— Добре, але мені потрібно сходити декуди, тож, давай зустрінемося через годину, – запропонував Карл.
— Так, я повідомлю раді що ми відлучимось ненадовго, – відповів Женя.
Хлопці попрощалися і розійшлися по справам. Женя пішов до ради, а Карл медитувати. Він рушив до галявини пам'яті, сів, і поринув у інший світ, - світ спокою, щоб хочаби на трішки відлучитися від цього гаміру і побути на самоті. Зазвичай це йому допомогало заспокоїтися та прийняти правильне рішення.
Поринувши в процес медитації, він опинився у сніжній місцині, роздивившись навколо, він побачив нечіткий силует, підійшовши ближче, він зрозумів що то замок. "Це напевно якась підказка" – подумав Карл, адже зазвичай під час медитації він в теплій місцині, або рідше в горах.
Замаскувавшись під полярну сову, він полетів до замку. В середині було темно, але дещо він все-таки побачив, ту саму сцену, про яку раніше розповідала Еліс.
"Тепер зрозуміло чому сон був нечіткий..." – подумав хлопець.
Але він побачив дещо більше. Коли високий чи то чоловік, чи юнак повернувся назад, його не просто чекала група людей, а ціла армія темних воїнів. Довго не думаючи, він вирішив повернутися назад доки його не помітили. Прокинувшись, він що є сили рушив до табору, і без дозволу чи стуку увірвався в приміщення Сови.
— Карле, ви щось хотіли? – спокійно запитала Сова.
— Еліс, ти вже розповіла, – не зважаючи  на питання Сови запитав Карл.
— Ні, саме збиралася.
— Добре, я можу доповнить тебе, якщо ви, звісно дозволите, – перевівши погляд на Сову, запитав Карл.
— Якщо це щось термінове, – все ще спокійно відповіла та.
— Термінове, – підтримала розмову Еліс.
— Сідайте, – вказуючи на табурет мовила Сова.
Щойно Еліс розповіла про сон, Карл доповнив її своїми баченнями під час медитації. Уважно вислухавши їх, Сова почала роздумувати.
— Знаєте, я можу припустити лише одне, цей ваший високий, темний чоловік, це ніхто інший, як Морок, особливо, якщо брати до уваги, що в нього є власна темна армія. Одже, він вже вирвався, і тепер може зашкодити звичайним людям. Це потребує негайного втручання. Я збираю членів ради, а ви покличте Міларда, він нам потрібний.
— Гаразд, – мовив Карл і рушив до палатки Міларда. Доки вони його знайшли, він уже був не потрібний. Терміново всіх скликали в центрі і повідомили неприємну новину:
— Нас вистежили, вже через десять хвилин вони будуть тут, а телепорт буде готовий через двадцять.– линула хвиля шепіту, – Зберіться, і уважно слухайте. Розподіліться на рівні групи між феєю, Женею, Лією та Карлом, і замаскуйтеся. А зараз допоможіть прибрати наші сліди, – мовив Гілл.
Всі виконали завдання, і зачаївшись чекали неминучого.
Через деякий час з'явилася невиличка армія Морока, серед яких були вже темні Клаус, Білі, Джо та Пісочник.
"Втрати неминучі" – пролунало в голові Карла. Вони ходили і шукали, ніби знали, що світлі все ще тут. І в один момент вони знайшли групу яка переховувалася серед рослин.
— Сховатися не вийшло, тож будемо боротися, – мовила Сова відштовхнувши Джо, – воїни, вперед.
Із різних сторін з'являлися світлі, і боролися до кінця не збираючись здаватися. Телепорт запрацював, і фея наказала пораненим відступати, а за ними щоб йшли інші. Сильніші тримали оборону, не підпускаючи зло до телепорту, доки інші проходили крізь нього. Ось настав час проходити раді, вони вивільнили всі свої сили і зрушили здоровил далеко з місця. Та в цей момент вони побачили серед них Керрі, яку тільки-но повернули на світлу сторону, тож віддавати її назад не захотів ніхто. Дмитро та Гілл рушили до учнів, а Сова з феєю відчайдушно продовжували боротьбу за дівчину. Як вони не старалися та повернути її не вдалося, Морок знову забрав собі дівчину.
Та по той бік їх чекала ще сумніша звістка, багатьох схопили і закріпили на них браслети які стримували сили, а решта відчайдушно боролася за свободу. Коли з'явилися фея з Совою, темні почали відступати разом із новими жертвами Морока. Та рада не могла все це так залишити, вони довго переслідували ворогів, та не все так сталося, як гадалося, більшість вони наздогнали і повернули бранців, але решта розчинилися у просторі.
— Це не може більше так продовжуватися, – повернувшись мовив Гілл, – ми маємо боротися.
Перерахувавши всіх, виявилося що викрали воїнів Сови, а саме Поморника, Сича, Сойку, та Фелікса. Опісля, всіх зібрали на загальну раду. Збори тривали майже до ночі, адже на кону стояла доля не лише королівства, а й цілої планети. Склавши план наступу, вони розподілили чергування, щоб не трапилося нічого несподіваного, й пішли відпочивати. Першим викликався чергувати Дмитро, а допомогати йому згодилася Рада. Перевіривши все навколо, вони вирішили обговорити ситуацію.
— Як ти гадаєш, ми впораємося? – запитала Рада.
— План має спрацювати, головне щоб ніхто не підвів, – невиразно відповів Дмитро, не бажаючи про це говорити.
— Як ти думаєш, що вони роблять з бранцями? Я хвилююся за Фелікса, надіюся він тримається.
— Вони сіють у їхніх думках зневіру, і тоді, коли руки опускаються, Морок покриває їх темним прошарком, як тоді, у Керрі. Та не хвилюйся, наший малий сильний духом, а на додачу він маг світла, його довго не могли спіймати, і він звільнив здається Лію, тому він буде триматися до кінця.
— Ну, ти так переконливо сказав, що я майже заспокоїлась, – лагідно обійнявши Дмитра мовила Рада.
— Наша зміна закінчується, он йдуть Карл та Женя, – мовив Дмитро. Рада хотіла відповісти та не змогла, на її руках були браслети сил, а на горлі чіп.
— Вибач, – тихо прошепотів Дмитро і побіг до хлопців.
Ніби бажаючи удачі він потис хлопцям руки і повернувся до Ради. Через деякий час хлопцям стало зле і Дмитро забрав їх...
— Де я? – вголос запитав Карл, роздивлячись навколо, це було напівзатемнене приміщення в якому були ще дві клітки в яких були друзі та більше нічого. Він намагався розбудити товаришів, але марно, випробувати свої сили - знову марно. Потім прокинувся Женя, за ним Рада.
— Хтось пам'ятає що трапилося? – запитав Карл.
— Тільке те, як ми з тобою йшли на чергування, а далі туман, – відповів Євген.
— Я, – не наважуючись сказати правду, мовила Рада, – знаю що сталося, – все-таки наважившись продовжила вона, та на той момент, коли вона зібралася правда сама прийшла до них.
— Оклигали вже? – насміхаючись мовив Дмитро, – так, це саме я вас викрав, не намагайтеся пручатися, ці ґрати анульовують ваші сили, – під пильними поглядами продовжив той.
— Але навіщо, я гадала що ти мене кохаєш, а ти... – зневірено мовила Рада.
— Це могло б бути кохання, якби в мене не була інша, та заради якої я це все роблю.
— Що, а чому просто не визволити її, якби не ти, то всі наші друзі були б з нами, і тоді б ми точно повернули б все назад, – в пориві гніву виказав Карл.
— Ти мене не розумієш, я зобовязаний йому життям, – на кінець мовив Дмитро і пішов геть.