Після уроків Карл разом із Радою рушили в лікарню дізнатися чи не поліпшало Керрі.
На жаль втішних новин почути не вдалося.
Після лікарні друзі рушили в кафе випити по чашці чаю та обговорити все, що відбулося за останій тиждень.
— Знаєш, сьогодні в сні я знову побачив ту дивну особу, яка явилася мені того вечора. Він мені сказав що на цьому тижні я пройду сім кіл пекла, після яких ще ніхто не виживав. Як ти думаєш, що він хотів цим сказати?
— Навіть не знаю, а більше він нічого не казав?– перевела Рада
— На жаль ні, буду чекати на краще. Надіюся що у сні неможливо вбити людину.
— Ходімо, вже час додому йти, –  мовила дівчина.
— Я так подумав, я заночую у дідуся. Ходімо, я тебе проведу.

Вечір, час лягати спати. "Ну що, будь що буде"– подумав Карл, та ліг спати.
Знову його оточувала одна темрява. Та раптом, як у коп'ютерній грі, почалася завантажуватися локація - це був Давній Єгипет. Все було так як в наші часи. Все, але не всі. По землі ходили легендарні кентаври та мінотаври, в повітрі літали грифони, також незвичайні люди в яких були голови тварин (орла, бика, крокодила, лева, собаки та інших). Першою думкою яка крутилася в голові – це  безпечний сон чи ні.
Перших півтори години перебігало все нормально, та потім щось задзвеніло і всі стали кудись поспішати. Карл, одягнувши на себе маску, рушив за ними.
— Щойно дійшла інформація що серед нас злочинець якого розшукує мій господар, — промовило створіня.
Карл впізнав його це був Анубіас – бог хаосу . "Якщо це Анубіас, то ніхто хороший мене шукати не може,– подумав Карл,– потрібно мерщій вшиватися звідси".
— Хто його знайде, той буде довічно купатися у золоті. А хто допоможе втікти– того чекає смерть, – завершив він промову, – можете виконувати наказ.
Всі почали розходитися, по ним було зрозуміло що не всім до вподоби керівництво, і вони з радістю втекли б звідси, але сильно бояться господаря. Тому Карл приєднався до одної із команд замість того щоб тікати.
— Де будемо шукати? – запитав він у компанії яка складалася із двох кентаврів та людини-крокодила.
— А ти взагалі хто такий,– грізно мовив кентавр, – я тебе раніше тут не бачив.
— Я нещодавно тут,– гордо мовив він, але всередині він дуже сильно був наляканий.
— Зачекай,– мовив другий,– ти не проходив контроль.
— Який контроль? – перебив його Карл.
В компанії запанувала тиша. Хлопець нічого не хотів казати, тому що кожне його слово могло зробити ще гірше. А решта вже напевно думали над тим, як його краще зловити. Та тільки як його почали обходити із сторін, він дременув що є сили, звісно це привернуло увагу і всі погналися за ним. Тікати довелося недовго, що може зробити звичайна людина коли за нею женуться надстворіння. Карл думав що його зараз відведуть кудись і на цьому все закінчиться.
Замість цього почалася боротьба, очевидно кожен мріяв про славу і нескінченні багатства. Почалася запекла битва, вони вже не зважали на те що вони належать до одного виду, чи були сусідами. Тікати було безглуздо тому Карл щосили тримався за кентавра щоб його не затоптали. В одну мить він відчув пазурі, які вчепилися в його шкіру і потягнули його у верх. Він жахливо боявся висоти, і тут він бере участь у повітряній війні, де в будь-який момент може полетіти вниз.
— Я не дозволю нищити моє королівство,– грізно мовив Анубіас,– несіть його сюди, живо!
Грифон гордовито підлетів і кинув хлопця до ніг господаря, той в свою чергу дотримався свого слова і вручив йому віз золота. Вдячний грифон забрав свою винагороду і полетів до решти.
— Так це ти, той через якого мій пан потрапив до магічної в'язниці. Це через тебе весь темний світ Сонного королівства потерпів краху. В клітку його, – приказав темний цар.
Хлопця жбурнули в клітку і замкнули. Приставили варту(людину-бика та Сфінкса).
— Карле,– почув хлопець, прокидайся, прокидайся, – це лунав голос Моко.
Все що було перед ним враз зникло і він прокинувся.
— Тобі щось погане снилося? – запитав дідусь.
— Ну, як тобі сказати...
— А ти розкажи мені, я все зрозумію,– перебив його Моко
Розказавши все від самого початку і до миті із кліткою, хлопець почув відповідь:
— Не хвилюйся, я думаю що це якось пов'язане із Керрі, ось побачиш: вона отямиться і все буде добре, можливо, якщо ти перестанеш нав'язувати собі погані думки, то страшні сни минуть швидше, лягай спати.
— Дякую за пораду, я спробую не думати про погане, – відповів Карл,– ти теж лягай спати.
Спати зовсім не кортіло. Минуло вже півтори години, а сон все не йшов йому в голов. "Що ж потрібно порахувати овець,– думав Карл,– 1,2,3,...30, 40, 50"

Карл прокинувся від звуків які линули із кімнати Моко
— Ти не будеш жити,– чітко почулися перші слова.
— Рада поквитається з тобою, – відповів дідусь.
— І що вони мені зроблять? Вони навідь не знають що я на волі. Я ретельно виношував план помсти, вивчав слабкі місця варти, знайшов підтримку зовні, – Хриплим голосом промовляв невідомий, – а що вони? Байдики били? Старіли?
— Дідусю, що з тобою, – промовив хлопець забігаючи в кімнату.
— Не хвилюйся, все буде добре, я просто захворів,– мовив Моко.
— Але я чув чийсь голос, – заперечив Карл.
— На рахунок голосів, знайди Дмитра Судака, я впевнений, ти знаєш хто це, і скажи що Морок звільнився. А зараз зателефонуй дядькові, та скажи хай хутчіше їде сюди.
— Морок це той чоловік що мені погрожував увісні? – запитав Карл, після того як повідомив дядька про недугу Моко. Та відповіді не отримав.
   Дідуся забрали в швидку, а хлопця відвели до школи.