Чапала пішкарусом 4 часа.
- Нарешті! - хлопнула дверима. - Думала не доповзу. Ноги, мої ноги. - ледве дойшла до ліжка. - Ну, почекай, какашка ванюча. - плюхнулася лицем в подушку. - Ось віддихаюсь... І тоді... - дзвонить телефон. - Хто в такий пізній час дзвонить? - підняла слухавку.
- Тайлі-Куан-Куан, де нова пісня?! Ти працювати взагалі будеш? Приступ зіркової хвороби? На п'єдестал стала?! - кричить.
- " Тільки не вона! Я покійниця! Так захопилася війною з цим Акаши, що зовсім забула-сьогодні ж дедлайн! "
Дедлайн-це крайній термін (дата або час,), до якого має бути виконано певне завдання.
- Пані Джессі... Хе-хе.. - занервувалася.
- Ех, Тайлі-Куан-Куан, не вірю що це кажу, але, - зробила паузу. - Не підкажеш, хто зараз зірка нашого сайту? - говорила спокійним голосом. - Ти розумієш, що потрібно від такої людини? Наші спонсори в першу чергу стануть слухати твої пісні, а ти що робиш?
- " З нею все добре, чого вона така стримана і спокійна? І... Ті грошові мішки будуть слухати мої пісні? "
- Тайлі ти мене чуєш?
- Да! Я швидко! Це ж моя мрія стати відомою співачкою! Гарантую, що до 23:00 напишу пісню! - раділа.
- Добре, тоді за роботу! Швидко! - вибила Джессі.
- Слава богу, ще є час, - глянула на годинник. - Зараз 22:00. Ще би трохи часу... - сіла за стіл. - Може, це той самий шанс, один на мільйон! - взяла бумагу і ручку. - Я чуть все не профукала через якогось мопса!
Згадавши про цю людину, він в своїй кімнаті чихнув. А ще в цей момент в нього задзвенів телефон.
- Акаши, малюк!
Хрясь! Сховав телефон під подушку.
- " Та щоб його, в телефоні " какашка почулась.. "(๏_๏)
До нього ще раз подзвонив той самий номер.
- Кхм, директор Сейджуро, тут у нас появилася нова зірка сайту, необхідна твоя оцінка і думка. Інформацію закину на почту.
- Ага. - взяв ноутбук.
- Акашик, бабуся хвора, ти не збираєшся її навідати? - взяв у руки фото їхньої сім'ї.
- Якщо я прийду без дівчини, її стан погіршиться... - незадоволено говорив із своїм двоюрідним братом. - І не клич мене Акашик.
- Чому? Скільки вже тебе так називаю, ти ніколи не заперечував... . - хлопця це розізлило і замість того, щоб просто вибити номер він кинув телефон об подушку.
- Більше не подобається? Може тоді... Акакушонок?
Відключивши телефон, Акаши приступив до ноутбука.
- А? - читав біографію.
Інформація про нову зірку сайту:
Ім'я: Тайлі-Куан-Куан.
Пол: жіночий.
Хоббі: співати.
- А це вже інтересно.
Час: 23:00, в моїй квартирі.
- Фу-ух, таки вклалася. - видох. - Так-так, подивимося які є коментарі. - глянула у комп'ютер. - Хм?
Коментар користувача: Акаши Сейджуро.
Це, звісно, пісня, але почуття у ній дуже сухі. Не вистачає якоїсь романтики... І ці рими вже надоїли. Таке відчуття, що авторка цієї пісні ніколи не закохувалась. У неї і хлопця напевне немає. - прочитала коментар.
- Ето чо такоє? - очі стали як п'ять копійок. - Акаши Сейджуро! Невже ця какашка і тут хоче поставити свої міни? - зла. - Весь день спортив, а все мало, да? Ще й в мережу вліз, тролиш мене? - готуюся відповісти на коментар. - Не на ту напав, порівняні зі мною, ти, мала муха!
Тоно я простягнула руку до клавіатури і тут! Пау! І весь екран потух і світло у кімната теж.
- Відрубали електрику?! Що за закон підлості? - встала зі столу. - Ну вперед! -  з гуркотом винесла двері. - " Так де тут лічильник? - шукала поглядом і проходила повз квартиру мопса, але у нього прям якась чуйка.
- Що за? - відкрилися двері. - " Знову ти? Нема коли мені з тобою собачитись " - рушила далі, але...  .
- Все вдосконалюєш навички по вторгненню в мій дім? - схопив мене за одяг. - Що тобі знову треба?
- Як що? - забрала його руку з одягу. - Шукаю лічильник.
- Що? - здивований. - Навіщо він тобі?
- А ти як думаєш? - дивилася на хлопця. - Якщо не бажаєш допомогти, то хоча б позич ліхтар.
- Ходи в мою квартиру. - розвернувся в сторону своєї квартири.
- Чо? Ти пускаєш мене до себе? А ти не боїшся?
- У мене є світло. І я викликав електрика. І  я не хочу щоб ти сиділа у мене під дверима і скавінчала як собачення.
- Чо? Ти хочеш сказати, що я боюся темряви? - вигукнула я, але відповіді я так і не отримала. - М, ну добре, в тебе ж є ліхтар? - пішла за ним.
Зайшовши в його квартиру я майже нічого не бачила, але Акаши включив свій ліхтар і сів на диван і щось там друкував на ноутбуці, а я сіла на підлозі коло дивану, бо там було світло. Була довга тиша, ніхто і слова не сказав, але... .
- У тебе типова дівчача квартира, да? - дивився на екран ноутбука. - Відсутні предмети першої необхідності.
- " Ех, якби ти знав, що у мене там робиться, то ти би такого не говорив " (〒_〒)
- Хоча мушу погодитись, без світла і справді, моторошно.
- " Ну з цим не посперечаєшся " - сиділа тихо і дивилася на темну стіну.
- А в телефоні ліхтаря нема?
- (๏╭╮๏) " Точно! Я забула, але ж я не можу йому це сказати "
- Ну?
- В телефоні? А... Він у мене розрядився. І я хотіла включити сама електрику, бо це в нас не перший раз. І мені деколи доводиться включати електрику.
- О-оу! (ㄒoㄒ) Зрозуміло. - відложив ноутбук в сторону. - Чого ти тут як кіт мнешся? - встав з дивану.
- Чо? - глянула на нього. - Ти... Ти що це надумав!? - швирнув мене на ліжко.
- Від тебе запах йде і це заважає мені працювати. - пішов і сів на диван.
- " Ще б пак... 2 з гаком часа марширувати по жарі. Який тут душ, навіть перекусити не встигла "(╥_╥).
І тут прозвучав один неприємний звук " жрать! " мій шлунок почав грати мелодію " жрать! ".
- Тц, - кинув мені протеїновий батончик. - І більше ні звуку, інакше виставлю за двері! - був зосереджений на роботі.
- " А я мало не подумала, що ти не такий вже поганий " - взяла у руки батончик. - " Ну і смак, що це за гадость? " - вкусила. - " Більш їстівного не найшов чи що? Тільки би пережити цей вечір! " - говорила у думках.
Ми сиділи мовчки ще десь 1 час, я завмерла на одному місці, як статуя, а Акаши ще досі щось там друкує. І тут хтось почув мої молитви, ура! Світло включили.
- Не затримую. - встав з дивану і пішов і відрив двері.(v_v)
- І не збиралася! - підняла верх голову і пішла з квартири.(︶︿︶)
Коли я вийшла з його кімнати він хлопнув дверима.
- Ну що за людина, а? - підняла кулака верх. - Да останній бомж ввічливий ніж ти!
І тут відкриваються його двері і з них вилітає сміттєвий пакет.
- Що за!? Невже це те простирадло, на якому я сиділа? Він його викинув? А попрасувати не судилося!? - штовхаю пакет. - Я просто не в собі!
І коли я била цей сміттєвий пакет з нього випав ключ.
- А? - нагнулася. - Е, ключ? - взяла у руки. - Мва-ха-ха (＾ω＾) - пролунав зловісний сміх.
Я взяла ключ і кинула назад у сміттєвий пакет, це буде йому сюрприз.
- Це мій тобі ма-а-ле-се-нь-кий урок. - заспівала пісеньку і пішла до себе в квартиру.