За хмарами сховалася ніч, і на землю спустився красивий ранок. Спала я до самого ранку. Коли вже було час вставати, то коло себе я не помітила Акаши. На краю дивану стояв невеличкий сніданок, а на тарілці я помітила якусь бумажку. Там було написано:
Записка:
Не квапся. Просто скажи мені, коли будеш готова їхати. - А.
- " Як я могла заснути із цим ненормальним? ".
Записка:
Дякую, що залишилася зі мною.
- " Сто пудого інопланетний двійник ".
Через п'ятнадцять хвилин. Зібравшись, я пішла на другий поверх, там де була кімната Труа і в якій ми з Акаши мались ночувати, але не спали. В довгому коридорі я побачила, коло дверей одягненого хлопця.
- " Де? Він взяв смокінг?! ".
- Ти вже проснулася? - почув мої кроки і на звук звернув свою увагу на мене.
- А ти типу не чув, що я іду.
- Знову починається... - буркнув собі під ніс і дістав з карману свій телефон.
А там вже його бабуля відправила десятки повідомлень, вимагаючи, щоб він зі мною на наступному тижні приїхали до неї.
- Нам пора. - заблокував телефон і положив у кишеню.
Ми неохоче збираємо речі і готуємося виходити, але Сей затримався на кухні, а я пішла до виходу. Коло паркану стояв він! Посмішка аж до вух, радості повні тру... Кхм..Шорти. Стоїть, і чекає на нас.
- І не сподівайся на подяку. - іду до воріт. - Я погодилася тільки тому, що мене змусив Акаши.
- Буду рахувати, що це була подяка. Нема за що, було весело. Але послухай, мені потрібно запитати тебе про дещо.
- " Що цей горобець хоче? Хм, дуже підозріло ".
Він кличе мене до себе, а я не хочу до нього підхожу.
- Якщо ти хочеш мені щось сказати, то кажи тут і зараз.
- Ну добре. - заграла на його лиці грайлива посмішка. - Ти добре провела ніч з Акаши? Весело було? Може, була навіть...Пристрасть?
- Кшво?!
Я відійшла, ні! Відскочила від нього на два метра, а для нього хоть би хни, сміється.
- Ха-ха, я жартую. Але судячи з усього, тобі вдалося помиритися з Акаши. Я радий.
- Ти чьо? Спостерігав за нами?
- Ні, просто я чув.
- " В нього що? Будинок вухач? Знає і чує все. ".
- Хах, у мене скрізь є вуха.
- " Да ну його! Він що? Вміє читати думки? ".
Хлопець без всяких попереджень почав підходити до мене. В цей же час він тяне свою руку, Труа хотів погладити мене по маківці.
- О-о-о, ні, якщо ти торкнешся мене, то ти залишишся без руки.
Труа спантеличено дивиться на мене. Я бачу на обличчі Труа здивування, але воно швидко змінюється затятою усмішкою.
- Якщо ти хотіла подражнити мене, могла просто так і сказати.
- Що? Нема мені що робити, тебе дражнити. Треба ти мені.
- Тайлі, це був удар в серце. - положив праву руку на серце і зім'яв футболку.
- А що з твоєї спальнею?! Ти ж збрехав, чи не так?
- А що таке? Ти хотіла бути зі мною в одній кімнаті?
- " Як мені хочеться роздерти це красиве, зашпакльоване тоналкою личко. ". - стримувала свій гнів в середині. - Я не це мала на увазі. Збоченець!
Труа дивиться на мене зі своєю звичайною грайливою посмішкою.
- Правда? Помилився, помилився.
- Досить Труа! - пролунав знайомий голос.
- О-о! Акаши, ти вже зібрався? - швидко відійшов від мене Труа, і як ні в чому не бувало розмовляв з Акаши.
- Поїхали. Нам час на роботу.
*********
Кампанія "Фаір". Час: 10:05. Час сніданку. Всі працівники рушили в столовку їсти, і я в тому числі. Я набрала собі їжі і рушила за столик, майже всі вільні місця в цій будівлі були заняті, ну, как би сюди хто хотів, той і заходив, це був невеличкий ресторан для працівників і відвідувачів. Я знайшла один, єдиний і вільний столик, і рушила до нього, поки його ніхто не зняв. Та не довго я раділа.
- Можна сісти з вами? - підійшов якісь хлопець.
- Ти перебив мені апетит. - відложила прибори в сторону.
- А? Ну я не хотів. Просто... .
- Пообідаємо разом. - хтось положив на моє плече руку.
- Хто? - повільно і впевнено повертаю голову я, в сторону руки. - А! - не могла вставити слова.
- Це твій знайомий? - запитав хлопець, який хотів сісти зі мною за один стіл.
- " Да цей мопс де хоч мене знайде, навіть сніданок не можна спокійно поїсти без нього. ".
- Тоді ти не проти я бачу. - сів коло мене Акаши і схрестив на грудях руки.
- Ем, вітаю, мене звати Цин. - протягнув руку до Сейджуро.
Акаши ніяк не звернув увагу на привітання хлопця, по його поведінці можна було зрозуміти, що він не хоче з ним говорити і дивитися на нього.
- " Йокі мекі! Якщо зараз Акаши розсердиться, то капут цьому пацану. ". - дивилась то на одного, то на другого. - Е-е, - бігала поглядом по кімнаті. - О! - показала рукою на стіну.
- Чого ти показуєш на стіну?
- Там коло тої стіни і вазона звільнився столик, тому Цин. Можеш піти туди.
- Д..да, я якраз туди мався іти. Хах, бувайте. - забрав їжу і пішов від нашого столику.
- " Пам'ятай мою доброту. Більше я не буду рятувати ваші шкури ".
- Приємного нам апетиту, заодно обговоримо твою пісню і твій альбом.
Десь далі, коло входу до ресторану стояли три симпатичні дівчини. Вони помітили красивих хлопців, які насолоджувалися їжею.
- В-а-а-у! Хто цей загадковий красунчик? Не зустрічала його раніше.
- Ти про цього красунчика, чи про красивого хлопця який відійшов від них?
- Стоп! Гляньте! - вказала пальцем на мене. - Помилуйтеся! Цей Аполлон прийшов з якоюсь дівчиною?!
Тим часом за нашим столиком.
- Цього я не їм. - перебирав їжу і віддавав мені в тарілку.
- Який гурман знайшовся... - спокійно їла їжу і не перебирала харчами.
Між тими дівчатами, які шепотілися коло дверей, загорілося полум'я пекельної ревнощі.
- Ти впевнений, що так буде краще? Може хай будуть ці слова у пісні, які були раніше?
- А тобі здається, що вони туди не підходять?
- Ну, як так сказати... - дивилась на їжу, а не на хлопця. - По-моєму, це якось вже застарілі слова.
- Я начебто говорив, що не люблю коли ти так дивишся на їжу. - легенько торкнувся мого підборіддя і підняв моє лице так, щоб я дивилась тільки йому у віці.