Він хотів поцілувати мою руку, але не тут то було, я знаю таких пацанів як він, я не з тих хто від одного дотику красивого хлопця падаю в кому, навпаки, мені від таких хохуль просто стає гидко. Я з такою швидкістю забрала свою руку, що той поцілував свою руку замість моєї.
- Що? Σ(O_O；) - дивився на мене.
- По-перше, не розпускай до мене свої руки... Хто знає що ти з ними робив, а по-друге... - зробила паузу.
- Гав-гав!
Я зробила паузу тому, що почула знайомий гавкіт собаки.
- " Ру Худ? " - відвернула голову.
- Що по-друге? - встав на ноги і поправив волосся.
- Я... - повернула голову в його бік.
Труа підійшов до мене дуже близько, він схопив мене за зап'ястя своїми руками і помалу почав тягнути до себе.
- Ти що робиш пацан? Тобі жити набридло? Попереджаю, я б'ю туди де вам, хлопцям, ваше місце надзвичайно дороге! (￣へ￣) - почала виривати руки.
- А на що це схоже? І про яке ти місце говориш? - усміхнувся.
- У...
Тоно я хотіла сказати слово, як тут позаду себе я чую гарчання собаки.
- Хто? - глянув Труа на собаку.
Він перший глянув на собаку, а потім я. І я побачила, що це був розлючений Ру Худ, ще такого я не бачила.
- Ру Худ? (⊙_⊙) Тихо... Спокійно... .
- Це що? Твій пес? - досі тримав мене за зап'ястя, але трохи сильніше.
- Гр-хр-схр! - гарчав на хлопця.
- " Ру Худ хоче мене захистити? (T_T) "
- Оу, ну він мені не заважає... (^_^)
- Відвали! - викрутила руки і вдарила хлопця між ноги.
- Амг-гшх! - скрутився від болю.
- Ось про яке місце я говорила!(ò.ó)┛ - розвернулася. - Ру Худ! (≥﹏≤) - підбігла до пса. - Куди ти пропав? Я злякалася! - почала обіймати собаку.
- Гав! - теж зрадів і почав мене облизувати.
Але тут до мене дзвонить телефон і я дивлюся, що це Акаши, він у мене підписаний "Какашка". Я піднімаю слухавку.
- Що таке? Знову щось з бабусею?
- Я що, не можу подзвонити до тебе по іншій справі? - стояв за великим дубом.
Так! А зараз невеличку уточнення! Акаши то пішов додому, да, але він заніс кота до мене в квартиру і рушив назад, до парку, слідкувати за мною. Хлопець увесь час дивився, що я роблю і як я доглядаю за собакою. Він ховався то за деревом, то за ларком з морозивом, то за кущами. Ну прям майстер неведимка. Також, коли я шукала пса він його першим знайшов, просто він хотів перевірити як я справлюся з пошуками собаки, але тут сталося таке! Я зустрічаю цього Труа, і він почав до мене липнути, а чого, не знаю. Мало того що він хотів поцілувати мою руку, так ще він хотів й у губи, збоченець! Для Акаши це не сподобалося і він вирішив відправити пса на розборку. Хлопець не хотів видавати себе, що він увесь час був поруч. Але тут стався от такий от поворот, я сама прекрасно справилася з цим хлопцем.
- Да які ще у тебе можуть бути до мене справи? Давай допобачення!
- Не повернешся через десять хвилин і твому коту капут.
- Що?! Сейджуро ти не посмієш! - поклала слухавку.
Я швидко рушила додому, а Труа ще досі був скручений у клубок від болю, але він почув одне.
- Се-й-джу-ро? - валявся на землі.
- Ну, почекай у мене! - положила телефон у кишеню. - Ру Худ! - гукнула. - Ходімо!
- Гав! - побіг за мною.
- Тц! - фиркнув Труа.
Через десять хвилин.
- Нікусічка! - забігла у квартиру.
- Мур?
Лежав на подушці як ні вчом не бувало, кіт собі балдєл, спав і мурчав.
- Нікусічка! - схопила кота на руки і обнімала. - Рідненький мій, кровиночка моя! (≥﹏≤), якщо з тобою щось трапиться.... То як мені жити?
- Що за нюні?
Коли я почула ці слова, то все, мене понесло.
- Сейджуло, чурбан безсердечний!
- А! (๏_๏)
- Скільки це триватиме?! Я терпіла все ради бабусі! Але з мене досить! Нік мені дуже дорогий, він дістався мені від... - зупенилася. - Як тобі розуму хватило втягнути його сюди! З тих пір, як ти переїхав сюди, тут почали з'являються одні неприємності то в поліцію ти мене відправляєш, то робиш із мене свою наречену, то собака, то кіт, то якісь збоченець до мене лип! Тобі подобається наді мною знущатися? - дістаю з кишені ключі.
- Заспокойся.
- Я не хочу мати з тобою нічого спільного! Ні зараз, ні в майбутньому! - кинула на землю ключі. - Давай зробимо вигляд, що ми не знайомі, - знизила тон голосу.
Ключі які лежали на підлозі, хлопець їх підняв і положив у кишеню кофти.
- Зробити вигляд, що ми не знайомі?
- Да!
- Тайлі-Куан-Куан, як би тобі не пошкодувати про це.
Хлопець уперше так засмутився, він розвернувся в пішов геть, а за дверима він залишив їжу на виніс " Від Зуо", про яке говорила я, та вже вона буда непотрібна. Акаши просто взяв її і викинув у сміттєвий пакет.
- " Я сказала дуже багато лишнього... " (≥﹏≤)
Ось так і пройшов цей день, Акаши хотів пригостити мене їжею, а я тут на нього налетіла. Можливо, характер у мене не супер, да, я це розумію. Але мені потрібно бути сильною, бо я не хочу повторити долю своєї матері.