- Це не правда! - зірвався мій голос. - Ти брешеш, адже це ти вбив її! Ти тримав мене в полоні! Ти не дозволив мені піти! Чому? Для чого я тобі потрібна? - не втрималась я від питань, які не дають мені спокою з самого початку.
Я зробила черговий випад і прижала його міцніше до землі власними чарами. Голос в голові повторив: "Виріж його серце! Не вагайся! Заверши трансформацію". Я схопилась за скроні, намагаючись заглушити цей набридливий звук.
- Ти потрібна верховним. Я отримав наказ схопити тебе при переносі. - нарешті випалив він.
- Для чого я їм потрібна? Це вони мене сюди закинули? - не вгамовувалась я.
- Таємний орден шпигунів Десятки знайшли. Ніхто не очікував, що тебе заховали в паралельному Всесвіті. Але щось пішло не так при переносі і тебе викинуло зовсім в іншому місці.
- Хто мене заховав? І для чого? - підійшла я до нього ближче, підхоплюючи кинджал.
- Твої батьки. Ти ж чула легенду про зниклу принцесу, що володіла магією? Королева сховала тебе досить надійно, адже ніхто впродовж століття не міг тебе знайти.
- Я - загублена Принцеса? Ви що всі знущаєтесь наді мною? Мені далеко не сто років, я по ваших мірках ще дитина. - раптом стало смішно з цієї ситуації.
"Ти витрачаєш час дарма! Просто зроби це!" - повторився голос. Моя рука сама собою почала рухатись і набирати розмаху для смертельного удару. В очах знову з'явився туман, злість новою хвилею накрила мій розум. Однак мені життєво необхідно було дізнатись інформацію! Я хотіла нарешті розібратись у всій цій плутаниці! Моя рука більше мені не належала. Раптом я усвідомила, що не хочу бути вбивцею, а це все навіть не мої думки. В моєму серці поселилась темрява, та, про яку розповідала мені Блискавиця. Прокляття Осіліса. Рука промахнулась і ніж з дзвінким звуком увійшов прямо в стіну, поруч з головою Мисливця. Він навіть не пробував чинити опір, просто спостерігав за моїми діями.
- Борись з нею. Не дай захопити твій розум. - почула я, ніби здалеку, його голос. - Ти сильна, ти зможеш не піддатись. Твоя подруга би не вижила, а ти володієш магією, тому можеш побороти це в собі.
Я прикрила очі, й спробувала зануритись до себе у підсвідомість, опановуючи гнів та ненависть. На глибині побачила розмитий образ минулої себе: щасливу, розкішну, усміхнену дівчину. Там, де серце, у неї горить вогник, а навколо тіла тугими кільцями її огорнула величезна чорна змія, намагаючись погасити те полум’я. Я спробувала відігнати рептилію, однак та лише тугіше обвила шию дівчини, покриваючи її темним димом. Отруйна луска залишала темні сліди, які в реальності виднілись візерунками на шкірі.
- Не можу, я не можу! - вхопилась я за голову та відпустила нарешті Мисливця.
Відвернулась і спробувала знову. Все було дарма, шкіра рук вже віддавала трупним кольором, а розум затуманювався. Мисливець повинен мене вбити, поки я не перетворилась на ту істоту, що напала на нас.
- Зроби щось! Вбий мене! - панікувала я.
- Прокляття не вступить в повну силу, поки ти когось не вб'єш. Зі мною у тебе шансів не так багато, тому поки ти ще у свідомості, опануй свої страхи. Темрява харчується за рахунок негативних емоцій. Відпусти їх і дай своєму світлу пробитись. - промовив він, присівши навпоти, та пригорнув руку до моєї щоки.
- Я хочу додому. Мені страшно. Я боюсь смерті, боюсь тебе, боюсь невідомості. Я ненавиджу себе за смерть Блискавиці, не навиджу тебе і весь цей світ. Ненавиджу тих, хто мене сюди переніс. Я хочу справедливості. Але я не хочу бути вбивцею. Я не хочу кривдити когось. Я хороша людина. Я не монстр. - побурмотіла я собі, прикривши очі. Сльози покотились градом, бо я нарешті дала волю емоціям.
Знову спустилась в глибину і нарешті дала вогню розгорітись. Він обпалив змію і та зі злісним шипінням відпустила мене. Але я відчувала, що він нікуди не відступить і буде чекати нових емоцій. Тому я накинулась на нього і міцно зжала, впускаючи його в середину вогняного серця. Я повинна зробити його частиною сили, повинна заключити вічне перемир'я. Не буду брехати, що ця сила нарешті дала мені змогу відчути себе захищеною, а тому я повинна її приборкати.
Від моїх дій змій зашипів ще дуще, кусаючи моє незриме тіло та наносячи удари. Я відчула справжню фізичну біль, але не відступила. Лишень міцніше зжала власні зуби та все ж поглинула його своїм вогнем. Від змія залишився маленький вужик, котрий просто сховався я за тепер уже звичним вогником зі словами: "Ми ще побачимось!".
- В мене вийшло. Я не перетворилась. - прошепотіла я, посміхаючись.
- Твоя магія не дала прокляттю взяти верх. - невимушено промовив він.
- Я не володію магією, це абсурд. - одразу заперечила, підіймаючись на ноги. - Не важливо як, головне, що це твоя вина, що я була на межі. Прокляття притягнулось, бо ти обезголовив мою подругу і я зненавиділа тебе.
- Ти не знаєш всього. Прокляття не з'являється від негативних емоцій, воно лише харчується ними. Могутня древня магія дає силу, з якою проста людина не може впоратись. Тому вона завершує трансформацію, вбиваючи когось і перетворюється на тих істот, що ти бачила.
- Тоді чому воно обрало саме мене? - вибухнула я. Мене починало дратувати те, що всі негаразди успішно липнуть до мене від самого початку.
- Бо ти цього побажала і була почута темним Богом. Богині Арії вже давно наплювати на всіх нас, а от Осілс чує кожного. - перевів він на мене холодни1 погляд чорних очей.
- Чому ти мене зовсім не боявся? Ти сказав, що у мене немає шансів вбити тебе. Ти безсмертний?
- Майже. Але твоїх сил не вистачило б, адже ти розмовляєш із посланцем верховної Десятки. - нарешті піднявся він і глянув на мене зверху вниз. - Я був обраний вбивати і за своє життя вже немало побачив.
Його сила змушувала мене мимоволі захоплюватись, однак не варто забуватись, адже він все ще вбивця і тримає мене в полоні. В моїх думках творився повний хаос. Він зумів переконати мене перебороти темряву, але все ще змушував боятись.
- Для чого я потрібна Десятці? - прозвучало моє наступне питання. - Чому ми досі тут, а не у них?Він перевів на мене суворий погляд, однозначно не бажаючи пояснювати мені що-небудь, проте я не збиралась так просто відступати.
- Цього мені не відомо. Я отримав наказ і повинен був його виконати. При твоєму перенесенні ти мала б з'явитись на вівтарі, що за легендою служив раніше для таких переходів. Але щось трапилось, тому що ти там так і не з'явилась.
- На нас напали прямо серед ритуалу, а я якимось чином перенеслась одна.
- Десятка вважає тебе загубленою принцесою, а саме наймогутнішим магом за тисячоліття війни. Ти необхідна їм, але мені невідомо для яких цілей. Якби вони хотіли тебе вбити, то зробили б це одразу, як тільки відкрилась вся правда, проте, по-перше твої сили пробудились пізніше за інших, а по-друге, наказ був привести тебе живою.
Я згадала, як вперше побачила його в лісі в той день. А потім його раптова поява, коли на нас напали нечисті. Істота, закута у кайдани... Кімната, де я сиділа сама і повільно сходила з розуму. Він намагався змусити мене чаклувати! Він з самого початку це спланував. Ми потрапили у пастку Мисливця, навіть не підозрюючи.
- Звідки у тебе нечисть? Де ти взяв тих двох істот? - раптом вирвалось у мене.
Ненависть, про яку я забула, поки розмовляла з ним, здавалось зараз кипіла у венах.