- Чому коли я кажу тобі, що я вже дорослий, то ти говориш мені, що я маленький?
- Ну бо ти мій самий менший онук, і...Стоп!
- Що?
- Не переходь на іншу тему! Закрийте двері і нікого не впускати! (￣へ￣)
- Так старша пані! - закрив двері слуга.
- " Це ще хто переходить, " (→_→)
- Ану швидко дзвони до Тайлішечки.
- Бабусю, вона Тайлі, Т-а-й-л-і. - казав по буквах. - А не Тайлішечка.
- Ну той що! Вона для мене буде Тайлішечка, а для тебе вона улюблена наречена, зрозумів?
- Ми ще з нею навіть не одружилися.
- Ха, то вже діти пішли, я не можу з вас! То говорите мені, що ви вже одружитеся, то чекаєте на спадкоємця, то вже нічого не хочете! Як такими можна бути, а?
- " Почалося " (〒_〒)
- Ех, от коли ми з твоїм покійним дідусем були молоді, то він закохався в мене з першого погляду, а знаєш як?
- Краще не говори... .
- Як це не говори! Мені ж потрібно навчити тебе замість дідуся, як потрібно правильно залицятися до дівчат.
- Я і сам знаю.
- Нічого ти не знаєш! - дала шчигля для хлопця.
- За що?! - положив руку там де вдарила його бабуся.
- Так! Слухай і запам'ятовуй. - сіла на крісло, яке було навпроти Акаши. - Найголовніше-це увага, будь-яка дівчина позитивно ставиться до того, хто вважає її самою чарівною і привабливою. Правда... Це не означає, що тобі необхідно ходити за нею, як прив'язаному і постійно бубоніти про її красу. (v_v) Так робив твій дідусь.
- Він що? Ходив за тобою і хвалив твою красу?
- Ну так (^ω^), але він також робив постійні знаки уваги у вигляді саморобної листівки або симпатичної дрібнички, і це звісно, змусило мене глянути на нього. Але...
- Але?
- При цьому не здумай на самому початку розвитку ваших відносин намагатися піднести подарунок подорожче, навіть якщо ти багатий хлопець. Вона може вирішити, що ти її хочеш "купити".
- " Я їй і нічого не дарував " - замислився.
- Ну пока так, досить з тебе, а зараз... - мовила тихим голосом.
- А? Що?- глянув на бабусю.
- Чим ти слухаєш, а? - помасажувала голову. - Дзвони до Тайлішечки! - крикнула.
- " Ох нічого собі! (⊙_⊙) Оце то голос прорізався. Аж у вухах запіщало. ".
Через 20 хвилин, коло під'їзду.
- Сідай. - сидів у машині і опустив скло.
- " Ох які ми надуті, мопс кастрований! ". - сіла у машину.
- Ми їдемо у дитячий будинок.
- І що. - дивилася у вікно.
- " Говорити не хочеш і дивитися не хочеш. ".
- " Так, Тайлі, попроси у нього вибачення, це ж ти винна у цьому всьому. " .
- Нам пот...
- Можна я скажу?! - перебила хлопця і глянула на його обличчя.
- Ем, (¬_¬) говори. - слідкував за дорогою
- " Ну, давай, чого замовкла. Як так то ти геройка, а тут вже присіла, тише води, нижче трави, да? " .
- " Що вона хоче сказати? Невже знову будуть виправдання? ".
- Я хочу сказати... Вибач. - бурмотить собі під ніс.
- Що? Повтори. (←_←)
- Кажу...Вибач... - опустила голову.
- Що? Не чую. - повернув у ліво кермо. - " Хоча, я все почув. ".
- Я кажу.. - зжала одяг у руках.
- Ну? - глянув на мене із маленькою усмішкою.
- Вибач, що наговорила зайвого! - вигукнула.
- Ого, (〒_〒) ну, можна було не кричати, але ок, вибачаю. - зупинив машину коло кафе. - " Все-таки, вона буває милою, коли вибачається. ". - рушив далі.
- " Чьо? Він пробачив мене? Так швидко. Тоді потрібно сьогодні не розізлити його (v_v) Да-да ".
********
Через годину. Дитячий будинок. Час: 12:00.
- Ем... Акаши? Поясни ще раз, навіщо я тут?
Він вручає мені коробку з речами, котрі потім потрібно розкласти по всіх столах для дітей.
- Моя бабуся думає, якщо ми зробимо пару фотографій того, як ми разом волонтерствуємо, то це буде хорошою рекламою.
- Ти часто приходиш до дітей волонтером?
Акаши трішечки почервонів, порухав плечима і відвернувся.
- Я стараюсь приходити сюди хоча б раз в місяць...
- Сам?
- Так сам. Але в цьому нічого особливого нема.
- Понятно... - посміхнулася сама собі. - " В Акаши і справді добре серце... Собаку завів і ще допомагає дітям, він любить дітей. ".
Незабаром ми чуємо радісні голоси дітей, які ідуть в клас.
- Так, е... То що я маю робити?
- Ти-мій асистент! Просто йди моїм інструкціям і повторюй за мною.
- Коли ти так говориш, то здається, буде легко...
Діти заходять і сідають на місця, в передчутті, що ми для них приготували.
- Так, сьогодні зі мною мій чарівний асистент - Тайлі. - глянув на мене з усмішкою.
- " А можна було не так аж казати, а? ". (๏_๏)
- Вона допоможе мені показати вам нові інструменти.
Ми разом показуємо те, що він приніс. Акаши пішов розносити попередніх рядах інструменти, а я позадніх.
- " Він так добре ладнає з дітьми. "
Поки хлопець пояснював, що то за інструмент, я підійшла до вікна і дивилася на їхній сад, але через три хвилини я чую сміх дітей.
- Ха-ах-а! - діти почали сміятися.
- Що сталос... - розвернувши голову в сторону сміху і завмерла на місці.
І тут я бачу, як він смішить діточок, танцюючи з маракасами.
- Кх, - стримую сміх. - Ах-ха-ха! - сміюся разом із дітьми. - " Коло дітей він зовсім інша людина... Кожен раз, коли мені здається, що я його знаю, він дивує мене... " . - витирала сльозу.
Коли Акаши припинив грати на маракасах він помітив, як я сміялася разом із дітьми.
- " Уперше бачу її усмішку " - посміхнувся.
- Пані асистент?