Завтра день народження в тата, одже потрібно вибрати гідний подарунок. Знаючи що мама подарує парфуми, Карл вирішив підійти до питання з подарунком більш креативно. Тато часто скаржиться на незручну подушку, тому  що в нього проблеми з шиєю, але де першого січня можливо знайти крамницю з подушками? "Можливо хтось з друзів знає, потрібно запитати,"– подумав хлопець.
На щастя шукати відповідь довелося недовго, батько Марка власник магазину, де продають меблі, та він не в місті, але пообіцяв приїхати вранці щоб не підвести свого сина, який уже встигнув пообіцяти допомогти другові.
   Рано прокинувшись, хлопець вибіг із дому та поспішив до магазину. Там стояв Марк, а поряд із ним його тато Гілл. "Якесь знайоме обличчя," – майнула думка в голові хлопця, та відразу перетворилася в попіл.
В магазині дійсно знайшлося те, що було йому потрібно. Подякувавши, він відразу рушив назад, щоб встигнути до того як прокинеться його тато. Непомітно повернутися не вийшло, мама вже не спала та це все-таки не іменинник, тож нічого страшного в цьому не було, заховавши подарунок, хлопець вирішив ще трохи поспати, годинник показував ще тільки сьому годину ранку.
В обідню годину дня народження мали завітати знайомі та друзі, та не у всих вийшло дібратися, оскільки сніг ще досі не розтанув.
Гості по троху сходилися, і кожен раз, коли відчинялися двері, Карл сподівався що це Лія та її мама Марина, в свою чергу для хлопця вона була хрещеною, тому він був би радий її тут побачити. Майже всі гості вже зібралися, не було тільки їх - Лії та Марини. — А що, хрещеної не буде? – запитав Карл.
— Звісно буде, – відповів тато.– Просто трішки запізнюється, з хвилини на хвилину вона буде тут.
— Добре.
Через деякий час хлопець почув голос тата та поспішив до нього.
— А ось, здається і вони, ходімо зустрічати.
   Перекусивши, Лія та Карл відправилися в кімнату, щоб не заважати іншим.
   Наближався вечір, майже всі гості роз'їхалися по домівках, лишилось тільки троє, в числі яких звісно були Марина та Лія. Та розваги на цьому не закінчувалися, а навпаки, розпочиналися з новою силою.
Зібравшись, всі сіли в таксі та поїхали до сауни, Карл з Лією були уже достатньо дорослі тож поїхали разом із ними.
Приміщення було доволі просторим, щоб розмістити велику компанію, коли батьки веселилися, друзі купалися. Та одного разу, коли вони бігли із басейну в кімнату попити води, Лія  підслизнулась та впала, добряче вдарившись головою. Тому їм довелося трохи посидіти та зайнятися чимось більш спокійним. Вечірка продовжувалася до пізньої ночі, яка повільно переходила в ранок. Останіми поїхали додому Лія, Карл та їхні батьки. Цієї ночі був побитий попередній рекорд, коли хлопець ліг спати о п'ятій ранку, на новий. В результаті чого весь наступний день хлопець проспав.
                        * * *
Рада вже мала повернутися в рідне місто, тому Карл вирішив їй зателефонувати щоб запитати коли вона зможе вийти погуляти. Оскільки дома тиждень ніхто не прибирав, Раду загрузили справами надовго, тож зустрітися вирішили через чотири дні.

— Привіт,– мовив хлопець підійшовши до подруг.
— Привіт,– по черзі відповіли дівчата.
— Ну що, як завжди, спочатку в магазин, а потім розберемося?– Запитала одна із дівчат.
— А ти щось маєш проти? – відповіла Керрі.
— Та ходімо вже, – не витерпівши мовив Карл.
   Дібравшись до місця призначення, друзі розповідали як провели частину канікулів, та зустріли новий рік.
— Те що в тебе весело минули канікули це викликає підозри, – розпочала Рада,– та от у мене історія так історія. Я думала що помру від нудьги але в село приїхала моя сестра, Міра вона на три роки старша від мене, та це не заважає нам веселитися разом. І цього разу ми вирішили завітати до сільської дискотеки. Ви нізащо не вгадаєте, кого я там зустріла.
— Невже Діму? – перебила Керрі.
— Взагалі так, я вмовила сестру розійтися на деякий час, і пішла до нього, та те що він зробив змінило моє ставленя до нього раз і назавжди, – Карл та Керрі уважно слухали її та не перебивали, навідь тоді, коли вона робила паузи,– він просто взяв і поцілував мене, без ніяких запитань чи слів, його губи були такими ніжними та лагідними що я просто танула в них.
— Але він по віковій категорії більше підходить Мірі, а не тобі.
— Хто б казав, – зловтішно мовила Рада.
— Здається, я просив не згадувати про неї,– твердо мовив юнак.
На цій не дуже позитивній ноті розмова завершилася.
Друзі довгий час сиділи в тиші та її перебили незрозумілі звуки за кущами. Довго не думаючи, вони вирішили втікти звідти. Вибігши на просторне місце вони попрямували на відкритий балкон, вхід до якого був вільний. Та звуки знову почали долинати з найблищих кущів.
— Що це таке? – боязко запитала Керрі.
— Не знаю що це, але це точно не мила й пухнаста тваринка, – заявила Рада.
— Можливо потрібно спуститися і перевірити? – запропонував Карл.
— Якщо ти такий розумний, то вперед.
— От і піду, – крикнув хлопець йдучи до сходинок.
Спустившись, він зазирнув у кущі, те що він там побачив зовсім його не здивувало, адже там нічогісінько не було.
— Спускайтеся вже, – крикнув Карл, – тут нічого немає.
Підійшовши дівчата впевнилися в правдивості слів, та ненадовго.
Навколо них закрутився якийсь чорний вир, який все затягував до себе, він ніби зачаровував, вони стояли як укопані і зовсім не рухались, очікуючи, що буде далі. Через декілька хвилин вир повністю поглинув друзів.
— Хтось знає як ми тут опинилися, і де ми взагалі? – першою мовила Рада, – бо я не памятаю.
— Аналогічно, – підтримала Керрі, перевівши погляд на Карла.
— Ні, навіть і не питайте, та все-таки потрібно вибратися із цього темного приміщення і довідатися де ми. Давайте шукати вихід звідси, мені тут не подобається.
Пошук дверей тривав доволі довгий час та вони все-таки були знайдені. Відчинивши двері, вони потрапили в іншу кімнату яка була добре освітлена, що дозволило їм побачити що вся підлога встелена якимись дивними плитками.
— Це що, якийсь квест? – обурилася Рада. – Не люблю квести.
— Скоріше всього так, але мені  квести до душі, – відповіла Керрі.
— Мені також подобаються квести, – підтримав Карл, будемо шукати логіку в цьому, чи ризикнемо?
Голоси поділились порівно, та часу на роздуми не було, тому Керрі кинула камінець аби перевірити чи це дійсно пастка чи звичайна підлога, та виявилося що то пастка і вся підлога посипалася в низ. Рада висунула теорію, що можна пройтися під стіною і нічого не станеться. Так вони і зробили. "Що ж в наступній кімнаті?" – задумався Карл.
Відчинивши двері, вони побачили порожню кімнату в якій більше не було дверей, а двері в попередню кімнату міцно зачинилися і не відкривалися. Та звідки не візьмися з'явились їхні друзі: Женя, Тамара, Лія і Джо. Вони були не звичайними, а всі темними, ніби були створені із пітьми. Вони почали мовчки підходити, ніби хотіли напасти
— Що будемо робити? — запитала Керрі.
— Відбиватися, – сміливо дала відповіть Рада.
Та вони були наділені силою проти якої опиратися було марно.  Друзі не здавалися та напротязі всього часу давали відсіч, та потім їх знову поглинула пітьма...