День за днем, тиждень за тижнем минула осінь. На вулиці стояла середина грудня – було дуже холодно, але снігу ще не було.
   Кожен із вчителів щодня нагадували, що кінець семестру не за горами і потрібно згадувати хоч інколи про свої одцінки. Кожнісінький раз, коли оголошується якась контрольна, активізується мізковий штурм класу. На кожному уроці були свої командуючі, переважно це були Рада, Аліса та Лія. Математикою управляли четверо, вчителька навіть розсаджувала двох на перший варіант, а двох на другий, "Щоб було з кого перевіряти" – відповідала вчителька.
Тож, окрім названих, сюди входив і Карл. Хтось намагався списати, хтось робити сам за допомогою зошита, а були  такі індивідиуми, що переписували завдання з дошки, або здавали пусті листочки. Ще одним уроком, на якому працювала частіше не трійка, це була література. На літературі головними були Еліс та Карл, їм подобалися книжки, та заплутаність сюжетів.  Решту уроків цілком і повністю контролювали хтось із вище перерахованих. В класі двадцять шість учнів і не всі виборюють оцінку хорошим навчанням протягом всього семестру, більшість, як і кажуть вчителі, згадували про навчання тільки під кінець. Дев'ятий клас по різному рятував своє положення: задобрювали вчителів, списували, тікали з уроків, навмисне хворіли, та просилися в батьків залишатися вдома, та деякі зовсім не зважали уваги на те, що там відбувається. Комусь вдавалося здійснить задумане, а комусь не повністю, деякі падали з тріском, та поверталися додому з двійками...
   Тяжкі контрольні тижні закінчилися, залишився один тиждень до зимових канікулів, та два тижні до Нового Року.
Відвідувували школу з кожним днем менше і менше дітей, а в останій день до класу прийшли самі витривалі Мейлін та Джулі, Карл та Рада, Джо та Клаус, вже на третьому уроці із усіх сиділи тільки половина – троє. Хлопці Джо та Клаус, просто втекли, а Мейлін відпросилася за станом здоров'я. Та перед тим, як втекти, Джо запропонував Карлу якось разом погуляти, звісно Карл не відмовив. Рішуче налаштовані підлітки пішли до класного керівника, щоб попросити відпустити їх додому в честь свята. Залишалося ще три урока фізика, укр.мова та фізкультура. Розмова із вчителем виправдала ризик, мову вів класний керівник тому він дозволив техенько піти з урока але перед цим посидіти на фізиці. Півурока підлітки вмовляли вчителя піти пораніше, не подіяло.
— Як ти збираєшся провести зимові канікули ? – запитала Джулі.
— У мене велика кількість пропозицій погуляти та завітати на гостину, тож думаю, що не пропаду, – відповів Карл, – а ти як?
— Буду надіятися, що Мейлін скоро виздоровіє, ти ж знаєш, я буду зі своїми.
До класної кімнати увійшла Наталія Петріївна(вчитель фізики) та повідомила, що ми вільні. Забравши свої курточки, Карл з Радою попрощалися із вчителем та Джулі, яка залишилася прибирати класну кімнату (саме це тримало її в школі) та разійшлись по домівках.
Хлопець залишається на зимові канікули в дідуся, а Рада вирушає із завтрішнього дня в село. Тож сьогодні, в пятницю, прощальне чаюваня, та яке чаювання без Керрі. Зібравшись друзі відправились в кав'ярню та просиділи там до пізна. О дванадцятій годині кав'ярня зачинилася і друзі пішли до дому. Так як їм усім по дорозі то рушили разом, в дорозі несподівано Керрі повідомила, що теж їде в село. Першою дорога відвела від друзів Кері, тож далі вони рушили вдвох. Провівши Раду, хлопець повернувся назад, та не помітив в вікні світла - Моко вже спав. Повечерявши, Карл теж ліг спати. Та йому не давали заснути думки про Еліс.
Як привернути її увагу до себе? Як знайти спільну мову? Чи вона помічає взагалі його присутність в класі? Чи, можливо, вона також задає собі ці питання щоночі? Так багато запитань і жодної відповіді...