Ранок був таким собі (/ω＼). Потрібно було рано встати, вмитися, одягнути щось миле, але я цього не зробила, бо я ненавиджу ці сукні. Тому я просто одягла чорні джинси, футболку білого кольору, волосся було зібрано у високий хвіст і як завжди була вогняна прядка. Думаю буде досить.
- " Ще чого! Дуже прям так буду тут йому сукні одягати, він мені навіть не хлопець! "
А! Да! І ще було потрібно приготувати щось на сніданок, як він і сказав я приготувала кашу. Ну він поїв і пішов, а я прибрала зі столу і пішла взуватися. Як тільки но я вийшла з квартири він тут як тут, і почав він мене розглядати знизу вгору.  (〒_〒)
- Кгм, - (〃v_v〃) відвів від мене погляд.
- Ем, навіть і не мрій! Я не одягну ти сукні!
- А я тебе і не просив їх одягати. - рушив на сходи. - Ходи.
- Е? Що це з ним? - рушила за ним.
Ми сіли у машину і рушили, цілу дорогу ми ні слова один одному не сказали.
**********
  Приїхавши на місце призначення я було шокована.
- Твоя бабуся що, гангстер? Це не будинок, а цілий маєток!
Гангстер - це злочинець, який є членом банди.
- Е? (←_←) - дивився на мене.
І тут було чути що хтось біжить.
- Мій онучок! Мій маленький, - обнімає його і цілує. (●´з`)♡ - Ти нарешті повернувся! Пройшло вже три місяця як ти відвідував мене.
- Бабусю, мені вже 16, тобі пора б перестати мене так називати.
Моя реакція (⊙_⊙).
- Бабусю, це Тайлі. - показав на мене очима.
- Ем, вітаю. - нервую.
- О-о-о! Скоріше, іди сюди, дай бабусі тебе розглянути! - відійшла від Акаши і підійшла до мене і взяла за руки.
А про Акаши вона вже забула, він залишився в стороні сам і дивився на нас (¬_¬).
- Яка ж ти красуня! (´∀｀)♡ Онучок мій зовсім тобі голівоньку задурив?
- " Бабуся така привітна і весела... Зовсім не схожа на мопса з братом ".
- Дорогенька, залишайся на ніч тут, спеціально для вас, я приготувала кращий гостьовий будиночок з кращою спальнею! Сьогодні ви будите спати разом!
- Е-е-е?
- Я хочу швидше побачити правнуків!
- Ах-ха-ха, - засміялися разом.
- " Чево! (°ﾛ°٥) Забираю свої слова назад! Бабуся то в сто раз гірша! "
- Ха-ха! - сміється.
- Ба-ба-ба.. - заїкаюся.
- Да-да-да! (^ω^)
Але нас перебиває один дядько.
- Пані, гості втомлені. (v_v) Може, вони вже хочуть відпочити?
- Дорогенька, ходімо скоріше, - показує на будинок. - Подивишся, як там всередині, що сподобається, забирай! А якщо все сподобається, то можеш відразу переїжджати!
- Бабуся емоційна, - підійшов до мене ззаду. - Як дитина, вік все-таки, не бери близько до серця.
І тут бабуся штовхає мене і я падаю у руки Акаши.
- Якщо вам не терпиться побути вдвох, так нема чого соромитись! (≧ω≦) Бабуся просунута!
- Ей! Ей! Ей! А ти то чого? - відштовхує його, а він просто хотів допомогти.
- Це я тут більше всіх хвилюватися повинен. - дивився на мене і тримав мене в своїх обіймах.
- О-хо-хо, (^o^) з такими темпами бабуся точно скоро буде обнімати своїх правнуків!
- Пані, не злякайте молоду пані. (v_v)
- " Да ви змовилися! " - вирвалася з обіймів хлопця. - " Це у вас сімейне чи що? (≥﹏≤) Обклали, демони... Ой, чую я недобре "
- Ну все нам час. - мовив Акаши.
- Стійте, не їдьте, ах! - схопилася за серце.
- Пані! - схопив за руку слуга.
- Бабусю, у тебе проблеми з нирками, а не з серцем. (→_→)
- Ай-я! Мій поперек.
- Пф.. - ледве стримую сміх.
І тут в діалог влазить той самий дядько слуга.
- Молода пані, господиня тут зовсім сама, не могли б ви з молодим паном відвідувати її частіше. Скоро вона поїде за кордон і невідомо, коли вона знову повернеться.
- Боюся, (≥﹏≤) що ніколи більше не побачу ваші обличчя, хто знає, доживу я до повернення... - засумувала.
- Ну-у, (→_→) - глянула на хлопця. - Акаши чому б нам не залишитися з бабусею?
- Ем, (๏_๏) - здивувався.
- Що за погляд? (￣へ￣) Тут я не можу до тебе по іншому звертатися.
- Добре, - відвернувся від мене. - Ми залишаємося, але тільки сьогодні. Завтра я повинен бути на роботі.
******
Через п'ять хвилин.
- Прошу! (＾ω＾) Це прекрасна кімната була підготовлена спеціально для вас на цю ніч! Все по вищому розряду!
- Чево?! Σ(⊙▽⊙") Це називається "по вищому розряду"?! Тут же, крім одного ліжка, більше нічого нема!
Слуга після цих слів тихими кроками пішов з кімнати і закрив нас на ключ.
- Нас закрили? - почала рухати ручкою. - Що робиться? Як так можна?! А ну, відкрийте! - почала виробляти з ручкою і дверима що хоч.
- Не кричи, кімната звуконепроникна, бабуся не любить шум. (¬_¬)
- І що нам тепер робити?
Але тут різко погасло світло.
- А! ∑(￣□￣;) - підскочила. - Як так, електрику відключили?!
- Не бійся, я тут. - положив руку мені на плече і включив ліхтар.
- Акаши..  - глянула на нього.