#10
- Ти не розумієш, дурне дівчисько, її вкусила нечисть! - знову викрикнув він. - Отрута би вбила твою подругу меньше ніж за годину, перетворюючи її на подібну істоту...
- Це не правда! - зірвався мій голос. - Ти брешеш, адже це ти вбив її! Ти тримав мене в полоні і морив голодом! Ти не дозволив мені піти! Чому? Для чого я тобі потрібна? - не втрималась я від питань, які не дають мені спокою з самого початку.
Я зробила черговий надріз на грудях, коли голос в голові повторив: "Виріж його серце! Не вагайся!". Я схопилась за скроні, намагаючись заглушити цей набридливий звук. Я хочу насолодитись!
- Ти потрібна Десятці. Я отримав наказ перехопити тебе при переносі. - нарешті зізнався він.
- Для чого я їм потрібна? Це вони мене сюди закинули? - уточнила я.
- Ні, це зробила Протестанти. Вони знайшли тебе раніше за Мисливців, адже ніхто не очікував, що тебе заховали в паралельному Всесвіті. Але щось пішло не так і тебе викинуло зовсім в іншому місці.
- Хто мене заховав? І для чого? - не вгамовувалась я.
- Твої батьки. Ти ж чула легенду про зниклу Принцесу, що володіла магією? Королева сховала тебе надто надійно, аде ніхто впродовж століття не міг тебе знайти.
- Я - загублена Принцеса? Ви що всі знущаєтесь наді мною? - раптом стало смішно з цієї ситуації.
"Ти витрачаєш час дарма! Просто зроби це!" - повторився голос. Моя рука сама собою почала рухатись і набирати розмаху для смертельного удару. В очах знову з'явився туман, злість новою хвилею накрила мій розум. Однак мені життєво необхідно було дізнатись інформацію! Я хотіла нарешті розібратись у всій цій плутаниці! Моя рука більше мені не належала, вона зробила черговий замах і спробувала нанести удар в самісіньке серце Мисливця. Проте я раптом усвідомилаа, що не хочу бути вбивцею, а це все навіть не мої думки. В моєму тілі поселилась темрява, і все ж вона все ще повинна підкорятись мені! Рука промахнулась і ніж з дзвінким звуком увійшов прямо в стіну, поруч з головою чоловіка.
- Борись з нею! Не дай захопити твій розум! - почула я, ніби здалеку, голос Мисливця. - Ти сильна, ти зможеш не піддаватись спокусі!
Я слухняно прикрила очі, й спробувала залізти до себе у свідомість, опановуючи гнів та ненависть. На глибині я помітила минулу себе: щасливу, розкішну, усміхнену дівчину. Там, де серце, у неї горить вогник, а навколо тіла - величезна чорна змія, що намагається погасити те полум’я. А потім раптом я побачила Блискавицю, котра взяла до рук свого меча і відрубала змію половину хвоста. Від нього залишається лише маленький вужик, котрий стрімко заповзає в серце до минулої Лізи й ховається за вогником зі словами: "Дурне дівчисько! Ми ще побачимось!". "Навіть тут ти мене рятуєш..." - промовила я, і відкрила нарешті очі.
Мій розум прояснився, тому я одразу ж відпустила Мисливця. З його пораненого тіла витекла значна калюжа крові... Я стрімголов побігла в сусідню кімнату, взяла відро з водою та ганчірку, яка ймовірно призначалась мені для водних процедур. Підійшла до свого ворога, і раптом задумалась. А чому я не втікаю, поки є шанс? Але куди тепер бігти? Я потрібна не лише Десятці, а хто дасть гарантії, що в руках у когось іншого мені буде безпечніше? А ще Мисливець знає правду про моє перенесення і скоріш за все зможе прояснити хід історії, яка відбувалась до моєї появи у цьому світі.
Я хотіла було промити рани, як чоловік опередив мене й дістав знайому пляшечку з рідиною, якою поливав мене минулого разу. Я мимоволі покрилась мурашками від спогадів про той жахливий момент.
Його витривалість і сила мене змушували мимоволі захоплюватись, однак не варто забуватись, адже він все ще вбивця і тримає мене в полоні. Я підналась з колін й сіла на ліжко. В моїх думках творився повний хаос. Я не розуміла, що відбувалось щойно, звідки в мені стільки темряви і чому я взагалі зуміла зробити щось подібне. Мною однозначно керувало щось потойбічне. Я згадала змія, який сховався біля серця за вогником, а отже чекає наступного вдалого випадку. Моя ненависть будувалась на переживаннях, проте я не спроможна на вбивство.
Коли він нарешті завершив самокатування, я змогла злегка протерти його понівечене моєю рукою тіло. Моя совість продовжувала змушувати мене страждати, адже довелось перебинтовувати йому дві руки та всю грудну клітину, щоб зупинити кров. Все відбувалось в повній тиші. Я не наважувалась говорити, а він просто звично поводився. Цікаво, це в нього професія така, чи він просто не любить озвучувати думки вголос. Було б добре дізнатись, що відбувається у нього в голові.
Коли чоловік нарешті накинув свій плащ, я змогла спокійно видихнути й сісти з ним за стіл переговорів, щоб врешті решт дізнатись усю правду, яка мене тривожить весь цей час.
- Для чого я потрібна Десятці? - прозвучало моє перше питання.
Він перевів на мене суворий погляд, однозначно не бажаючи пояснювати мені що-небудь, проте я не збиралась так просто відступати.
- Цього мені не відомо. Я отримав наказ і повинен був його виконати. При твоєму перенесенні ти мала б з'явитись на вівтарі, що за легендою служив раніше для таких переходів. Але щось трапилось, тому що ти там так і не з'явилась.
- На на напали прямо серед ритуалу, а я якимось чином перенеслась одна.
- Десятка вважає тебе загубленою принцесою, а саме наймогутнішим магом за тисячоліття війни. Ти необхідна їм, але мені невідомо для яких цілей. Якби вони хотіли тебе вбити, то зробили б це одразу, як тільки відкрилась вся правда, проте по-перше твої сили пробудились пізніше за інших, а по-друге наказ був привести тебе живою.
- Як можна мене вважати магом? Я ж навіть чаклувати не вмію! - обурилась раптом я, а потім згадала, як припечатала його до стіни. - Не вміла. До сьогоднішнього дня...
- У мене були певні здогадки на рахунок твоїх магічних сил, одначе я повинен був це перевірити, і тепер я нарешті запевнився, що ти точно не звичайна людина. Ти змогла побороти темряву в середині, що нікому ще не вдавалось зробити, навіть нам Мисливцям.
Моє дихання на секунду завмерло, коли я почула його слова. В голові закрутитись гвинтики, намагаючись скласти повну картину того, що відбувається.
- Тобто перевірити? Яким чином ти влаштовував перевірку?
Я згадала, як вперше побачила його в лісі в той день. А потім його раптова поява, коли на нас напали нечисті. Істота була закута у кайдани... Голод, кімната, де я сиділа сама і повільно згасала. Він намагався змусити мене чаклувати! Він з самого початку це спланував.
- Звідки у тебе нечисть? Де ти взяв тих двох істот? - раптом вирвалось у мене.
- Це не правда! - зірвався мій голос. - Ти брешеш, адже це ти вбив її! Ти тримав мене в полоні і морив голодом! Ти не дозволив мені піти! Чому? Для чого я тобі потрібна? - не втрималась я від питань, які не дають мені спокою з самого початку.
Я зробила черговий надріз на грудях, коли голос в голові повторив: "Виріж його серце! Не вагайся!". Я схопилась за скроні, намагаючись заглушити цей набридливий звук. Я хочу насолодитись!
- Ти потрібна Десятці. Я отримав наказ перехопити тебе при переносі. - нарешті зізнався він.
- Для чого я їм потрібна? Це вони мене сюди закинули? - уточнила я.
- Ні, це зробила Протестанти. Вони знайшли тебе раніше за Мисливців, адже ніхто не очікував, що тебе заховали в паралельному Всесвіті. Але щось пішло не так і тебе викинуло зовсім в іншому місці.
- Хто мене заховав? І для чого? - не вгамовувалась я.
- Твої батьки. Ти ж чула легенду про зниклу Принцесу, що володіла магією? Королева сховала тебе надто надійно, аде ніхто впродовж століття не міг тебе знайти.
- Я - загублена Принцеса? Ви що всі знущаєтесь наді мною? - раптом стало смішно з цієї ситуації.
"Ти витрачаєш час дарма! Просто зроби це!" - повторився голос. Моя рука сама собою почала рухатись і набирати розмаху для смертельного удару. В очах знову з'явився туман, злість новою хвилею накрила мій розум. Однак мені життєво необхідно було дізнатись інформацію! Я хотіла нарешті розібратись у всій цій плутаниці! Моя рука більше мені не належала, вона зробила черговий замах і спробувала нанести удар в самісіньке серце Мисливця. Проте я раптом усвідомилаа, що не хочу бути вбивцею, а це все навіть не мої думки. В моєму тілі поселилась темрява, і все ж вона все ще повинна підкорятись мені! Рука промахнулась і ніж з дзвінким звуком увійшов прямо в стіну, поруч з головою чоловіка.
- Борись з нею! Не дай захопити твій розум! - почула я, ніби здалеку, голос Мисливця. - Ти сильна, ти зможеш не піддаватись спокусі!
Я слухняно прикрила очі, й спробувала залізти до себе у свідомість, опановуючи гнів та ненависть. На глибині я помітила минулу себе: щасливу, розкішну, усміхнену дівчину. Там, де серце, у неї горить вогник, а навколо тіла - величезна чорна змія, що намагається погасити те полум’я. А потім раптом я побачила Блискавицю, котра взяла до рук свого меча і відрубала змію половину хвоста. Від нього залишається лише маленький вужик, котрий стрімко заповзає в серце до минулої Лізи й ховається за вогником зі словами: "Дурне дівчисько! Ми ще побачимось!". "Навіть тут ти мене рятуєш..." - промовила я, і відкрила нарешті очі.
Мій розум прояснився, тому я одразу ж відпустила Мисливця. З його пораненого тіла витекла значна калюжа крові... Я стрімголов побігла в сусідню кімнату, взяла відро з водою та ганчірку, яка ймовірно призначалась мені для водних процедур. Підійшла до свого ворога, і раптом задумалась. А чому я не втікаю, поки є шанс? Але куди тепер бігти? Я потрібна не лише Десятці, а хто дасть гарантії, що в руках у когось іншого мені буде безпечніше? А ще Мисливець знає правду про моє перенесення і скоріш за все зможе прояснити хід історії, яка відбувалась до моєї появи у цьому світі.
Я хотіла було промити рани, як чоловік опередив мене й дістав знайому пляшечку з рідиною, якою поливав мене минулого разу. Я мимоволі покрилась мурашками від спогадів про той жахливий момент.
Його витривалість і сила мене змушували мимоволі захоплюватись, однак не варто забуватись, адже він все ще вбивця і тримає мене в полоні. Я підналась з колін й сіла на ліжко. В моїх думках творився повний хаос. Я не розуміла, що відбувалось щойно, звідки в мені стільки темряви і чому я взагалі зуміла зробити щось подібне. Мною однозначно керувало щось потойбічне. Я згадала змія, який сховався біля серця за вогником, а отже чекає наступного вдалого випадку. Моя ненависть будувалась на переживаннях, проте я не спроможна на вбивство.
Коли він нарешті завершив самокатування, я змогла злегка протерти його понівечене моєю рукою тіло. Моя совість продовжувала змушувати мене страждати, адже довелось перебинтовувати йому дві руки та всю грудну клітину, щоб зупинити кров. Все відбувалось в повній тиші. Я не наважувалась говорити, а він просто звично поводився. Цікаво, це в нього професія така, чи він просто не любить озвучувати думки вголос. Було б добре дізнатись, що відбувається у нього в голові.
Коли чоловік нарешті накинув свій плащ, я змогла спокійно видихнути й сісти з ним за стіл переговорів, щоб врешті решт дізнатись усю правду, яка мене тривожить весь цей час.
- Для чого я потрібна Десятці? - прозвучало моє перше питання.
Він перевів на мене суворий погляд, однозначно не бажаючи пояснювати мені що-небудь, проте я не збиралась так просто відступати.
- Цього мені не відомо. Я отримав наказ і повинен був його виконати. При твоєму перенесенні ти мала б з'явитись на вівтарі, що за легендою служив раніше для таких переходів. Але щось трапилось, тому що ти там так і не з'явилась.
- На на напали прямо серед ритуалу, а я якимось чином перенеслась одна.
- Десятка вважає тебе загубленою принцесою, а саме наймогутнішим магом за тисячоліття війни. Ти необхідна їм, але мені невідомо для яких цілей. Якби вони хотіли тебе вбити, то зробили б це одразу, як тільки відкрилась вся правда, проте по-перше твої сили пробудились пізніше за інших, а по-друге наказ був привести тебе живою.
- Як можна мене вважати магом? Я ж навіть чаклувати не вмію! - обурилась раптом я, а потім згадала, як припечатала його до стіни. - Не вміла. До сьогоднішнього дня...
- У мене були певні здогадки на рахунок твоїх магічних сил, одначе я повинен був це перевірити, і тепер я нарешті запевнився, що ти точно не звичайна людина. Ти змогла побороти темряву в середині, що нікому ще не вдавалось зробити, навіть нам Мисливцям.
Моє дихання на секунду завмерло, коли я почула його слова. В голові закрутитись гвинтики, намагаючись скласти повну картину того, що відбувається.
- Тобто перевірити? Яким чином ти влаштовував перевірку?
Я згадала, як вперше побачила його в лісі в той день. А потім його раптова поява, коли на нас напали нечисті. Істота була закута у кайдани... Голод, кімната, де я сиділа сама і повільно згасала. Він намагався змусити мене чаклувати! Він з самого початку це спланував.
- Звідки у тебе нечисть? Де ти взяв тих двох істот? - раптом вирвалось у мене.
Коментарі