Вранці 31 грудня, прокинувшись, Карл виконав останій пункт із списку, що його продиктував Моко. Та задумався над тим як провести Новий рік. Варіантів було не те що багато, але вдосталь. Тож вибрати було доволі тяжко, хлопець хотів об'єднати друзів, але це неможливо. В голові почав складатися план, потрібно просто запитати як хто буде проводити свято. Артем, Керрі, Тамара, – зустрічатимуть новий рік із сім'єю, Лія, Джо та Еліс взагалі не було в місті, а от Біллі запрошував Карла та той не схотів, тому що там будуть люди, які йому не по душі. Залишилися Рада, Женя та Ден, їх не було в мережі, тому Карл вирішив зателефонувавти їм. У Ради, як завжди, на якісь свята був вимкнутий телефон, Ден, не може піти гуляти, зате запросив хлопця до себе на день народження. Не встиг Карл набрати номер, як першим зателефонував Женя, з пропозицією зустрічати новий рік разом. " З ким Новий рік зустрінеш, з тим його і проведеш"– казав він, та відчуття Карла казали йому що це не так.
Домовилися зустрітися о сьомій вечора, а поки перепочити.
В день хлопець допоміг дідусю з підготовкою, а потім приліг ненадовго.
Прокинувшись, він поглянув на годиник - без десяти сім, зовсім скоро по нього зайде Женя. Тож хлопець почав збиратися. Вийшовши надвір, Карл зібрався телефонувати та хлопець був уже тут. Зайшовши в магазин, друзі накупили всяких наїдків та чаю. Вибір стояв невеликий: іти по вузькій доріжці прочищеній людьми чи вийти на дорогу, машин було мало в зв'язку із святом, тож друзі вийшли на дорогу. Дійшовши до центра міста, друзі перейшли на вузьку доріжку та пішли до кав'ярні, щоб придбати теплого чаю. Випивши по чашці гарячого чаю, друзі вирушили в парк. Там стояли старі військові машини, танки та один літак, вони були наполовину засипані снігом, а навколо них петляли стежки. Поглянувши один на одного, вони полізли  на  найбільший танк, вибравшись на нього, друзі попили чаю, що взяли з собою в термосі і з'їли чипси, що купили в магазині.  Раптом у Євгена задзвонив телефон, то був Влад, друг Жені який ненадовго приїхав із столиці. 
— Ти не проти щоб він приєднався до нас? – запитав Женя.
Та хлопець довго не міг дати відповіді, він не любив нових знайомств, та вибору вже не було.
– Чому і ні, –  відповів Карл.
Хлопці домовилися зустрітися в центрі міста, так і сталось. На вулиці було темно, тож роздивитися хлопця не вийшло. В руках він тримав пакет, як пізніше виявилося то питарди. Доївши вміст пакетику чипсів, вони рушили тероризувати людей пітардами. Шукаючи нову жертву, друзі зайшли в якийсь невідомий провулок, те, що вони там побачили, їх дуже сильно здивувало. Там стояли Дід Мороз, Фея, Пісочник, а що саме головне старшокласник Діма, схожий на якусь людину Амфібію, весь синього кольору, а ноги та деякі частини тіла в лусці, поряд дідусь Моко в образі чарівника, та Гілл – лікар (зцілює мертвих, та оживляє неживе), а навколо них всілякі міфічні істоти: ельфи, гноми, пегаси та інші.
Недовго простоявши в стані нерозуміння, друзі заговорили.
— Невже це велика рада, – в один голос мовили Женя та Карл.
— Так, ми прийшли привітати вас з Новим роком, для одного із вас він буде незабутнім, а для другого обернеться неминучою трагедією, – серйозним тоном мовив Моко напару із Пісочником.
— А щоб ви не забули розмови, та не пам'ятали з ким вона була, я дам вам подарунки, –  простягаючи дві коробки мовив Мороз.
— Пам'ятай, ти кращий, – прошепотіла фея та обсипала пилом усіх трьох.
Та через три хвилини після розмови всього цього вже не було, а годиник показував дванадцяту годину ночі. Друзі опинилися посеред переїзного парку розваг в зовсім іншому місті.
—Хтось памятає як ми тут опинилися? – запитав Влад.
— Ні, не памятаю,– відповів Женя.
—І я теж не пам'ятаю, – доповнив Карл, – та, якщо ми вже тут, то потрібно цим скористатися.
Щоб побувати на всих атракціонах їм знадобилося не мало і не багато - три години.
— Як додому повертатися будем? –запитав Женя.
— Доречне питання, – погодився Влад.
— А чому це ви на мене все скинули, зараз дістану теле... – Та не встиг Карл доказати, як витягнув той самий подарунок.
— Женя, можна тебе на кілька слів, – запитав Карл.
— Так, звісно,– відповів хлопець, наближаючись до друга.
— Це той самий подарунок від Мороза, пам'ятаєш?– пошепки мовив хлопець.
— Так, хіба таке забудеш, він бажання виконує.
— Це і є наший шлях додому, потрібно тільки взяти його з обох сторін за руки  і одночасно вимовити бажаня.
— Діємо,– закінчив розмову Женя.
Опинившись в рідном місці, друзі вже не пам'ятали ні зустрічі з головною радою, ні подарунків, в тому числі і парку розваг, в пам'яті були тільки спогади про те, що вечір був чудовий.
Сьогодні день народження Дена, тож Карл попрощався та швидко попрямував додому. Потрібно виспатися, щоб о першій годині дня бути як новенька копієчка.
— Час прокидатися, а то запізнишся, – пролунав голос дідуся.
— Ще трішки, – крізь сон, мовив хлопець.
Та його уже розбудив запах сніданку.
— Як погуляли? – запитав Моко.
— Добре, дуже добре, – чітко дав відповідь Карл.
Як слід поснідавши, хлопець рушив по подарунок, магазини були зачинені, тож Карлу довелося купити шоколадку та додати до неї трішки грошей.
Зайшовши в дім, юнак привітав Дена з днем народження, у відповідь на це друг запросив його до себе в кімнату, доки на стіл ще не накрили. Друзі поговорили про своє, та сіли за стіл. День народження вже вкотре святкувався тільки вдвох тож нічого цікавого не передбачалось.
Після того, друзі вийшли на подвір'я та почали експерименти із снігом, саме найбільше запам'ятається друзям зліплений сніговик, який сильно нагадував однокласника Майкла. Після декількох годин розваг, Карл поспішив додому, адже завтра день народження в його татуся.