— Ваше завдання - роздобути камінь сил, він круглий та червоного кольору. А також, по можливості, знайти охоронців і вмовити допогти, – диктував голос в  голові.
— Це була фея, – відповіла Еліс.
— Так, я здогадався. Ти мені довіряєш? – запитав Карл.
— Так, звісно.
— Тоді розкажи мені що ти там побачила? Це щось серйозне?
— Ні, я не можу, якщо я розповім це змінить долю, раз і назавжди. І ти це чудово знаєш. Так що не намагайся дізнатися правду, це закінчиться погано.
— Добре, – похмуро відповів Карл.
— То що, як будемо шукати камінь? – через деякий час запитала Еліс.
— Можна взяти мапу, та продивитися де сконцентрована сила.
— А це ідея, так і зробимо.
Сплеск світла і герої вже на землі, це був Стародавній Рим. Щоб їх не запідозрили в чомусь поганому Карл перетворив їхній одяг на звичайний для тих часів. Після чого вони пішли шукати карту, але нічого не було, тому довелося йти тільки за відчуттями - вони привели їх до Колізею.
— Як це неочікувано, в самому популярному місці ховати камінь сил, – з іронією мовив Карл.
— Ну, а що ти хотів, щоб його заховали під водою?
— Ну, я думаю що сховати можна було б і краще.
— Так, згодна. Ну що, давай шукати, швидко знайдемо - залишиться час щоб погуляти.
— О ні, тільки не це, – зайшовши до арени викрикнув хлопець.
На арені відбувався справжній гладіаторський бій. Тож Карлу та Еліс довелося шукати камінь з місця. Через годину вони все-таки знайшли камінь, він висів у Лева на шиї, в якості нагороди.
— Як діставати будеш? – пошепки запитала Еліс.
— Тобто діставати буду я? – перепитав Карл.
— Ну, не мені туди йти, – обурено відповіла Еліс.
— Все, добре, не гарячкуй, – відповів Карл, та викликався на смертельний поєдинок. Камінь він все-таки дістав, а на додачу отримав повагу та безліч ран.
— Вітаю тебе, мій герой. В нас є час доки інші не знайшли свої частини каменю, тож ходімо, розглянемо місцевість.
— Ти знущаєшся? – запитав Карл.
— Чому? Ой, вибач, я забула що ти поранений зачекай, зараз все виправлю, – Еліс змахнула часівною стрілою мовила про себе декілька слів, після чого рани на тілі Карла почали стрімко заживати.
— Ось так краще, але ми підемо не гуляти, а на пошуки вартового.
— Точно, так хвилювалась за тебе що забула про вартового, – зніяковівши відказала Еліс.
— Тут потрібно об'єднуватися, ти знаєш що робити? – у відповідь дівчина кивнула і дістала часівну стрілку, начаклувала кільце, після чого Карл довго і пристально вдивлявся всередину, а потім вигукнув:
— Нарешті, я вже думав що його вже вбили, чи щось ще. Ходімо скоріше, доки слід не зник.
Енергетичний слід привів їх в глухий кут і на тому місці закінчився.
— І що тепер, де його шукати?
— Є один варіант, але він витягне з нас останні сили.
— Дай я вгадаю, поглянути в минуле? – перебила Еліс.
— Ну, а що ти пропонуєш?
У відповідь тиша, вони так сконцентрувалися на пошуку слідів, що не помітили як за ними стежать з повітря. Це був чорнявий хлопчина зі жвавими синіми очима, які багатозначно поглядали на друзів.
— Ви хто такі, що вам потрібно? – запитав хлопець, спускаючись на низ.
— Ми - захисники снів, у королівстві трапилась халепа і рада відправила нас по камінь та охоронця. – викрутився Карл, – До речі, що ти за охоронець ми вже годину як викрали камінь, а тебе немає.
— Ти тут не роби вигляд немов  найрозумніший, я весь час за вами спостерігав, і в будь-який момент міг забрати камінь. Добре, будемо рахувати що я вам повірив. Тож мене звати Генрі, а вас як?
— Я Еліс, а це Карл.
Далі розмова зайшла про склад команди і труднощі які потрібно буде подолати. Тож часу на романтичну прогулянку зовсім не було.

В той час завдання виконали піддані професорки Сови та сама викладачка із Женею, адже труднощів ніяких небуло. Лишилися: Лія та Аліса, Рада та Дмитро, Наталія та Гілл.

Лія та Аліса опинилися в диких та водночас чарівних лісах Амазонки, Лія відразу зрозуміла що в пошуках їм мають допомогти сили природи. Вона нахилилася до землі та попросила допомоги, біля неї виросла маленька ліана - це був знак згоди.
Тоді вона запитала про камінь сил та дорогу до нього.
— Так, вони знають де він. – мовила Лія, – та попереджують, що ніхто ще не зміг його винести за межі лісу.
— Тоді ми будемо перші, – з легкістю відповіла Аліса.
— Як ти думаєш, це через охоронця ніхто не викрав камінь, якщо так, то напевно він сильний, – роздумувала в голос Лія.
— Так, давай йти скоріше, мене цікавить що буде далі.
— Ну, ходімо...
Дійшовши до місця на яке вказували ліани, вони побачили невелике деревце на верхівці якого світився камінь.
— Це завдання для мене, – радісно мовила Аліса, та сконцентрувавшись простягнула руки до гори, та зняти його не вдалося. Різко здійнявся вітер та почалася гроза.
— Все нам кінець, нас вб'ють, – панікувала Лія.
— Без паніки, ти повелителька рослин посеред джунглів, – заспокоювала Аліса.
— А це - охоронець, – мовила Лія і втекла геть.
Через деякий час вона зібрала свої сили та повернулася. З засідки вона побачила непритомну подругу та довгокосу дівчину навколо якої кружляли блискавки, грозові хмари, сніг та краплі дощу.
Вона рішуче наказала ліанам зв'язати її, та в дівчини була миттєва реакція, тож усі плани зруйнувалися, Лія була надто слабка щоб боротися з охоронцем, тож дівчину швидко вз'яли в полон та приспали.
— Ми добрі, ми від ради. – намагалася пояснити Аліса.
Та її навіть не слухали, – І взагалі, що за неповага до полонених, представся для початку. 
— Добре, якщо ти така невгамовна, тоді я відповім на три ваших питання, задоволена?
—Так, перші два це: як тебе звати, і як можна довести що ми добрі.
— Ніяк ви не доведете, я вже й так давно знаю що ви добрі, це клітка сканер, просто чекала доки твоя подруга прокинеться, а звати мене Яся.
— Ти що, знущаєшся?
— А відразу не можна було так? – з просоння викрикнула Лія.
— Якби ви були поганими, гадаю тоді б не погодилися, і що тоді? Я охоронець, а не нянька, – суворо відповіла Яся.
— І останє питання, ти до нас приєднаєшся, звісно з каменем?
— Чим ви слухали? Я - охоронець, я віддавала присягу, тому звісно приєднаюся.

Якщо говорити про Гілла та фею, то цілком зрозуміло чому вони доволі довго полювали на камінь. У них був самий перспективний охоронець - це був Мілард, він міг контролювати що-завгодно думками, тому відразу розібратися було тяжко навіть професіоналам. А от чому Дмитро та Рада були там так довго - зовсім незрозуміло, в них не було охоронця, та й ускладнень теж не було. Та всеж, коли вони виконали своє завдання, і всі поверталися назад, (тепер у новому складі) вони не розходилися, адже мали віддати камені сил та, що саме цікаве, дізнатися свій новий вік. Але не все так просто, самою цікавою подією стала поява Ради та Дмитра, на руках в дівчини був малюк, на вигляд йому було років два-три. Щоб не збивати графік Гілл відвів їх до головної палатки.
   Як виявилося, у більшості вік збільшився до вісімнадцати, в чотирьох зменшився, а в решти - таким і залишився. Женя, Карл, Аліса, Еліс, Лія, Рада - в цих осіб вік збільшився. У нової трійки та Дмитра - зменшився, новий вік Генрі - 17, Ясі - 18, Міларда та Дмитра - 19, Тож таким чином вікові рамки героїв зрівнялися.