Повернувши сили, Пісочник зібрав усих, щоб повідомити про свій план, без краплі сумніву, Пісочник був впевнений що він чудовий, але до кінця він його розповідати не квапився.
— Ми йдемо в бій, – твердо мовив той, – і ніяких запитань. До речі, познайомтеся з моїм товаришем - Мені, він нам звісно допомагатиме. Амур, Флора, Фауна, Мілард - ви допоможете мені в боротьбі з Мороком. На цьому все, прошу до телепорту, – завершив розмову Пісочник.
Привернувши до себе увагу, відразу як з'явилися на місці, вони розпочали бій. Розгледівши Морока, Мені переніс Пісочника з помічниками до нього, доки решта продовжували бій. Амур, Флора та Фауна стримали його, а Мілард переніс Пісочника до його підсвідомості.
— Готово, – викрикнув Амур.
Темних відвели від морока і вони, втративши сигнал, розчинилися та коли прийшли зачаровані воїни, на чолі з Совою, вони знову повстали. Тому перепочити не вдалося.
Тим часом Морок почав біліти, це означало лише одне, що Пісочник перемагає. Ще трішки і кінець. Чари Морока слабшають і сили в Сови згасають.
— Три, два один,– радісно рахували переможці. Сова з учнями повернулася до норми,  Морок переможений. Але Пісочник так і не з'явився, і на контакт з Мілардом не виходив. Невже він пожертвував собою.
Про всяк випадок заточивши морока в те саме підземелля, всі зібралися біля багаття, і просто деякий час мовчали, доки тишу не порушила Фея.
— Я вірила у вас. – Мовила  та, – а де Пісочник, що з ним?
— Війна закінчилася, та ця перемога коштувала нам смерті кращих з нас: Пасхала, Пісочника та Моко, – відповіла Сова.
— Отже, Генрі, Яся, Карл, Еліс, Ганс, Мілард, Фелікс – залиштеся, для вас є робота, решта можуть бути вільними, – через деякий час мовила Фея.
Один за одним зникали герої, коли всі зникли, Фея продовжила:
— Вас, як найкращих бійців, буде прийнято на високі посади, звісно якщо ви не проти?
— Ні, не проти, – висловився за всіх Ганс.
— Карл, Ганс, Фелікс, від сьогодні ви починаєте навчатися щоб стати одними із членів ради, решту попрошу стати вчителями, адже більшість сильно пошкоджені, і нескоро зможуть повернутися до своїх обов'язків. То що, згода? – на кінець запитала Сова.
У відповідь Сова отримала згодні кивки головою. Розібравшись з офіційною частиною, вони рушили визволяти інших із в'язниць.

— Нарешті, ми думали що ти вже не прокинешся, – мовила мати, накинувшись з обіймами на Карла.
— Все добре, відпусти, задушиш, – відповів хлопець.
Вже через десять хвилин поряд були майже всі родичі, та юнак вийшов в коридор, адже там мали вже бути його друзі, які лежали в сусідніх палатах.
— Як приємно бачити усміхнених батьків, – мовив Женя.
— Так, приємно, – підтвердила Рада.
— Так що у вас з Дмитром, як там Фелікс? – запитала Лія.
— Він залишатиметься в королівстві, з Дімою все добре, – відповіла Рада.
— Коли вас виписують, може сходимо погуляємо? – запитав Карл.
— Так, давайте, тільки ще не казали коли, – мовила Лія.
— Немає проблем, ходімо запитаємо, – відповів Карл.
Лікар відповів що останього із них виписують через два дні.
На третій день вони зібралися в кафе. Замовивши поїсти, вони почали обговорювати пригоду яка з ними трапилася, та планами на майбутнє. День через веселощі пройшов швидко. Вечір минув за прогулянкою. "Нарешті спокійний день" – подумав кожний із них на кінець і розійшлися по домівках.
Майже дійшовши додому він побачив Лару.
— Це ще не кінець, – мовила та і зникла. Карл і сказати нічого не встиг.