Я чую, як той чоловік кличе Акаши... . Але я ледь розбираю його слова, його перекриває гуркіт дверей.
- Хто він?
Він сліпуче посміхається.
- Ніхто ніколи не давав йому ось так відсіч.
Акаши перестав усміхатися, потер шию і говорить:
- Ти просто щось з чимось. - почервонів.
- Е-е-е?
Я сама від такого залилася фарбою.
- Ти розумієш, що ти говориш. Ти цілий день несеш якусь маячню. Можливо у тебе знову температура?
- Зі мною все добре. Я просто.. За мене ще ніхто так не заступався...І... Кгх! - різко взявся за голову і витягнув праву руку вперед, щоб не вдаритись головою.
- Акаши? Що таке? Тобі зле? - злякалася.
Я хотіла підійти до нього, але Акаши зупинив мене.
- Не підходь!
- Ти впевнений? Може, викликати лікаря?
- Я сказав ні! - глянув на мене злим поглядом з під правої руки. - " Дідько! Невже знову цей напад повторюється. ".
- Але ж...
- Тц! - фиркнув. - Що я сказав?!
Хлопець ще постояв так хвилину, потім випростався, розцібнув верхній гудзик і рушив. Після цього я мовчки пішла за ним, поки ми не доходимо до дверей, що вели на вулицю, Акаши знову на мить зупиняється і тихо говорить.
- Те, що ти зараз бачила, нікому не говори.
- Що?
- Якщо скажеш для бабусі або Лука, то я не подивлюся, що ти дівчина.
- Ась? Чувак ти чьо? Зовсім вже, чи що?
- Скажеш, уб'ю! - дивився на мене з огидою.
- Що? (⊙_⊙)
- І оком не моргнеш, коли я твоє горло переріжу.
- Чшщо?!
І тут дзвонить його мобільний і Акаши відволікається.
- Хто?!
- " Говорити такі погрози, це потрібно бути я не знаю.".
- Щоб завтра привіз! Інакше нарікай на себе. - поклав слухавку. - Ну?
- А-а-а! - відскочила на один метр.
Він відкриває двері.
- Підемо звідси.
- Я краще інші двері пошукаю... Ха-а... .
- А-а-а, бісиш.
Волосся яке було зачесане він розтріпав рукою. І
Акаши, як підмінили. Він підходить до мене і швидко бере мене за руку і тягне по вулиці за собою.
- Ві...Відпусти! - почала виривати руку.
- Ми йдемо чим подалі звідси.
- Я можу сама!
Але коли ми пройшли пару метрів до нас звернувся перехожий.
- Пробачте, але не могли б ви відпустити цю дівчину.
- Що?
Нарешті Акаши зупиняється, але він так і не відпустив мою руку, а сильніше почав давити.
- Може, боляче...
- Якісь проблеми?
- Так. - сказав чоловік.
- І які? - дивився на чоловіка зверху вниз.
- Відпустіть дівчину по-хорошому. Інакше подзвоню в поліцію.
- Да-да, відпусти мене. (T_T)
- Ха! - посміхнувся на всі тридцять два зуба. - Ну то дзвони.
- От зараз і подзвоню!
- " Чьо? Він не боїться поліцаїв? ".
Чоловік дістає свій телефон і починає набирати номер, але тут Акаши вириває з його рук телефон і кидає об землю, що той розбивається вщент.
- Що з тобою відбувається?
- Тепер будьте люб'язні...
- Ах ти паск...
- Валіть звідси! Поки я не розломав вам голову... - зробив вираз обличчя психа.
- Да ти хворий! - почав помалу відходити.
- Заспокойся.. . Ти ж його не вб'єш, правда?
- Хто сказав, що я не зможу?
Я уперше відчуваю таке биття серця, невже Сейджуро і справді може убити людину?
- Що? Злякалася? - повернув голову.
- Я?! Н...Ні. П..Просто. - ледве вимовляла першу букву.
  Мої руки почали тремтіти, а серце почало битися сильніше. І Акаши це помітив і побачив, як у мене почала тремтіти рука.
- " Що я роблю, я її налякав? Потрібно піти кудись далі. ".
- Що? Куди ти знову мене тяг...Ай!
- Ходімо! - потянув за собою.
Ми пройшли вже два квартали, але він не уповільнює крок. А я вже встигла трохи заспокоїти серце, і вже могла говорити як і тоді
- Чого ти так швидко йдеш? Якщо ти не знаєш, куди ми йдемо то...
Він не слухає мене, а просто продовжує тягнути за собою.
- Акаши! Стій! Ми не можемо йти весь день!
Акаши повертає за ріг і врізається прямо в...
- Мені здолося, що я почув знайомий голос. - мовив якісь хлопець.
Акаши кидає на нього гнівний погляд.
- О, чудово. Це ти Сей. (^_^)
- " Стоп! ". - розглядала хлопця. - " Мати моя! А це не той пацан? Сюрпризи я так бачу не закінчаться.".
- Нам потрібно десь переночувати.
Я сердито глянула на Акаши.
- Щось не так? - глянув на мене той хлопець.
- Я краще поїду додому.. (→_→). Відпусти мою руку.
- Я так розумію, що ви втікали від твого колишнього вчителя, так?
Я нічого не говорю, тільки похмуро мовчу і пробую витягти свою руку з його хватки.
- Ви можете побути у мене.
- Що?! Ні! - катигорично заперечила я.
- Гаразд, тоді я можу відвезти вас додому.
- Я сама можу доїхати додому.
- Тинятися по місту це не нормально. - мовив хлопець. - І щось мені підказує, що ти зараз не хочеш йти додому. Чи не так Акаши?
Я відвертаю голову від них і дивлюся на автобус який вже рушив.
- " Памагитє! "
- Тебе ж Тайлі звати?
- І чьо?
- Ти ж говорила, що тобі болять ноги. Так?
- Я такого не казала. Слідкував за нами?
І тут Сейджуро ще сильніше напружився і дивиться мені прямо у вічі.
- Е-е-е, що таке?
- Поїхали. - відпустив мою руку і пішов уперед.
- " А-а! Моя руця. Ну і сила. Псих натуральний!".  Я краще на автобусі поїду... .
- Ні! Нікуди ти не поїдеш! - вигукнув Акаши.
- А що мені буде? Я ж не мала дитина, за якою треба ходити.
- Ти будеш їхати туди, куди я поїду...І навіть якщо буде потрібно, то я застосую до тебе силу.
- Ась? - шок.
І тут той хлопець в якого врізався Сейджуро, підморгує мені і проходить повз мене.
- " Мама! Куди я потрапила? Щось мені підказує, що сьогодні це буде не єдина пригода. " .
Після незручного мовчання по дорозі, ми приїжджаємо до особняку.
- " Йок макарьок! Вони всі мафія чи що?".
- Що? У мене більший дім ніж у Акаши?
- Однакові. (→_→)
Він швидко показує мені перший поверх, перш ніж ми заходимо до вітальні.
- У тебе є басейн?! - ці слова вирвалися з мого рота.
- І гаряча ванна!
- " Чьо ето за натяк? ". (￣へ￣)
Я дивлюся на блискучу воду. Атмосфера в кімнаті стає напруженою.
-  Пан Вонт Дюплесі Бельєрт, досі так з тобою розмовляє? Жорстко критикує тебе, навіть коли намагаєшся щосили?
Акаши ігнорує його і дивиться у вікно, так що хлопець звертається до мене.
- Пан Вонт, завжди був таким. Навіть коли ми ще були маленькими. Для нього завжди все недостатньо добре.
- " То вони з Акаши друзі? А той чоловік вчитель музики, ага, тоді все збігається. Напевно ".