, щоб я більше не з'являлася їм на очі і в їхньому житті теж. І їм буде краще без мене. Ато вони говорили б мені цілими днями, що я їх ганьблю перед всіма. Ну, і я після цього зібрала речі і пішла з будинку. І я про це не жалкую.
- Тобто? Ти їм не рідня дочка?
- Ей-єй, притримай коней.
Я сиділа у позі лотоса, а мої очі почали червоніти, я дуже хотіла плакати, але мені доводилося стримувати себе.
- " Стоп! Ні, я обіцяла не плакати не перед ким. Я не повинна жаліти їх. ".
- " Ти думаєш, що я не бачу. Ти ж хочеш плакати, так? ". - дивився на мене. - Хочеш плакати? Плач.
- Що?! Я не плачу.
- Тоді чого очі червоні?
- Мені просто очі печуть.
- Ага... Так я тобі і повірив.. Можеш, далі розказати?
- Чого питаєш? Думаєш, що я така слабка? Можу заплакати через таке?
- Ні, не можеш. Якщо розкажеш комусь свій біль, то тобі стане краще. По собі знаю.
- Ти плакав?
- Що?! Ні! Я ніколи не плакав. Давай далі... .
- Не вказуй мені, що я маю робити. Не знаю чи ти будеш слухати...
- Буду! Кажи.. - закрив очі.
- Е-е-е, ну...Я то рідня для них, просто...Перші дні мого народження батько любив мене, піклувався, а через пару років, він різко змінив своє ставлення до мене. Але чому він так зробив? Хто його знає. А старша сестра... Я завжди, була винною перед батьком, хоча це вона була в усьому винною, нк що я її типу вдарила, а вона як актриса падала і вдавала, що їй боляче. Хоча.... Ай не хочу про це згадувати.
- А мати?
Тоно Акаши вимовив це слово, як у мене в грудях    частіше забилося серце, а очі почали помалу заповнюватися сльозами.
- Мати... А вона...Вона померла...
- Що? - піднявся з підлоги. - Вибач я не знав.
- Та ні все добре, - лягла у ліжко. - Ти ж не знав про це. Ну мені так сказали, що вона померла. Коли вона зникла, то мені було 2 роки.
- " Вже в такому віці рости без матері, та ще мати такого батька. Як вона там вижила? ".
- Я не вірю, що моя мати померла, можливо вона переїхала від мого батька.
- А ти пам'ятаєш, як виглядала твоя мати?
- Я не дуже добре пам'ятаю, але з розповідей мого дядька і тітки, вона була доброю, чуйною, енергійною і веселою. Тітка говорить, що я дуже схожа на неї, брови, волосся. У неї дуже виразні зелені очі, як поля та гаї навесні. Волосся світло русяве, такі ж і брови.
- А чиї у тебе очі?
- А як ти думаєш?
-Ну, батька.
- Да. І це нагадує мені про моє дитинство, тоно я гляну на себе у дзеркало, як тут відразу згадую про це.
- " Якщо ти так говориш, то дитинства у тебе і не було. Так само як і в мене ". - зробив масаж для шиї. - А як звали твою матір?
- Урса.
- Красиве ім'я.
- Да, красиве, - піднялася з ліжка і сіла. - Ну я трохи відвела душу. - потерла брову. - І мені стало краще. Тепер твоя черга відводити свою.
- Скажу коротко. Моя мати теж померла.
- Пробач, краще б я не питала.
- Не жалій мене, - відвів від мене погляд і дивився у підлогу.
- А яка вона була?
- Не пам'ятаю.
- " Чого так холодно ти відповідаєш, я ж тобі душу відкрила, а ти? ".
- Вона померла тоді, коли я народився. З тебе досить?
- Тобі вирішувати, розповідати мені чи ні.
- Що?
- Це твоє рішення, а не моє. Я ж для тебе чужа людина.
- Не така вже і ти чужа... - мовив тихим голосом.
- Ти щось казав?
- Ні, то я так, про себе..
- А, ну тоді я піду.
- Куди?!
- Води попити. - встала з ліжка. - Будеш? - зробила розтяжку для рук. - Чи може ти щось інше хочеш?
- Ні. - ліг на бік.
Я більш нічого не сказала і просто мовчки пішла з кімнати. Було чути, як хтось виходив з кімнати. І це почув Труа, який в той час лежав на першому поверсі. Коли закрилися двері хлопець піднявся з дивану і рушив на сходи другого поверху, на якому була я і Акаши.
- " Напевно, то Акаши пішов знову шукати свої ліки, а Тайлі сумує там без мене. Зараз я зроблю для неї сюрприз ".
Хлопець рушив до кімнати, в якій сидів або вже спав Сей. А він то не знає, що то я вийшла з кімнати. І тихенько піднявся до кімнати і почав відкривати дерев'яні двері.