Перший день зимових канікулів зустрів всіх товщею сніга. Снігу вже було вище колін, а заметіль все продовжувалась. Добре поснідавши, Карл взяв лопату та вийшов на подвір'я. Там було дуже холодно, тому сніг був легкий мов пір'їнка. Година роботи і стежка готова. По дорозі їздило декілька снігоочесних машин, прибираючи сніг. Та тротуар продовжувало засипати снігом. Оскільки робити нічого, хлопець почав прибирати в будинку. Під час прибирання він знайшов коробку зі старими іграшками та поринув у спогади. Закінчивши прибирати, юнак вирішив подивитися телевізор, та дізнатися як справи у друзів. Рада із Керрі так і не поїхали на гостини до бабусь, та батьки пообіцяли, якщо не завтра, то після завтра, вони таки поїдуть. Зустріч із Джо довелося перенести до кращих часів. 
Виглянувши у вікно, Карл зрозумів, що потрібно знову йти розгрібати сніг. Заглянувши в прогноз погоди, він засмутився, сніжитиме на протязі тижня
   Минуло три дня. Сніг все йшов частково перестаючи на годину-дві, щоб перепочити. Люди трішки порозчищали тротуари, тож пересуватися стало легше.
Набравши номер Джо, відразу почув його голос.
— Алло, що ти там, як життя, – почув Карл.
— Та все добре, як ти ставишся до того, щоб сьогодні погуляти разом?
— Чудово, просто чудово, – вигукнув Джо, – але знаєш що, давай зустрінемося через годину.
—Добре, тоді о одинадцатій буду в центрі, до зустрічі.
Зібрашись Карл повідомив дідусю, що повернуся о сьомій, і рушив в дорогу. Дібравшись до місця, він зустрів Джо. "Невже він подорослішав"– подумав хлопець.
Та ця думка промайнула, щойно він привітався та запросив у піцерію. Під час перекусу я списався із Радою та повідомив, що Джо її запрошує до себе на вечірку. Та вже було пізно, вона сиділа в машині і була на півдорозі до села. За годину прогулянки Джо витратив триста гривень, і це не дивно, він завжди був при грошах, всі цікавились звідки він їх бере та відповіді ніколи не було.
Ми вирішили запросити ще декількох знайомих, але всі були зайняті. Лишався останій номер, набираючи його, ми вже не сподівалися, що Ейсі погодиться.
Та сталося диво і ми рушили йому на зустріч. Чого ми тільки не робили: лякали людей - ховаючись за снігом, грали в сніжки та обкидували ними інших, бродили по снігу та звісно робили янголів, потім ми пішли в гості до Джо, по дорозі, заглянули до магазину, та накупили всякого непотребу.
Що відбувалося в будинку Джо, не передати словами, та по домівках друзі порозходилися виснажені та радісні.
                           * * *
Не хотілося сидіти вдома на канікулах, тому вечором перед сном хлопець домовився з Женею, що завтра вони вийдуть разом.
Прокинувся хлопець від стукіту у вікно, то був Женя.
— Що, чому так рано? – позіхаючи запитав Карл.
— Ми з тобою так рідко гуляємо, що я вирішив запросити тебе до себе з ночівлею.
— Це щось нове, гаразд. Тільки повідомлю Моко.
Одягнувшись, Карл поспішив до Жені, він жив через чотири будинки тож дістатися було не тяжко. Зайшовши, він побачив накритий стіл. На ньому було багато всяких ласощів, триматися вже не було сил, тому Карл сів за стіл. До кімнати війшов Женя.
— Вибач, не стримався,– перепросив Карл.
— Та нічого, власне це все й було для тебе, для нас.
За столом Женя розповів, що батьків вдома немає, тому будинок в їхньому розпорядженні. Далі хлопці намагалися створити план на день та кінцевий варіант так і не приходив. Зайшовши в кімнату, хлопці сіли за комп'ютер та вирішили трішки пограти. Гра затянулася до обіду. За обідом хлопці вирішили сходити в гості до Лії. Добиратися туди виявилося дуже тяжко. Більшість шляху вони були змушені йти по автомобільній дорозі. Дійшовши, друзі не змогли витягнути Лію з дому, бабуся була категорично проти, проте запросила в гості.
Попивши чаю із свіжовипеченими пиріжками, Лія вирішила показати кімнату Жені, він тут перший раз, та й взагалі бачить Лію він в третє. Карл був тут не вперше, тому його здивував тільки новий сусід - хом'ячок Тішка.
Потім друзі годинами грали в різні настільні ігри, доки Лія не перемогла. Потім, попрощавшись, друзі вирушили додому. Прочистивши стежки в Моко, друзі дібралися до Женіної домівки, де теж прийшлося розгрібати стежки. Зайшовши в середину, друзі були геть виснажені, тож про те щоб цілу ніч не спати,– як планували це хлопці, навіть мови не було.
Наступного дня вони прокинулися о десятій годині, за іронією долі також від стуків у вікно. Це був Артем, постоявши, він збирався вже йти назад, та двері відчинилися.
— І що будемо робити?– першим прокинувся Карл.
— Для початку поснідаємо, – мигцем дав відповідь Женя, – а Артем подумає, згоден?
— Чому і ні, тільки ви теж думайте.
Тож після сніданку, за пропозицією Артема, друзі рушили до Іларія. Як завжди, Артем та Іларій разом грали за комп'ютером, а Женя з Карлом думали як звідси втікти, Іларій був добрим, та друзям там було нудно. Думати вже не було сил, тож вони пермістилися на ліжко та почали змагання "Цар гори" - хто довше втримається на ліжку. Їхня діяльність не могла залишитись непоміченою, тож решта теж приєдналися. Першим полетів Артем, за ним Іларій, а боротьба за звання "Цар гори" продовжувалася між Женьою і Карлом, на підтримку Карла став Артем, Женю підтримував звісно Іларій. Женя був сильнішим за Карла, але йому подобалося відчуття ворожнечі тож він викладувався не на повну силу, це зрештою його і погубило, Карл виграв.
Вчора їм не вдалося добре провести ніч, тож хлопці вирішили запросити Іларія та Артема, чого б це їм не коштувало. Першим з легкістю відпросився Карл, щоб забрати Іларія довелося прибрати в кімнаті та розчистити сніг(в котрий раз). За той час, поки вони "визволяли" Іларія, Артем уже був готовий.
Вечером, о пятій годині, друзі вирішили покататися. Та в мить збагнули що в парку не розчищено і дібратися туди ніяк. Хоча, коли це їх зупиняло?
Як-не-як друзі дібралися до входу в парк, все-таки там була маленька, тоненька доріжка, щоб дібратися до джерельця. Та вже на вході почалася війна і половина впала в сніг, сніжки летіли в різні сторони, та не завжди влучали в свою ціль. Неподалік стояли качелі, дібрашись, друзі вилазили на замок та спускалися по засніжених гірках, було весело. Коли проходив хтось із людей, друзі ховалися в замку, за ним, та пірнали в сніг. Попереду стояла місія - дібратися до музею, він стояв на пагорбу, збоку вела до нього маленька стежка, та Женя настояв на тому, що стежки для слабаків, і вони рушили по сходах, коли Артем став на них, то відразу зникла половина його ноги.
— Я піду, наступним, тільки після тебе, – почав скиглити Артем. Та не встиг він договорити, як Женько вже був на третій сходинці.
За ним рушив Карл, потім Артем, замикав четвірку Іларій.
— На гору ми вилізли, а що далі?– запитав Іларій. – Як спускатися будемо?
— Так, здається, в мене є ідея, – задумався Карл, кожен спуститься своїм методом, самий оригінальний отримає одне бажання на вечір.
— Добре, – одноголосно відповіли хлопці.
Женя почав котитися та велика кількість снігу стала на заваді, Іларій поскакав як заєць, що в нього добре вийшло. Вздовж росли дерева, Артем умів пересуватися по деревам тож подумав "чому б і не спробувати." Кожне дерево обсипало його новою порцією снігу та він не зупинявся.
"А як же я, – подумав Карл. – Що мені тепер робити? Відразу мозок дав відповідь – пливсти".Пересуватися на животі було легше, чим можна було уявити.
За результатами перемогу отримав той, хто був наймокріший, не все так просто, мокрющими та покритими снігом були обоє Карл та Женя тож у них було одне бажання на двох. Відтершись від снігу, всі пішли до Жені.
По дорозі друзі, як завжди, зайшли в магазин та придбали чогось смачного на ніч. Як і обіцяли, після повернення з прогулянки Іларій зайшов до батьків, щоб вони переконалися, що все буде добре та неочікувано Лідія(мама Іларія) покликала Карла.
— Так, я вас уважно слухаю,– чемно сказав хлопець, підійшовши до неї.
— Я покладаюся на тебе, я бачу, що ти хлопець розумний та вихований, тож придивися за ним, будь ласка.
— Без проблем, завтра рівно о першій дня Іларій буде вдома, цілим та неушкодженим, – посміхнувшись, відповів Карл.
Зайшовши в домівку, всі четверо відразу сіли за стіл. Карл та Женя накривали стіл, в той час як Артем з Іларійєм роставляли посуд та прибори. На вечерю була піца з декількома різновидами салатів. Смачно повечерявши, друзі рушили до комп'ютера, зрозумівши що місця мало, Женя взяв ноутбук, та запросив всих до спальні. Що ж ще дивитися в ночі, як не фільми жахів. Та половина нелюбили такого, і вирішили зайти на ютуб та подивитися різні пасхалки, першу до гри "Пять ночей з ведмежам Фредді". Карл, чесно кажучи, дуже боявся на самоті дивитися таке, та ще й в темряві,  але в компанії друзів він був самим найхоробрішим, і на пару з Женьою лякали двох самих найвразливіших. Дві години  переглядів пасхалок і цього вистачило щоб не спати півночі. Наступним пунктом був бій подушками, розпочати бій вирішив Женько, бахнувши Артема із-заду, в гру включилися відразу всі друзі і бій продовжувався доти, доки вони не почули звуки які доносилися із горища. Відразу друзі подумали що то миші, та вони таких розмірів не сягають, щоб так гучно тупати лапами. Зібрашись, всі сіли на ліжку, та вирішували хто піде перевірити. З самого  початку варіантів було тільки двоє Женя, бо він фактично господар, і Карл, як найстарший.
— Ми повинні йти разом,– невпевнено сказав Женя.
— Ні,– разом вигукнули Іларій з Артемом,– хтось повинен зостатися тут, – продовжив Артем.
Звуки ставали гучнішими і чіткішими, це і змусило швидко прийняти рішеня, що йтиме Карл.
— Чому завжди всяка дурня стається саме зі мною? – на кінець мовив Карл, та рушив у сторону східців, які вели до горища.
— Тут зачинено, де ключ?
— На стіні біля картини,– линув голос Жені.
Друзі спостерігали за тим, як їхній друг повільно зникає з поля зору. Минули п'ять хвилин, а його ще й досі немає.
— Ти там?– запитав Артем.
Та відповіді не було.
—Я мушу лізти за ним,– впевнено мовив Женя, а ви залишайтесь тут.
— Ми наче кудись втечемо, – з іронією відповів Іларій.
Піднімаючись на гору, Женя почув шарудіння.
"Що тут відбувається?" – з поспіхом подумав він. Ставши на останю сходинку, хлопець зрозумів - шляхів відступу вже немає.
— Бууу, – так гучно крикнув Карл, що не тільки Женя, а і решта злякались, – це лише кошеня, – продовжив Карл, щойно друзі трішки оговталися.
—Ти... Ти... – затинаючись почав Артем.
— А що я? Пожартувати вже не можна, заспокійтесь.
— А де кошеня ? – запитав Женя.
Хлопці обшукали весь будинок та кота ніде не було. Ця новина знову налякала друзів.
— Як це, тут був, а через хвилину зник у зачиненій квартирі?— мовив Іларій.
— Я згоден з тобою, все це якось дивно, – продовжив Карл,– я читав, що душі померлих можуть приходити в цей світ в образі тварин, найчастіше це птах або кіт, – добивши друзів мовив той.
Наступним за планом, мала відбутися гра в хованки, та хто там буде грати після такого. Решту ночі друзі провели за розмовами про містику, та заснули тільки під ранок. Проспавши до години дня, першим прокинувся Карл та розбудив решту соньків. Пообідавши, Карл привів Іларія додому, перепросивши за спізненя, та Лідія на це не зважала. Завтра 31грудня, тож сьогодні потрібно зробити всю хатню роботу, щоб завтра знову бути вільним.
Зайшовши в будинок, Карл запитав у Моко що потрібно робити. У відповідь він отримав цілий список справ. "Тяжко буде, але я виконаю" – дав настанову собі Карл. За роботою минула решта дня, тож Карл втомлений відразу ліг спати.