Ранок зустрів героїв не дуже привітно. Неочікувано посеред галявини розпочало сипати снігом, потім завірюха, після неї знову сонце та сніг. Такі дивні погодні умови були викликані дизбалансом темних та світлих сил. Зрання прокинувшись, вони вирушили на інший острів. Острів перетворень.
— Уважно слухайте, та запам'ятовуйте, – закликала до порядку фея, –  триматися всім гуртом, щойно виникне якась проблема відразу повідомити старших. Якщо побачите котрусь із тварин також повідомити одного із нас.
— На цьому острові ви дізнаєтеся про своє тотемне створіння, такщо не дивуйтеся в разі миттєвого перетворення. – повідомив Гілл.
— Цікаво, яке моє тотемне створіння? – запитала Еліс.
— Трішки зачекай, і про все дізнаєшся, – відповів Дмитро.
— Я звісно можу сказати, хто є хто, але навіщо, це буде сюрприз, – посміхаючись мовив Карл.
— Що, наскільки все погано? – запитала Рада.
— Ні, з чого це ти взяла? – ухильно відповів Карл.
— Ти просто дивно якось посміхаєшся, – пояснила Рада, – і не тільки я це помітила.
— Через хвилину будемо на місці, – увідомив Гілл.
— Не забивай собі голову дурницями, – через кілька секунд все-таки  відповів Карл.
Приземлившись кожен із гурту почав розгляди хто на кого перетворився: Женя став хамелеоном, Карл – горобцем, Рада – гепардом,  Еліс – лінивцем  Клаус та Білі Більченятами, Лія – єнотом, Аліса – метелеком, Олег – качуром. Нічого дивного, тварини були звичайними, але кожна тварина символізувала певні здібності. Але всім із дітей було дуже цікаво на кого перетворяться їхні наставники.
Фея так і лишилася, пояснюючи все тим що вона опанувала перетворення всіх тварин, Гілл був поважним, все знаючим вороном. Дмитро був ящіркою, яка переливалася всіма барвами веселки за бажанням господаря.
— Доки ви тут роздивлялися ми знайшли тік-ток( мапа навігатор), – передаючи річ Гіллу, повідомили білченята.
— Так, це тік-ток професорки Сови. По останньому запису, можна зрозуміти що вона мала проводити урок для своїх учнів саме тут, – проаналізував Гілл.
— Вони були тут, але їх шлях перебивається, і це не телепорт, –  оглядаючи місцевість мовив Карл.
— Це рішення далося мені тяжко, але ми маємо розділитися та знайти їх, щойно будуть якісь новини терміново повідомити решту, – через тривалий час оголосила Фея.
— Кожен із керівників візьме з собою по три особи, – доповнив Гілл, – я візьму з собою: Лію, Алісу та Еліс.
— Я візьму на себе відповідальність за духовних близнюків  і звичайно Раду, – поспішно оголосив Діма, наголошуючи на ім'я Ради.
— Добре, мені залишаються Женя, Олег та Карл, наша чудесна трійка, – погодилася фея, – нарешті в них випала нагода поговорити. Майже кожен пересувався дуже повільно та команди феї це не стосувалося, кожен із них вдосталь володів своїм тілом,
— Хамелеон, горобець та качур - дивна компанія, – розпочав розмову Олег, – ну що, як ви тут без мене жили-поживали?
— Взагалі, через деякий час нам стерли пам'ять, тож ми тебе не пам'ятали, – обізвався Карл.
— Ви ще друзі, чи як? – запитав Олег.
— Так, ми ще друзі – коротко відповів Женя.
— Авжеж друзі, – з неприхованою злістю мовив Карл, – тільки щось цей друг, останім часом про мене геть забув, нібито мене не існує, – жестикулюючи відповідав той.
— Та невже, а я думав що це ти про мене забув, подруг знайшов нових, а до мене навіть не вітаєшся, – відмовляв Женя.
— А ти, надто товстолобий, щоб збагнути що все не так як ти собі вигадав.
З часом сварка загострилася настільки, що вони прогавили той момент коли Фея зникла. Олег хотів чимось зарадити, але що може зробити качур. Все що він міг зробити це вести друзів по дорозі, яку він сам і обрав, пройшовши деяку відстань, вони помітили пір'я птаха, що змусило їх припинити сварку. Щойно Євген торкнувся до пір'їни, як хлопці опинилися підвішаними над ними.
Деякий час вони кликали на поміч та намагалися визволитися, як із сітки почав виходити пар. Прокинулися вони вже в клітці, поруч вони побачили інші клітки, в них сиділи професорка Сова та її учні у подобі птахів: яструб, поморник, орел, сич, сойка, папуга. Трішки пізніше принесли непритомну команду Гілла та фею, потім білченят. Навколо кліток ходили Витвори, але навіщо їм ловити нас, і що буде якщо героїв не врятують. Надія залишалася на Дмитра та Раду. 
— Та де вони, – безсило мовив Карл.
— Скоріше б вони прибули, а то довго ми так не витримаємо, – обізвалася з клітки навпроти фея.
— І сили наші в клітках не діють, – підтримала розмову Еліс.
— А якби діяли, то що ? Наші тіла не дієздатні. – піднявши голову мовив Гілл.
Сил не вистачало навіть на розмову, тому герої перебували в тиші, лише іноді тріскотіло гілля та шаруділо листя. Через години три витвори почали якесь дійство, вони стали в коло і почали щось незрозуміло бубніти, після того як вони відійшли стало видно портал.
— Все, нам кінець, – безнадійно мовив Карл.
— Потрібно якось опиратися, – закликала Сова.
— В них є хвилини три максимум, – доповнив розмову Гілл.
Після цих слів Сова разом із учнями почала розгойдувати клітки, решта приєдналися до них. Увагу привернуло падіння першої клітки, та коли витвори зрозуміли що відбувається, то більша частина героїв була вже на волі. Створіння почали ганятися та ловити втікачів. Та порятунок прийшов вчасно, з'явилися Діма і Рада. Рада швидко позбирала друзів, а ящур відкрив портал.
Надвечір, коли всі відновили сили, до Карла завітала Рада.
— Що там відбувалося, чому ви так довго?
— Ну, ти знаєш, там був Діма, і я здається знову закохалась.
— Я навіть не здивувався. Так, ти не відповіла чому так довго, що там відбувалося?
— Ми ходили, шукали професорку, а потім білчат потягнуло в кущі, ми побігли за ними, забігли за них та провалились в прірву. Коли ми прийшли до тями відразу рушили на поміч, та Діма не хотів поспішати. Він почав пристально на мене дивитися, я не знаю що він хотів робити, та я його миттю вгамувала, що правда ненадовго, йому все-таки вдалося мене поцілувати, в той момент мені також не хотілося нічого робити, та я зібрала свої сили в кулак і продовжила боротьбу за недоторканність, а потім, власне, ми з горем навпіл знайшли вас та врятували.
— Я помітив, що ти зайшла в палатку до нього, чи я помиляюся?
— Власне не помиляєшся, ми лежали і закохано дивилися один на одного, поки сили відновлювалися. Це кохання.
— Ясно.
Продзвенів дзвоник і друзі пішли до палатки феї. Там їх увідомили про те, що  через годину вони вирушають в інший вимір.
Зібравши речі, всі знову зібралися на тому місці в очікуванні нових пригод.