- Хочеш вийти в місто завтра? - запитав він раптом мене.

- Не впевнена, що мені можна покидати ці стіни. Все ж Мисливці не дурні... - розвела я розчаровано руками. Насправді мені безмежно хотілось нарешті втекти хоча б на годинку звідси. Все навколо давило на мене страшенним грузом, а самотність роз'їдала з середини.

- Завтра у місті проходитеме фестиваль маків. І хоча природа не дозволяє їм цвісти цьогоріч, люди продовжують підтримувати цю традицію. - інтригуюче повів він своїми темними бровами. - Ці квіти були улюбленцями нашої Богині і вона власноруч допомагала засаджувати ціле поле за межами королівства. Якщо не будеш чаклувати - тебе не піймають, тимпаче всі гості будуть одягнені у червоні плащі, а тому буде легко загубити навіть один одного. Я б тебе не кликав, але з моїх друзів ніхто цьогоріч не погодився на ці авантюри. Нам також не дозволяють покидати територію двору...

- А де ти дістанеш каптури? А ще у мене немає взуття для походів. Королева надала одяг лише для замку. - поцікавилась я скептичним тоном.

- Плащі вже лежать у мене в кімнаті і очікують свого часу. А чоботи можу завтра "позичити" у когось з вельмож. У них їх всеодно ціла купа, навіть не помітять. Погоджуйся, там буде вистава, а ще танці, і шоу з вогнями, ну й найголовніше - заморські солодощі! Тобі обов'язково сподобається. - поглянув він на мене благаючими очима.

- А якщо нас піймає охорона? Мене взагалі-то всюди супроводжують. - вказала я на двері.

- Це я також продумав. Увечері, приблизно в один і той же час варта завжди змінюється для нічної охорони. Довір це завдання мені. Вони навіть не помітять, що тебе не було в кімнаті.

Схоже хлопець не брехав, і йому справді просто потрібна компанія, якщо він вирішив скоїти справжній злочин.

- Гаразд, по руках. Однак, якщо нас піймають, я скажу, що ти мене змусив погодитись. - підняла я невинно руки догори.

- Згода! - задоволено промурчав він і покинув мої покої.

Перед сном я двічі пожалкувала, і стільки ж подокоряла себе за наївність та необачність. Ризик був величезним, та й в будь-якій іншій ситуації я б не стала так швидко погоджуватись, проте мені необхідно було вийти, або в інакшому випадку я зійду з розуму.

Наступний день пройшов доволі спокійно, лише вранці для правдоподібності я прикинулась хворою, посилаючись на жіночі дні і лежала в ліжку, насолоджуючись смаколиками від кухарки, яка певне також почула про мої акторські потуги. Зайнятись було нічим, тому я знову поспала, потім поспостерігала за осіннім садом у вікно і прочитала чергову легенду. Час тягнувся довше, ніж очікувалось, отже коли після заходу сонця у мої двері тихо постукали, я вже стояла у новій червоній сукні з невеликим шлейфом та корсетом, що підкреслював мої форми, не забувши заховати для безпеки кинджал. Щоб не змерзнути - одягла утеплену жилетку. Волосся зібрала у високий хвіст, для зручності та виділила губи місцевим аналогом помади. Приборкувач увійшов в мою кімнату і одразу протягнув плащ кольору стиглої вишні, котрий я без сумнівів накинула поверх, та елегантні чобітки з хутром на низьких підборах, в яких я просто воліла б залишитись навіки, настільки вони здавались мені теплими та комфортними.

Ми покинули мою кімнату та повільно пробрались коридором до іншого виходу, про який я навіть не здогадувалась. На щастя нам ніхто не трапився і ми благополучно дістались двору. Далі декілька нехитрих трюків й ми вже стояли за стінами замку, адже буквально пролізли крізь невеликий отвір у огорожі заднього двору, наскільки зуміли прочинити металеві ворота.

- Зазвичай на стінах завжди є охорона, однак сьогодні всі "випадково" отруїлись супом, а тому стара зміна вже закінчилась, а нова вийшла не повним складом. - посміхнувся Приборкувач з гордо піднятою головою.

- А якби на замок хтось напав саме сьогодні?! Це ж зовсім безвідповідально! - викрикнула я, шокована такою легковажністю.

- Фіалочка, не турбуйся ти так. В замку працюють справжні солдати королівської гвардії і такий інцидент не здатен спричинити падіння стіни, а особливо в день фестивалю. - заспокоїв він мене.

Так, як замок знаходився на горі, нам довелось довго спускатись до міста, яке ще здалеку сяяло яскравіше за Лас-Веґас. Дорогою хлопець розповідав за місцеві традиції, котрі були невід'ємною частиною святкування. Найбільше мене заінтригував ритуал спалення у центрі міста опудала у сукні з тюльпанів, що супроводжувалось спільною піснею та танцями навколо вогнища. Ми прибули на головну вулицю, котра вже була переповнена людьми у червоних плащах. Звідусіль чувся сміх, жива музика та запах прянощів від торгових лавок, що простягались до самого центру міста. Ми поринули у криваве море і змішались з натовпом. Щоб не загубитись, вхопила приборкувача за край цупкої тканини плаща. Насолоджувалась атмосферою, поки він зупинився біля крамнички з купою різнокольорових солодощів. Мій рот одразу ж наповнився слиною, захотілось спробувати кожен смаколик, однак тоді я згадала, що зовсім не мала грошей, а тому стримано спостерігала за тим, як Приборкувач набирав цілу торбину всіляких цукерок, тістечок та пастили з марцепанами. В голові пробігали всі моменти, коли я проходила повз пекарні, шоколадні крамнички та полиці з цукерками, проте кожного разу переживала за фігуру й намагалась остерігатись подібних цукрових бомб. Коли повернусь додому, то більше ніколи не відмовлю собі у таких бажаннях.

Приборкувач тим часом вже розраховувався декількома монетами і тягнув мене подалі від натовпу. Ми приземлились на лавку біля фонтану на головній площі, де веселився та танцював рій червоних плащів, зливаючись в єдину пляму. Виявилось, що у мене перед очима стояла пелена зі сліз, що раптово виступили, коли я вкотре згадала про своє минуле життя. Довелтсь відвернутись та швидко їх змахнути, щоб Приборкувач не помітив моєї слабкості.

- Я мріяв про цей день весь рік. Минулого рмзу я ходив сюди зі своїм кращим другом Аспеком, але йому не сподобалось танцювати до упаду, або їсти ці неймовірні витвори мистецтва. Як він не розуміє?! Це ж найкраще, що є у всьому Всесвіті! - протягнув він, піднімаючи повну торбинк солодощів. - Бери, не соромся! Я взяв всіх видів для нас, щоб ти відчула справжню насолоду разом зі мною.

Від його слів я не втрималась і засміялась у весь голос. Його захопленість та щирість розчулили моє холоне серце. Я ніколи не думала, що можна бути таким поціновувачем цукерок. Однак коли я взяла першу кульку до рота, то ледь не отримала справжній оргазм смакових рецепторів. Це була гармонія полуничного джему, шоколадного мусу та дрібки магії, бо інакше я не могла зрозуміти, звідки там цей неймовірний оркестр смаків. Ми впивались цими солодощами, наче востаннє в житті. Весь світ навколо зупинився, я більше не чула голосів, музики, лише власний пульс і небесний смак випічки, карамелі, фруктів, шоколаду та горіхів. Реакція Приборкувача була подібною, хоча зі сторони й здавалось, що ми просто їмо смаколики, але для нас в той момент існувала лише торбина на колінах та задоволені обличчя один одного.

- Я готовий віддати душу Богині за ці заморські подарунки! Ну чому вони бувають на наших землях лише раз на рік? Я волів би втекти туди, де їх виготовляють і зостатись там навіки. - з сумом проговоривтвін, доїдаючи останнє тістечко, наповнене до країв легким ванільним кремом.

- У моєму світі такі солодощі можна знайти у будь-якому куточку міста. Коли я була студентом, навчалась в універі, то ми з подругами майже ходили на обід у пекарню. Я обожнювала ті часи, тому що не потрібно було піклуватись про фігуру, і я дозволяла собі їсти солодке щодня. Найкращі роки мого життя. - потерла я долоні, що вже ледь відчувались від холоду.

Хлопець помітив мої маніпуляції, стрімко схопив і потягнув до гурту людей, що зараз шалено віддавались ритмам музик.

- О ні, я не люблю танці! - запротестувала я, однак його це зовсім не хвилювало. Він обійняв мене за талію, а іншою рукою переплів мої льодяні пальці зі своїми, і почав вести нас у танок. Я кілька раз плуталась у сукні, наступала йому на ноги і навіть ледь не впала, одначе здавалось, що це зовсім ніяк не засмучувало мого партнера. Він впевнено продовжував домінувати, навіть не дивлячись мені у вічі.

- Прошу, зупинись! Я уявлення не маю, як це робити. - молила я, і нарешті він почув мої благання. Подвижна музика зупинилась, а за нею почався дивакуватий танець, рухи якого знали всі, окрім мене. В юному віці вальс був моїм найбільшим ворогом, бо ще зі школи я уникала всіх його видів, коли випадково зламала пальця на нозі свого партнера.

- Ну ось ти і зігрілась. - промовив він, потираючи потилицю. А й справді, моє обличчя горіло, по спині стікали краплі поту, але без втрат не обійшлось - я випадково розірвала штейф сукні. Тепер мене мучила страшенна спрага, тому ми направились до найближчого колодязя. Нарешті напившись, Приборкувач попередив, що час займати місце на площі, тому що скоро вивезуть опудало, що справді трапилось, як тільки ми зайняли найбільш високу позицію, ставши на бортики фонтану.
 
Висока лялька з соломи в червоних одіяннях, на голові пофарбовані штучні квіти, заплетені у вінок та подібний букет у солом'яних руках. Від побаченого я затамувала подих. Всі люди навколо радісно зааплодували, а ось мій погляд стривожено завмер на цій фігурі. Далі почалося полум'яне шоу, чоловіки з факелами  танцювали під заворожуючу музику, показуючи трюки, на які натовп бурно та гучно реагував, а коли один з них підпалив опудало і з нього повалив червоний дим, це підняло шквал емоцій та ще більше радості у гостей. Навіть Приборкувач не стримувався, знявши каптур свого плаща, одначе я все ще не могла зрозуміти, чому моє тіло так тривожно реагувало на все це дійство. Вогник всередині затрепетав, потягнувся до тепла охопленої вогнем ляльки в центрі кола з людей. На кінчиках пальців защипало, і коли я підняла руку, мене охопив справжній жах - вогняні іскорки. Мої пальці іскрили! Це ще що таке? Тривало явище зовсім не довго, але кров у жилах вже встигла застигнути від страху. Я схопила хлопця за руку й уважно поглянула в глибокі зелені очі, в яких читався безмежний захват від усього, що відбувається. Ніхто навколо не помітив мого маленького шоу на фоні вогняного дива.

- Ти чого? - запитав він мене здивовано.

- Може ходімо назад? Вже пізно і нас можуть шукати...- благаюче протягнула я.

- Чужачка, все найцікавіше тільки починається. Лише північ! - обурився він, не бажаючи покидати свята. Можливо я параноїк, але мені вмить страшенно захотілось сховатись, повернутись в свої безпечні стіни і більше ніколи звідти не виходити, доки не знайду спосіб повернутись. Я спробувала потягнути за руку мого компаньона, однак той навіть не помітив. Бажання тікати все посилювалось, тому я вирішила не чекати одобрення Приборкувача і почала самостійно вибиратись з натовпу, заспокоюючи свої тривожні думки.

"Все буде впорядку, зараз ти повернешся в замок, ляжеш спати і забудеш про цю дурну ніч." Як тільки я опинилась подалі від натовпу, то взялась згадувати дорогу назад, минаючи провулок за провулком, проте мене неочікувано окликнув хтось позаду:

- Куди йдеш, панянко. Не варто дівчині в темну ніч самій вулицями бродити, адже тут вистачає ласих на молоде тіло работорговців. А особливо таких екзотичних, як ти. - промовив впевнений чоловічий голос. Я обернулась на звук і помітила стоячого біля стіни позаду незнайомця, обличчя якого прикривав каптур плаща. Як я пройшла повз й не помітила силует - загадка. Хоча він і знаходився в тіні ночі, все ж я не сліпа.

- Дякую за вашу турботу, але я вже повертаюсь додому. - якомога спокійніше відповіла я, хоча в середині все охололо та завмерло. Місцеві жителі були на фестивалі, а тому навколо не виднілось ні душі. Чорт мене би взяв, і чому я втекла!? Радше було стояти там й терпіти тривогу, а ніж зараз тут сам-на-сам з незнайомим чоловіком.

- Дозвольте вас супроводити додому. Хто зна, хто ще трапиться вам на шляху. - протягнув він з темряви.

- Я вже майже дійшла, дякую. Мій дім неподалік. - відрізала я, стримуючи слизький страх.

- Я все ж наполягаю. - промовив він та вийшов нарешті під світло факелів.

Громіздкий, років сорок на вигляд, з чорною щітиною, здавалось, був в рази більший за мене. Чорний плащ, зброя, сила, яку відчуваєш на відстані - Мисливець, зрозуміла я відразу. Його обличчя виглядало до мурашок знайомим. "Охоронець з клубу" - промайнула думка, від якої все тіло зжалось.  

- Як ви мене знайшли?! - вирвалось тремтячим голосом. Одначе відповіді я вирішила не чекати і кинулась втікати куди очі ведуть. Він одразу зірвався слідом, ні секунди не роздумуючи.

Моя фізична підготовка бажала б кращого, дихання збилось, сукня заважала, а плащ лише затримував, тому я одразу ж розв'язала шнурівку, скидаючи його з себе на ходу. Вітер здійняв легку тканину й накинув на переслідувача. Це дало мені невеличку фору, а тому я зуміла звернути в провулок, що вивів на паралельну вулицю, направляючись назад до натовпу. Потрібно сховатись, врятуватись, знайти Приборкувача! Мисливці чують магію - так він мене знайшов у натовпі. Але як він тут опинився? Випадковість? Я відчула його, знала, що небезпека поруч, але не очікувала, що це буде саме охоронець, через якого я потрапила у цей світ. Серце виривалось з грудей, я більше не чула переслідувань позаду, проте знала, що не варто зупинятись.

- Давай! - прошепотіла я про себе, вибігаючи на головну вулицю, з якої вже виднілась площа, вогні, і тліючі останки ляльки. Людей все ще не було поблизу, але я вже спокійніше видихнула. Як тільки зробила перший крок, мої ноги заплутались від мотузки, яка їх охопила, через що я стрімко полетіла вниз, боляче вдарившись колінами та поранивши долоні. Зашипіла від болі, спробувала піднятись, однак на спину хтось зі всчєї сили наступив, вдавлюючи мої груди в сиру бруківку. Я одразу закричала, намагаючись привернути увагу, але музика та співи натовпу всеодно не дали б мене почути. В мені все ще тліла остання надія, коли руки за спиною грубо звязували, а тому я ще гучніше заверещала, через що отримала удар в голову. Від такої сили голову відрекошетило, я врізалась лобом в камінь навпроти, стесуючи ніжну шкіру.  Страх та біль все більше охоплювали мене. Змій миттєво зреагував та почав просочуватись у кров, наповнюючи мене звичним відчуттям спокою.

- Який сморід йде від твоєї темряви, дівчисько. Але Осіліс тобі не допоможе! Перед Десяткою він всього лиш мошка, яка сидить закована в своєму царстві. - почула я задоволений голос зверху, котрий повільно пожерав мою силу.

Ще раз спробувала закричати, але на цей раз мій рот прикрили ганчіркою, зав'язавши її на потилиці. А потім так само грубо підняли та закинули на плече. Сил чинити опір вже не було, адже всі я витратила на біг. Невже ось так просто мене впіймали? Я сама винна у тому, що повелась на авантюру Приборкувача, який зараз там, зі всіма відпочиває, навіть не знаючи про те, куди я поділась. Сльози виступили і впали на вологу бруківку. Мене несли, похитуючи, коли кожен крок віддава болем в потилиці, а голова паморочилась та страшенно нудило.

- Куди це ти тягнеш мою подругу? - почувся голос попереду.

Раптом ми зупинились. Я не бачила причини, але охоронець чомусь важко захрипів, ослаблюючи хватку, від чого я в той же момент полетіла вниз. Удар видався добрячим, я навіть пискнула від різкого болю, що пройшовся всім тілом. Піднявши погляд, одразу помітила округлені від шоку очі громили, а ще руки, що тримались за рукоятку ножа, всадженого прямо в живіт. Що за чортівня? Я перевела погляд вперед й нарешті зрозуміла, кому належав голос - Приборкувач. Зараз він проявляв свої сили, змушуючи Мисливця підкорятись та виконувати всі накази. По спині пробігли мурашки, коли я зрозуміла, що хлопець навіть не старався. Варто було лише поглянути йому в очі, як ти опиняєшся в клітці власного розуму. Але ж Мисливці здатні пожерати магію? Напевне в них це все ж не виходить автоматично, а тому вони такі ж звичайні люди, що володіють особливими вміннями.

Тим часом Приборкувач змусив охоронця ще декілька раз всадити собі в живіт ножа, а потім, врешті, з хрустом кісток, в серце. Криваве тіло чоловіка звалилась на землю, поруч з моїм, зв'язаним. Він пустого мертвого погляду і запаху заліза мене ледь не знудило. Чергове вбивство, яке відбувається просто в мене на очах. Згадався фрагмент тієї ночі, як голова Блискавиці прикотилась до моїх ніг, а на дорозі серед темного села лежало дві потвори та одне безголове тіло невинної дівчини. Думки сплутались, я більше не володіла власним тілом, та й власним життям в цілому. Руки та ноги нили від міцних мотузок, чужа кров змочувала сукню, а погляд був направлений просто на труп поруч. Мене підняли з бруківки та калюжі крові, потягли в більш сухе місце й всадили біля стіни.

- Чому ти пішла сама? Для чого? Дурепа, ледь не втрапила в руки Десятки! А якби я тебе не знайшов? А якби не повернувся назад? - бурчав Приборкувач, розв'язуючи пути. Я піднялась з його допомогою на ватних ногах, все ще не розуміючи, як дихати і взагалі елементарно функціонувати.

Шок. Моє тіло зараз було в шоковому стані, та й розум в цілому. Я чула, як він сказав йти за ним, відчула, як схопив за руку та повів вперед, але не могла навіть проаналізувати все, що відбувалось. В голові було пусто й тихо, а перед очима стояла картина з тієї ночі. Мої ноги плутались у вологих спідницях, я сконцентрувалась на кривавій плямі, щоб не втратити свідомість, щоб йти вперед, щоб дихати.

- Ти мене взагалі слухаєш?! - обурився він, зупинившись. Я підняла розгублені очі на нього, намагаючись згадати, що я тут взагалі роблю. "Пляма, потрібно думати про пляму." Ми були вже за містом, де світло віддавав лише місяць на небі та кулька в руках хлопця. Він підняв її вище, щоб розгледіти уважніше моє обличчя. "Пляма, думай про пляму, ми вже близько, близько, близько."

- Чужачка, ти чого мовчиш? Я ж тебе щось запитав. - почулось роздратування в його голосі. Я опустила погляд на смердючу вологу пляму, намагаючись знову зосередитись. Голова боліла від нещодавнього удару, долоні пекли, а ноги ледь несли. Вся в крові, своїй та чужій, я ледве тримала своє тіло та думки в купі, намагаючись дотягнути до замку, щоб не звалитись просто тут. А тому вирішила йти в перед, продовжуючи концентруватись на тому, що зараз рятувало мене - пляма на спідниці.

- Та стій, скажи що-небудь! - крикнув Приборкувач, не зрозумівши моєї реакції. Він різко смикнув мене за руку, від чого я не зуміла втримати більше рівноваги і звалилась мішком картоплі на холодну землю, забруднившись ще й у багні. Хлопець здивовано охнув, намагаючись підхопити мене, одначе це стало для мене останньою краплею. Я гучно почала ридати, випускаючи на волю всі емоції, які назбирувала за час перебування у цьому світі. Біль фізичний врешті не зумів більше перекривати душевний і я здалась. Моє життя не має сенсу, якщо я повинна весь час лише виживати. А постійно знаходячись в чотирьох стінах також не вихід, бо ці дні, що я провела в замку - це лише існування. Справжнє життя залишилось в моєму світі. Той, хто змусив мене пережити всі ці страждання, нарешті заслужено поплатився. Але чи стало мені від цього легше? Аж ніяк... Він єдиний, хто знав, як потрапити назад у мій світ, а тому він ймовірно міг бути останньою надією на спасіння. Тапер же я розбита, лежу на землі й ковтаю солоні сльози, а єдине моє бажання - це розчинитись у повітрі і зникнути назавжди. Біль різав з середини, злість та несправедливість роз'їдали, не залишаючи в мені більше сили на стримування темряви, яка буквально сочилась з моєї шкіри та рвалась назовні. Якщо я дозволю їй забрати моє тіло, то більше не буду переживати весь цей кошмар, нарешті зупиниться потік болю і я стану вільною. В наступний раз зможу почати все спочатку й точно стану щасливою. Це мій вибір. Коли я вже готова була повністю віддатись, то відчула, як теплі руки підіймають мене й ніжно кладуть собі в обійми.

- Пробач. Пробач мені, Фіалка, це я винен. Це все моя провина... - прошепотів він мені на вухо, почав заспокійливо колихати та гладити долонею по сплутанному волоссю. - Ти просила мене піти, а я егоїстично повівся. За власною радістю не почув небезпеки, не помітим Мисливця. Я винен, що тебе ледь не забрали. Ти б знала, як я страшенно злякався, коли помітив, що тебе немає поруч. Почав пошуки, але знайшов лише твій плащ. Мені здалось в той момент, що я допустився найстрашнішої помилки в своєму житті. Якби ти не крикнула, я б не повернувся назад, не зумів би тебе врятуват. Я жахливий друг, завинив перед тобою, втягну у це все, не розуміючи всієї небезпеки. Пробач, пробач, пробач. - не замовкав він, все ще колихаючи мене.
Мені вдалось підняти на нього втомлений погляд, і я раптом відчула, як він повільно проникає в мою свідомість, однак на цей раз дозволила йому це зробити. " Засинай"- почула я в себе в думках й покірно виконала його прохання.