— Еліс, – гукнув дівчину Карл.
— Так, я тебе слухаю, – підійшовши відповіла та.
— Тобі не здається, що ця дитина, як би це сказати, не випадкова? – жестикулюючи запитав Карл.
— Ти також це помітив? Але не варто робити поспішних висновків, давай зачекаємо Раду, і тоді, в неї все запитаємо.
Чекали вони Раду до пізньої ночі, та її все не було. Останім рішенням було поговорити з нею вранці. Рада не виходила з палатки весь ранок і, тільки після обіду, вдалося з нею поговорити.
— Звідки у вас ця дитина? – запитав Карл.
— Ми опинились в Мачу-Пікчу та блукали у пошуках кулі, доки не дійшли до Храму Сонця.
Там ми почули крики дитини та пішли на звук і знайшли його, ми ж не могли пройти повз нього, наче так і потрібно, тому забрали його з собою, потім шукали кулю - власне все, – поглядаючи в різні сторони, розказала Рада.
— Отже - це ваша дитина, так?
— Що, чому, як? – вдаючи що не розуміє що відбувається  запитала Рада.
— Ти що, забула? Я маг ілюзії, і такі речі, як сімейна лінія, для мене дрібниці, – посміхаючись відповів Карл.
— Тобі смішно, а мені не дуже. Я навіть не зрозуміла як це все відбулося. Я його звісно кохаю, але до дітей я не була готова.
— Так, ото ти втрапила, а що казала фея про дитину? – з цікавістю запитав Карл.
— Вона пояснила що через те що наш вік змінився дитина з'явилася під час переходу, а ще наша дитина - майстер світла, тільки не кажи нікому, добре?
— Так, звісно.– погодився Карл.
— Еліс я сама все розповім, я бачу по твоїх очах, що ти хотів запитати саме про це.
— А як ви його назвали?
— Фелікс, – лагідно промовила Рада, – Добре, через годину тренування, я піду готуватися, щоб не зганьбитися, – на прощання мовила Рада.
Через годину дійсно відбулося тренування, де спочатку провели загальні уроки оборони і нападу, а потім ідивідуальні уроки сил. Під кінець оголосили, що ближче до вечора відбудеться тренувальна гра "Володар замків", в якій потрібно буде захопити прапор команди суперника.  Після тренування до Карла підійшла Рада з проханням:
— Зачекай, мені терміново потрібна твоя допомога.
— Яка допомога?
— Фея дозволила змінити вік дитини, і їй потрібна допомога.
— А вона що, сама не може?
— Ні, фея буде в трансі, а вам потрібно перенести частину її віку дитині, а потім - вона сама на рівні підсвідомості його налаштує, ніби так і було, – пояснила Рада.
— Зачекай, "вам"? А хто ще буде?
— Це дуже відповідальна місія, тому там будуть присутні всі члени ради для безпеки, а також мені потрібно вмовити Еліс і цього охоронця - Міларда, для самого процесу.
— Ходімо по Еліс та Міларда, адже це надового, а я ще хочу на "Володаря замків" встигнути. – задумливо мовив Карл, – Ти йдеш по Еліс, а я якось розберусь з Мілом, тимпаче на тренуванні ми познайомилися, і начебто потоваришували. Зустрінемося в палатці.

Карл прийшов до палатки Міларда, та його там не було. Його зустріла Яся, яка й направила хлопця до команди Сови. Там відбувалися стратегічні збори на рахунок гри.
— Міл, можна тебе на хвилинку, – запитав Карл.
— Так, що трапилося? – відійшовши від палатки мовив Мілард.
— Тут така річ. Пам'ятаєш немовля, так фея хоче зробити його старшим, і, якщо ти не зайнятий, то допоможи, – затинаючись розповів Карл.
— Ти жартуєш? Звісно я допоможу, це ж така рідкісна можливість попрацювати із феєю, – в захваті відповів Міл.
— Тоді ходімо до палатки.
— Ти йди, а я заберу речі і наздожену.
— Тільки нікому не кажи.
Війшовши в палатку хлопець здивувався, адже простір був розширеним втричі.
Всередині сиділа фея з дитинчам на руках, а з правої сторони від неї був Дмитро, зліва - Рада. Позаду стояли Сова та Гілл.
— Проходьте, зараз я кожному з вас розповім що потрібно робити, а потім приступимо, – мовила фея.
— Ми вас слухаємо, – обережно мовила Еліс.
— Для початку в кожного з вас буде окреме завдання, і запам'ятовуйте добре. – наголосила фея, – Ти, Еліс, маєш провернути час дитини вперед, на скільки вистачить сил звісно, ти, Міларде, маєш вкласти в голову дитини думки про дорослішання, Карле, а тобі потрібно утримувати ілюзійний вигляд цієї дитини в дев'ять років, а я, тим часом, буду підтримувати ріст із середини, щоб не вбити дитину. Всім зрозуміло? – запитала фея.
— Так, – разом відповів гурт.
— Для початку все це спробуємо на квітці, – указуючи на три квітки мовила фея. Експеримент з квіткою вдався, тож настав час дитини. На це дійство було витрачено півтори години, і вони минули не дарма. Фея вийшла з трансу, всім подякувала та дозволила йти. В них було зовсім мало сил, тому їх провели до своїх  наметів, де були поставлені щити, які мали відновити їхні сили до гри.
Прозвенів дзвінок, це означало що через десять хвилин почнеться "Володар замків".
— Якщо всі зібралися, то можна розпочинати. – урочисто оголосив Гілл, – Ледь не забув, переможців очікує приємний сюрприз.
— Тож розпочнемо ділитися. Капітанами будуть - Генрі та Яся, виходьте до нас, – покликала Сова. 
Генрі, віддав право першого вибору Ясі, після чого розпочався набір. До команди Ясі ввійшли: Лія, Еліс, Рада, Мілард, Яструб, Папуга та Сойка. Генрі забрав собі: Женю, Алісу, Карла, Поморника, Орла та Сича. В команд була година для розроблення стратегії, тож вони розійшлися по своїх фортецях.

— Слухайте, – закликав до уваги Генрі, – я не знаю яка стратегія в суперників, та мені дісталися саме ті люди з якими я і хотів бути. Я та Аліса, Карл та Женя ідемо за прапором. А ви, хлопці, обороняєте замок, і не забудьте використати свої сили, я маю на увазі крила та зір. І нічого страшного якщо ми програємо, головне - це боротися до кінця.
Пролунав вистріл, отже змагання офіційно розпочалися.
— Нехай вам щастить,– на кінець мовив Генрі.
Пройшовши метрів два, Карл побачив приховану пастку, і тільки завдяки власним силам вдалося її минути.
— Як ти думаєш, ми з тобою зможемо завоювати прапор? – запитав Карл.
— А чому ні, якщо викластися на повну, то з легкістю. Тимпаче з нашими силами можна й без бійки, а якщо наші дістануться туди, то все - перемога наша. Головне, щоб з бази пішли Яся та Лія.
— Так, це сильні суперники. Зажди я щось чую.
— Я тебе зрозумів, – відповів той і став невидимий, а Карл притулився до дерева і замаскувався під нього. До їхньої бази йшли Еліс та Рада, навіть не підозрюючи що попереду пастка. Коли дівчата пройшли трохи далі хлопці почули вереск.
— Окей, можемо рухатися далі, – мовив Карл.
За пагорбом був замок суперників, його охороняли Лія, Мілард, Ястуб.
— Я думаю, вони нам загрози не становлять, я спробую переглянути чи немає поруч наших, і тоді рушаємо, – мовив Карл, та почав проводити рукою навколо себе, – ні, немає.
— Отже, я йду?
— Ні, я під виглядом Ясі піду і спробую відвернути їхню увагу, а ти чекатимеш підходящого моменту.
— Домовилися, хай щастить.
— Що тут, ще нікого не було? – запитав Карл в образі Ясі.
— Ні, а чому ти повернулася? – запитала Лія.
— Я розійшлася з Сойкою, і вирішила повернутися. Ви знаєте, в середені замку є якісь усилювачі, ідіть пошукайте, а я подивлюся.
— Так точно, – відповів Мілард і рушив у замок.
Карл подав знак Жені і той підбіг, зняв прапор, і хотів бігти, та його помітив Яструб.
— Біжи, я їх затримаю.
Бігти довелося довго та швидко, щойно він зник з поля зору, заховав прапор в кущі, та став невидимий. Переслідувачі побігли далі, а Женя рушив слідом. На його базі відбувалася міні-війна за прапор та поява прапора суперника могла значити лише одне - команда Генрі перемогла.