Портал відкрито, група готова до переміщення. Вже пройшла більшість, залишилося білченятам, Олегу, Карлу та Дімі. Наступним вирушав Карл.
— Ну що, нормально пройшов? – запитала Еліс.
— Трішки нудить, а так, в цілому добре. А ти як?
— Також добре.
— Щось інших не видно, ходімо спитаємо що відбувається.
— Ходімо.
Щойно вони дійшли до старших, які стояли біля порталу, з'явився Дмитро. Він був сильно побитий та без тями. Хлопця забрав Гілл, зробив зілля та покликав Еліс, вона мала втерти в нього зілля, та за допомогою часового закляття прискорити результат. А фея разом із Совою відправилися до порталу. Втішних новин не було.
— Я мушу вас повідомити. На жаль, на наших товаришів напали витвори, їх було надто багато, я навіть не знаю як пан Дмитро вижив, – повідомила фея та рушила в невідомому напрямку.
— Щож на цьому новини закінчилися, на жаль, ми не встигнули підготувати вам палатки, тому сьогодні це зробите ви. – попросив Гілл, – Щоб було простіше, розбийтеся по парам. Можете розходитися.
Попри нещодавній конфлікт, Женя та Карл розбили палатку разом, адже вони єдині хлопці які залишилися. Також об'єдналися Рада та Еліс, і Лія з Алісою.
Лія володіла силами природи, а Аліса – левітацією, тому вони швидко зробили собі прихисток, та допогли друзям.
Ніч минула тихо та спокійно. В ранці Карл підійшов до палатки дівчат та покликав Раду. Відійшовши на чималу відстань Карл мовив:
— Ти знаєш, я хотів тобі ще вчора сказати, та стан Діми мене притримав. Зараз коли йому краще і він видужує, я можу тобі це сказати. Я помітив що навколо тебе якийсь бар'єр, ще перед тим як ми потрапили на острів перетворень. Я намагався розпізнати сенс бар'єру та він мені не давався, його наклав якийсь сильний маг.
— Зачекай, до чого ти ведеш, кажи так як є, що то за такий бар'єр?
— Я розпізнав його під вечір, це магія привороту.
— А до чого тут бар'єр?
— Він для того щоб ніхто не розпізнав приворот. Зачекай, тобто, тебе приворот зовсім не здивував? 
— Що, який приворот, я напевно прослухала. Весь час думаю як там Діма.
— Так от, до чого я власне веду, на тобі приворот до Діми. І щоб його зняти потрібно принаймні дізнатися хто його наклав, або поміч Еліс. Звісно якщо хочеш.
— О ні, давай не будемо турбувати Еліс, вона звісно любить фантастику і всяке таке, але я думаю що цього їй знати не потрібно, я схожу до Діми і сама дізнаюся. До речі, а як там ваші відносини з Женею? Ти ж казав що ви посварилися?
— Та не знаю, в нас завжди так. Вискажеш свою незадоволеність, спілкуватися знов почнемо, а так ніякого результату.

— Діма, до тебе можна? – мовила Рада.
— Так, звісно проходь, чому така сумна?
— Не хотіла тебе турбувати, але мені повідомили, що на мені приворот, і він до тебе. Як ти це поясниш?
— Я нічого не знаю про приворот, а хто тобі таке сказав?
— Неважливо, одужуй, – мовила Рада і побігла геть.

— Ну, що він сказав? – запитав Карл.
— Нічого корисного, підемо до Еліс?
— Тобто, ти хочеш зняти приворот?
— Ну, не жити мені з ним, – грізно мовила Рада.
— Добре-добре, чому так гарячкувати.
— Я не знаю. Просто все що відбувається мене зводить з розуму.
— Це все через закляття, воно витягує з тебе сили та вбиває нервові клітини. Тому люди з приворотом довго не живуть. Ходімо до Еліс, будемо тебе рятувати.
Війшовши в палатку, Карл пояснив сенс візиту та попросив про допомогу. Еліс звісно погодилася. Вони об'єднали свої сили, і вияснили точний час та місце привороту. Його зробив темний Амур який слугував мороку, на острові  перевтілень, а інформацію вирахувати було тяжко через захисну оболонку, яку потайки всім  поставила фея. Ці дії виснажили сили Еліс та Карла, адже знімати щит наймогутнішої із ради, це вам не палатки начаклувати.
— Дякую вам, щиро дякую, – нарешті щиро посміхаючись мовила Рада.
— Це дрібниці, – відповів Карл.
— Я завжди рада допомогти друзям, – відказала Еліс.

Гучно лунав дзвін, це сповіщало що біля багаття відбуватимуться загальні збори. Коли всі зібралися, фея оголосила що зараз у кожного з них буде по одному запитанню чи бажанню на вибір. На те, щоб обдумати своє питання, в них був час за вечерею. Вечеря проходила в цілковитій тиші, така нагода випадала дуже рідко, тому всі думали над своїм запитаням.

— Які запитання не можна ставити? – Вигукнув хтось позаду.
— Не можна бажати кохання, злагоди у світі, смерті іншого та більше бажань, – відповів Гілл, – Добре, з кого розпочнемо?
Першим визвався Женя, його, як пізніше виявилося, відвели до дерева бажань. Після них пройшли і решта, залишалося тільки троє: Фея, Карл, та Рада.
— А можливо піти туди разом, – запитав Карл.
— Так, але навіщо? – перепитала фея.
— Для доброї справи, ви ж не знаєте чи повертає дерево людей? – відповіла Рада.
— Ні, не знаю, тому ідіть разом, і хай вам щастить.
— Дякую, а ви? У вас що, немає бажань? – запитав Карл.
— Ні, моє єдине бажання щоб ви були в беспеці.
Фея провела друзів до входу, наказала почекати п'ять хвилин, а потім заходити. Так вони і зробили. Ввійшовши вони побачили кремезне дерево, обмінялися здивованими поглядами і рушили вперед.
— Що побажають мої юні захисники? – запитало дерево.
— Чи можливо повернути людину? – першим запитав Карл.
— Ні, — твердо відповів той.
— Чи кохає мене Дмитро Судак?
— Я відчуваю як б'ється твоє серце, коли він поруч з тобою, та від нього взаємних відчутів немає. Я відповів на ваші запитання, тепер ви вільні. Пройдіть крізь мою кору і опинитеся біля друзів.

Вранці наступного дня всі зібралися за розмовою. Всі були задоволені своїми бажаннями. Всі, окрім однієї. Вона сіла осторонь від усіх та споглядала за галявиною. Як раптом, до неї наблизився Діма.
— Чому така сумна, що трапилося? – бентежно запитав Дмитро.
— Нічого, мені потрібно побути на самоті, – мужньо відповіла Рада.
— Чому, що таке?
— Згинь звідси, – крізь сльози промовляла та. 
Хлопець підсів до неї та намагався обняти. Та нічого не вийшло, Рада гримнула на хлопця та побігла до палатки.

— Що з нею? – запитав Діма у Карла.
— Я не зобовязаний тобі нічого казати. — відповів Карл.
— Чому ти розмовляєш зі мною таким тоном? – гримнув Діма.
— Тому, що ти моральний виродок, – відповів Карл і пішов геть.
Напруга наростала щохвилини, та на суперечки зовсім не було часу. "Потрібно боротися за побратимів, – настановлював себе Карл, – Потрібно рухатися далі."