Від побаченого у мене зсудимило всі м'язи. Тіло почало тремтіти і холонути в середині, одночасно, а очі почали червоніти і пекти, сльози чомусь самі хотіли вийти назовню. Я сиділа на дивані ніби мене хтось паралізував, а разом із цим мене схопили судороги.
- " Що ти робиш? Візьми себе в руки, негайно! Я пройшов так багато не для того, щоб здатися! Але...  ". - стояв на підвіконні і тримався за жилізний стовп, який був опорою для даху.
- " Да він вообше вже ку-ку! Я не хочу бути свідком самогубства ".
Я вже і справді думала, що сили мене покинули, але ні! В мить, біль у м'язах припинився. Я зібрала сили, що залишилися, витерла сльози і потихеньку, без всяких різких рухів рушила до хлопця. В цей же час він дійшов до краю підвіконня. Акаши опустив голову, а там прямо перед ним була темна прірва. Він підійшов майже до самого краю і зупинився.
- І що далі?
Його волосся рухав легенький вітерець, місяць закрили хмари, зорі зникли з поля зору. Навкруги планувала тільки тиша. Хлопець стояв і дивився десь у далеку даль, але тут його рука різко заболіла. Через різку біль у руці, він лишився рівноваги, хлопець падав і закрив очі. Через пару секунд, Сей відчув, що лежить на чомусь холодному, в теплі. Відкривши очі він побачив мене. Акаши ще раз заплющив їх, але боявся знову відкрити. Раптом йому привиділося. В нерішучості він відкрив очі і побачив, що на ньому лежу я.
- Тайлі?
Він ще ніколи не був таким розгубленим, як зараз. Його паралізувало, як мене в той раз. Акаши не зміг зрозумів, як він опинився в кімнаті, на підлозі. А я лежала на його м'язистій грудині і зжала обома руками його білу футболку. Голова моя була опущена, я дивилась десь в куток кімнати.
- Ти чьо?! - різко повернула голову і ми зустрілися поглядами. - Акаши, що сталося? Чому ти хотів пригнути з вікна?
- Тайлі... - крепко мене обняв.
- А-Акаши! - в моїх очах можна було розгледіти тільки хвилювання і скорботу.
І тут я уперше побачила блискучі від сліз, щасливі очі Акаши.
- Ти зі мною...  - пошепки мовив і підняв з полу голову, щоб відчути запах мого волосся, одна рука обвивала мою талію, а друга мою голову.
- Д-давай я краще злізу з тебе?
- Ні! - прижав сильніше рукою мою талію, щоб я не змогла нікуди піти. - Побудь ще так трохи...  Будь ласка. - витер другою рукою свої сльози, щоб я не змогла цього побачити.
- А... Е.. Ну на підлозі холодно, може я відведу тебе в кімнату? І потім поговоримо.
- Ні! - категорично сказав ні.
- Ну ти ж не мала дитина... Давай, вставай. - хотіла своїми руками забрати руку хлопця з талії. - Лежати на холодному не дуже добре... - майже звільнилася з його хватки. - Особливо для здоров'я.
- Тоді ходи на диван. - закрив свої янтарні очі на декілька секунд і схопив мене за талію, але на цей раз обома руками.
- Чіво?! - мої щоки почервоніли, як щойно зірваний, достиглий помідор. - Чувак, ти знаєш, що місяць на тебе дурно впливає. - я поставила руки наче хочу віджатися від полу. - Ти як хоч, але я іду спати. Так що... Відпусти!
- Сказав же, ні! - його голова і тіло лежало на холодній підлозі, крім рук.
- Е! - шок. - Ти мені тут не тато, щоб мною командувати. - було легке роздратування. - Я хочу спати. Вже...  - глянула на годинник, якій стояв на маленькому комоді, коло вікна. - Йок макарьок! Завтра ж мені на роботу і... - розвернулась голову назад до Акаши і дивилась на його обличчя, яке в темноті було тяжко розгледіти. - І тобі теж завтра на роботу.
- Ну то ходи спати. - відпустив мене, щоб я і він могли встати.
- " А чьо? " - трохи розгубилася у його поведінці. - Так можна було? Да його не поймеш! ".
Піднявшись з полу, я помаленьку рушила уперед, коли вже я була біля дивану, то повернулася всім тілом в сторону хлопця, щоб глянути на нього, чого він був там так довго.... А хлопець приводив себе в порядок.
- " Чівось? Після такого ти ще можеш приводити себе в порядок? Да краще приведи свої мозгі в порядок, ніж волосся і одяг. ".
Скуйовджине волосся привів в порядок, а з одягу зтрушував пилюку.
- Ну то ти лягай тут. - показала руками на диван і таким чинном запросила його, наче принца за стіл.
- Ти будеш спати зі мною. - потроху підходив до мене.
- Нет! - схрестила руки і закрила очі, опустивши голову.
Поки я побула в такій позі, хлопець, як ракета, опинився напроти мене.
- Хм. - протягнув руку і взяв у неї прядку мого русявого волосся.
- Що? - відкрила очі, а погляд мій був опущений в низ.
Це навіть увійшло в його звичку. Я вже не була здивована його поведінці. До такого я, на диво, швидко звикнула.
- Чого тобі треба? - підняла погляд на хлопця. - Чьо?!
Ми з Акаши упали на диван, ну як упали. Він схопив мене за руку і потягнув за собою.
- Ти хворий?!
- Нога не болить? - схопив мене за талію обома руками і прижав чим ближче до себе. - Завтра поїдемо в лікарню.
- " Тиран раптом переймається чужим здоров'ям. Сто відсотків. Це не Акаши! Це його інопланетний двійник! ".
Я лежала спиною до Акаши, тому він не бачив мого виразу обличчя. Воно було, як у мопса.
- " Так і знав, що не треба було слухати Лука і Труа. Наспівали, що з дівчатами потрібно бути дбайливішим. Чи Тайлі якась не правильна дівчина?! ".
- З.. З ногою все добре, тепер вона майже не болит. І! Дай мені піти?! Ато гризну за руку.
- Кусай. Все одно не пущу.
- Ну пусти!
- " В останній час, мене мучить одине запитання, коли ж почалося це непорозуміння, і як мене взагалі угораздило запасти на неї? ".
- " Не спать. Не... спать... ". - мої повіки стали тяжким і я почала засинати. - М-м..  .
- Мг? - трохи підняв голову, щоб глянути на мене. - Заснула? - хлопець тягне голову до моєї щоки.
Бам-бах! Пролунав у шкафу на кухні звук.
- " Що Труа, що і його речі... Завжди в не підходящий момент. Обов'язково треба вивалюватися звідкись недоречно і спортити момент! ". - ліг назад, на своє те саме місце.
В такій позі я і він пролежали цілу ніч.