— Аууу,– в темряві линув голос Карла, – мене хтось чує?
І в ту мить він помітив що навколо нього хтось загадково кружляє.
—Виходь, я тебе не боюсь,– хоробро мовив хлопець, але в душі він знав що нічим добрим це не закінчиться. Як раптом, поряд із ним з'явилася бліда постать чоловіка, яка немовби була створена з піску, сірого піску. І несподівано мовила до нього :
— Дорого обійдеться твоє життя, – зловтішно промовила тінь.
— Ви про що,– ледве видавив із себе Карл, та було пізно все перед очима почало розпливатися і хлопець прокинувся. Його розбудив телефон, який десь невпинно дзвенів в кімнаті.  Піднявшись з ліжка, він рушив на пошуки телефону.
— Ало, чому так рано?
— Та так, спитати як дійшов? – з другої лінії линув голос Керрі,– яке рано, ти на годиник дивився, друга  година ночі.
— Та добре, я взагалі смутно пам'ятаю сьогоднішній вечір. Розмови наші, та й день взагалі добре пам'ятаю, а що було після того як ми вийшли із нашої місцини, – не давши договорити, його перебила Керрі.
— Так пригадуй, ми вийшли й пішли в центр міста, там продовжили розмову про Дмитра, насправді я і сама погано пам'ятаю про що ми там розмовляли, про розмову мені нагадала Рада, – далі замість голосу, Карл почув жахливий дитячий крик, який продовжував голосно пищати в його вухах, навіть після того, як він поклав слухавку телефона.
Прокинувшись зранку, вчорашні кошмари хлопець списував на втому, і пішов на голос, який лунав із сусідньої кімнати.
— А куди ви збираєтеся?
— Ми виїжаємо, закордон, на роботу,– мовив тато.
— Надовго?
— Взагалі на місяць-два, а далі буде видно.
— А чому ви мене не попередили, і де мама?
— Мама замовляє білети, вилітаємо через дві години, тож слухай, не забувай годувати кролів та доглядай за котом і собакою, ну і звісно поливай рослини, що, як, коли поливати, написано на папірці. Запам'ятав? – дав роспорядження тато.
— В цілому так,– відповів хлопець, і пішов в кімнату.

— Що ж, бувай, – попрощався тато, виходячи із дому.
  Часу було більш чим вдосталь, тож Карл вирішив покататися на велосипеді разом із Керрі. Через деякий час друзі вирішили перекусити та поспілкуватися, що було звичною справою для них.
Розмова пішла про Діму – "кавалера" Ради.
— Я його бачила нещодавно, зовсім не змінився. Той самий пихатий погляд, та загадкова посмішка, а ні - змінився, він став ще вищий, і відпустив бороду,– мовила Керрі
— Пам'ятаю ми йшли кудись і по дорозі зустріли його. Такі гримаси напевно ніхто не зможе повторити. Та і взагалі вона раніше часто до нього дзвонила, і відбувалися так звані трійні перемовини, ну, ти пам'ятаєш як вони проходять, – з помітною посмішкою на обличчі мовив хлопець.
— Так, звісно, як можливо таке забути. А ти часом не пам'ятаєш чому вони посварили...
Невстигнула вона договорити, як несподівано впала із лави. Прихилившись, Карл зрозумів що вона ледь дихає і в неї слабкий пульс.
— Допоможіть! – кричав він що сили,– допоможіть!
На його крики прибіг небайдужий юнак, який гуляв неподалік із собакою. Швидка забирала Керрі. А Карл так і залишився б непорушно сидіти на лаві, якби не цей загадковий хлопець, який допоміг йому залізти до швидкої.
   Провівши низку запитань, лікар,  нічого не сказавши, вийшов із кабінету і рушив до палати дівчини, Карл послідкував за ним.
Через дві-три хвилини з'явилися батьки Керрі які, схвильовані долею своєї дочки, почали розпитувати в лікаря що з нею. Карл почувши одне  жахливе слово – кома, і нічого не пояснюючи, рушив додому, де пробув решту канікул, обірвавши зв'язок з навколишнім світом до нього. Він рідко виходив із кімнати, і тільки для того, щоб виконати доручення батька, та й самому хоч трішки підживитися.   
                    *  *  *
Канікули минули доволі швидко, тому що були з початку насичені різними пригодами, а потім  особисто для Карла, нічними жахами : то посеред ночі щось за ногу потягне, то незрозумілу тінь у пітьмі зустріне, а що саме найжахливіше - постійні крики дітей, яких, окрім Карла, напевно ніхто не чув, і це ще не повний список.
На перший погляд може здатися що хлопець просто божеволіє, але внутрішні відчуття героя підказували йому що тут щось дієтьсяє недобре. Чому це все відбувається тільки вночі, і чому це все відбувається тільки з ним.

Перший день після канікул, не виспавшись після нічних жахіть, як-не-як зібравшись, хлопець вирушив до школи, щоб пошвидше зустрітися із Радою, та знайти в її словах підтримку та почути поради. Першим уроком була фізкультура. Рада запізнювалась, але все-таки мала прийти. На той час, поки її немає, хлопець вирішив посидіти на лаві та поспостерігати за грою у волейбол своїх однокласників, він би залюбки приєднався до гри, але сьогодні не було ні сил, ні настрою на гру. Відразу, як Рада зайшла в спортивну залу, хлопець підійшов до неї.
— Привіт, – розпочав розмову Карл, – тут така чортівня діється,  що я вже не знаю куди дітися.
— Моя увага повністю і цілком прикута до тебе.
Перерахувавши все що з ним відбулося за останій тиждень, та конкретно про сьогоднішню ніч, хлопець зробив висновок:
— Мені здається, чим довше це відбувається, тим страшніше і гірше стає мені.
— Це якийсь жах, в мене від твоєї розповіді волосся стало дибки, а тобі довелося все це пережити. Я людина проста, і я вірю в потойбічний світ і містику, тому я тебе самого не залишу, і не вірь тим, хто каже що ти все вигадав, і особливо тим, хто каже що ти божевільний.