- Доброго ранку, Ваша Високість. - привіталась я з королевою.

- Рада бачити тебе в звичному стані, дитя. Як твоя магія? Більше не рветься на волю? - холодним тоном поцікавилась вона, вчитуючись в якісь папери.

- Вибачте, що доставила неприємностей. Моя магія більше ніколи не потривоже інших, я обіцяю. - відповіла я винувато. - Завдяки вашій пораді я зуміла впоратись з темрявою, адже мені допомогла Арія.

Королева перевела на мене здивований погляд і промовила:

- Тобі допомогла Богиня?! Ти зуміла до неї докликатись?!

- Ну так, ви ж амулет мені подарували, він і допоміг зв'язатись напевне. - розвела я руками.

Естель лише уважно вдивлялась мені в очі, перевіряючи, чи раптом не вигадую я. Проте я була впевнена, як ніколи.

- Що ж, Жасмин сьогодні буде перевіряти твою пам'ять самостійно, тому що я повинна нанести візит нашим партнерам. Вона скоро з'явиться. Якщо тобі щось потрібно, чи є корисна інформація, можеш звертатись до Тео. Відтепер він буде приставлений до тебе замість охорони, тому що ці нездари простолюдини нічого не можуть зробити, коли потрібно. - відповіла вона, продовжуючи вдивлятись в документи. - Твої пошуки інформації в бібліотеці поки не несуть успіху? Приборкувач розповідав, що ти хотіла викликати дух Чарльза.

- Так, Ваша Високість. Але він переконав мене, що в цьому немає сенсу. Тому я поки шукаю інші підказки. - чесно зізналась я, після невеликої паузи.

- Сподіваюсь тобі вдасться здогадатись, де б могла бути моя донька. У нас дуже мало часу, люди ледь виживають, а отже необхідно чим швидше піднімати повстання.

- Я розумію, і сподіваюсь, що скоро здогадаюсь, як ми можемо повернути принцесу.

- Я покладаю на тебе великі надії, дитя. - заявила вона і покинула зал переговорів.

Одразу після з'явилась Жасмин, а за нею й Тео. Чоловік виглядав досить втомленим сьогодні, а сива щетина на підборідді додавала більшого віку. Жасмин же, як завжди, виглядала так, ніби зійшла з обкладинки.

- Ну що, почнемо? - грайливо запитала вона.

Все пройшло доволі швидко. Вона звично перевірила ще декілька років з мого минулого життя, але так і не відчула змін у пам'яті. Єдине, що її зацікавило, це амулет, який моя мама не дозволяла знімати, навіть коли я ходила у ванну чи спала. Жасмин озвучила Тео свої підозри, а потім зобразила точний малюнок прикраси на пергаменті. Вони з Тео двозначно переглянулись і дійшли до спільної думки, що варто пошукати відомості про подібні артефакти в архівах, ну або запитати у місцевих старійшин, що могли чути про подібне.

Я відверто виклала, що коли мене викрали, то маг зірвав підвіску, і та обпекла йому руку. А ще сказав, що почуяв мене, коли я її зняла, хоча я цього ні разу не робила.

- Значить захисний артефакт. Якщо твоя матір ховала тебе від когось з цього світу, то не даремно ти змогла перенестись, тому що ви якось пов'язані з ним. Нам лише залишилось вияснити, чи дійсно ти та, хто нам потрібна. Питання в тому, звідки вона дізналась про ці артефакти, а найголовніше - де вона їх взяла. Раніше люди активно подорожували між світами, але вівтарі втратили свою силу, та й знання, що дозволяли перенестись також загублені. Можливо ваші предки втекли з нашого світу ще до війни з людьми, а отже і артефакти також можуть бути їхніми. Десятка якимось чином тебе знайшла. Нам залишається вияснити, як... - заключив Тео.

Якщо мої здогадки вірні, то мене все-таки забрали випадково, а на моєму місці повинна була бути мама. Тепер я почувалась зовсім розгублено й спантеличено. На ватних ногах ледь дійшла до власної кімнати, зачинила двері та сіла на підлогу, м
скрутившись. Тео на диво не йшов по п'ятах, одначе стало очевидно, що одну мене більше не залишать, коли незабаром за дверима опинився Кай.

- Твоя компанія мені подобається більше, а ніж Тео. - впустила я хлопця. - Лір тобі вже все доніс?

- В яблучко! Але мені не зрозуміло, чому Маг тобі сказав, що ти знімала амулет, якщо ти цього не робила. - потер він задумчиво потилицю.

- У моєї мами був точно такий же, і я впевнена, що це її шукали, а не мене. Я з самого початку нічого не знала, тому впевнена, що моїй матері відомо набагато більше. Коли я переносилась, ритуал перервала жінка, яка володіла силою телекінезу.

- Теле... що? - перепитав Кай.

- Телекінез. Це коли ти подумки можеш предмети рухати. - пояснила я, розуміючи всю абсурдність ситуації.

- А, тепер ясно. Якщо ти зможеш зобразити артефакт, то ми могли б спробувати його знайти самостійно. - запропонував жваво він.

Я спробувала описати прикрасу, але художником виявилась нікудишнім.

- У Жасмин вийшло куди краще. - засоромилась я вкотре після трьох невдалих спроб.

До самого вечора ми просиділи у бібліотеці, але так і не знайшли нічого корисного. Перед сном я прочитала ще одну легенду "Зоряний пил". У ній розповідалось, як під-час прогулянки у нічному лісі з неба впала зірка. Богиня взяла її і побачила видіння, що ця зірка могла зробити безсмерним того, хто її з'їсть. Арія зробила з неї пил та поклялась справедливо подарувати безсмертя людям, які цього найбільше заслуговують.

Наступний тиждень ми намагались знайти якісь підказки про мій артефакт: Кай шмигав містом та вишукував інформацію, запитував всіх знайомих Магів, навіть Алхіміка тероризував, одначе все безрезультатно. Тео часто супроводжував мене, приходив у бібліотеку до нас з Каєм, але на довго не затримувався. Жасмин робила свою роботу, намагаючись відчути зміни в моїй пам'яті, але її пошуки зазнали невдачі, адже ніщо не виділяло певні спогади серед інших.

- Я бачу їх в кольорах. Ті, що яскравіші за сонце - корінні, вони - твоя особистіть. Є багряні, ті, що важливі, є блакитні - страхи, те, що свідомість ховає, є сірі - забуті, а є ще свіжі, вони зазвичай білим сяють. - пояснила вона свою магію. - Часто мені навіть не потрібно зосереджуватись, адже свіжі наче видіння приходять, коли я торкаюсь людини.

Я з полегшенням видихала кожного разу, коли вона завершувала сеанс, адже страшенно боялась дізнатись, що моя пам'ять підробна. Цього дня ми з Каєм звично зустрілись у бібліотеці. Я саме дійшла до легенди, що розповідала про боротьбу між Арією та Осілісом. "Вона закувала його під храмом і обрала Десятку з кращих магів епохи, яким дарувала безсмертя. Одначе храм схований настільки хитро, що нікому ще не вдалось знайти його.  А ті, хто ймовірно бачив його, так ніколи про це й не розповіли, бо не повернулись живими."

Навіть Мисливцям невідоме справжнє місце знаходження, тому що Богиня призиває їх у різні храми, розкидані по світу, де людям дозволено молитись та приносити дари. А отже Десятка також залишається легендою, яку ніхто так і не перевірив.

- Ти сьогодні рано. - промовила я, коли зайшла у простору залу з сотнями тисяч книг, котрі пахли вже таким знайомим пилом та друкарською фарбою.

- Я почув, що Тео взяв дозвіл у королеви, щоб оглянути скарбницю, але він так нічого не знайшов там.

- Я й не сподівалась, що це буде швидко... - розчаровано опустила я носа. Насправді ми шалено втомились від цих пошуків, а особливо від темної зали, стін і постійного холоду. Мені до болю хотілось прогулятись вулицею, я навіть у оранжиреї була востаннє лише коли проповзала від втоми поруч.

- Чого ти так дивно виглядаєш? - перевів він на мене уважний погляд.

Насправді його зауваження було направлене на моє волосся, яке я сьогодні зуміла красиво вкласти та не заплітала в звичну косу. А ще мені додали у гардероб більше суконь, а також я зуміла випросити декілька сорочок і зручних штанів у Кравчині, щоб було зручно лазити по драбинах, поки ми продовжуємо шукати якісь натяки на книгу про древні артефакти. Сьогодні я обрала саме такий варіант: сині вільні вельветові штани та лляна сорочка з синьою вишивкою на манжетах, і хоча воно було доволі зручним, все ж виглядало досить жіночно.

- А що, не подобається? В моєму світі всі жінки носять штани. - пожала я плечима і прослідувала до чергового ряду, який ми планували сьогодні оглянути.

Полізла одразу на драбину, щоб дістатись верхніх полиць - моїх улюблених. Потягнулась до красивої зеленої обкладинки і розкрила до болі у кістках набридливі перші сторінки, щоб прочитати назву. І чому в цій бібліотеці такий хаос? Було б непогано впорядкувати все, або хоча б архіваріуса найняти. За той час, що я провела в цьому Богом забутому місці - ще ні разу окрім Кая не бачила тут відвідувачів. Очевидно, що вельможі не поспішають читати, навіть враховуючи, що бібліотека налічує доволі багато художньої літератури, історичних видань та дослідницьких. Я навіть відібрала собі декілька на майбутнє.

Наступна чорна книга, що опинилась у мене в руках, майже нічим не відрізнялась від попередньої. А ось третя, яку я ледь витягнула, виявилась досить цікавою. Коли я пролистувала її, то натрапила на картинки, що було великою рідкістю. Там були зображені різні етноси та народи, що раніше проживали на цих землях, а також їх атрибути побуту та особливості одягу і традицій. Вони відрізнялись від людей, володіли вміннями, які не можна назвати магією. Народ Ліра мав гострий слух та вмів безшумно рухатись, що робило їх чудовими мисливцями. Я мимоволі потягнулась до метелика, який кожного разу перечипляла на нові вбрання. Вже хотіла було спуститись, щоб відкласти цю книгу на майбутнє, як мою увагу зачепила зовсім непримітна темно-червона обкладинка. А виділила її закладка, котра виднілась прямо з середини. Раніше я не зустрічала, щоб хтось залишав закладки в цих книгах, а тому одразу схопила її та відкрила на потрібній сторінці,  побігаючи очима по сторінках.

Артефакти для бойової магії відносяться до категорії...
Особливо рідкісними вважаються...
Аметист необхідно зарядити...
Такі типи амулетів слугують виключним захистом...

Раптом в очі кинулися підкреслені рядки: "Всього три подібні амулети відомі в історії артефактів, і сховані вони в трьох гробницях правителів Аметистових земель. Камінці забезпечують захист від будь-яких магічних дій проти володаря." А на наступній сторінці зображення мого та маминого амулетів, а ще той вище згаданий третій. Далі перегорнула на першу сторінку, щоб запевнетись у році написання. Побачивши дату, я зрозуміла, що теорія про втечу предків до війни виявилась неправдивою, тому що одним з правителів, хто володів таким амулетом, був дідусь Офелії, батько короля Чарльза.

Я спробувала злізти з драбини, щоб показати знахідку, проте ноги вже не слухались, підкошуючись, тому я вкотре не втрималась і злетіла на підлогу. Застогнавши, спробувала піднятись, але голова від таких маніпуляцій одразу затріщала по швах.

- Ти впорядку? - прибіг на шум Кай. Цього разу висота була більшою, тому забилась по відчуттях моя дупця добряче.

- Я знайшла книгу. - протягнула я йому видання. Ніс зморщився від болі, коли я вдруге спробувала піднятись. В голові паморочилось, однак я все ж зуміла сісти. Кай взяв до рук книгу й розгорнув там, де була закладка. Потім пробігся очима і прочитавши, запихнув її за пазуху. Я в той момент все ще боролась із запамороченням.

- Потім все розглянемо, краще скажи, ти як? Сильно забилась? - поглянув він мені просто в очі, нахилившись.

- Здається мені краще прилягти. - потерла я потилицю та спробувала піднятись. Почувся дзвін у вухах, і тоді Кай неочікуванл підхопив мене на руки, рятуючи від падіння.

- Так, без різких рухів. Ми зараз тебе доставимо в кімнату, а потім я покличу лікарку, гаразд?

Я лише махнула головою і обхопила його шию руками, а голову поклала йому на груди. Серце забилось швидше, проте я не розуміла, чи це від дзвону в голові, чи від критичної близкості з Каєм. Тепло його тіла нагадувало мені, що я все ще жива, а пульсуюча венка під долонями видавала його незвичне хвилювання. Ця близкість була для нього такою ж хвилюючою. Коли ми опинились перед сходами, я все ж пожаліла супутника і з підтримкою піднялась на своїх двох. Але далі знову зайняла таке зручне місце на руках. Коли ми опинились в моїй кімнаті, першим ділом Кай налив мені води, а потім помчався за Лікаркою, яка лише цокала язиком, коли я підтвердила всі симптоми струсу мозку. Як добре, що у цьому світі є магія, яка одразу полегшила мої страждання. Але все ж я повинна була декілька днів пролежати у постілі, щоб не травмуватись випадково ще раз.

Кай запевнив, що прослідкує за мною й відправився на кухню за їхнім фірмовим заспокійливим чаєм. Все ж від Кая було важко її приймати, адже його близькість, коли він прикладав мені до лоба вологий рушник, чи вкривав ковдрою, або ж допомагав пити чай і стурбовано дивився своїми зеленими очима, викликала в бурхливу хвилю емоцій, які я не бажала приймати. Мені не можна закохуватись, я хочу повернутись додому, а отже повинна вберегти себе від подібних інтрижок.

Перед сном хлопець читав мені чергову легенду про те, як Арія вознеслась на небеса і стала Богинею після порятунку людства від Осіліса. Зрусно лежав поверх ковдри на ліжку поруч та одною рукою водив візерунки на моїй руці. Від дотику його холодних пальців, серце майже вистрибувало, але я воліла б краще позбутись цього трепету всередині, тому заховала руку під голову і закрила очі, приховуючи почуття, які буквально розривали мене.

Не помітила, як провалилась в сон, а коли нарешті прокинулась, то вже була сама в кімнаті, а у вікно виднілась глибока ніч. В небі яскраво сяяв місяць, а тому в кімнаті було видно все. Я повільно піднялась і вирішивши, що точно не засну найближчим часом, а тому вийшла на прогулянку. Відправилась у оранжирею, не забувши "Легендарій" та кинджал, які були постійними моїми супутниками. Насправді мені дуже хотілось вийти на вулицю, вдихнути нарешті свіжого повітря. Востаннє, коли я досліджувала замок, то помітила вихід з оранжиреї у сад, що виднівся з мого вікна. Туди я і направилась.

Замок спав. Цієї ночі я сама сиділа серед високих вітражних вікон і спостерігала за зорями, поглядаючи також на омріяний вихід. Я почувалась в безпеці у цих стінах, особливо після того, як ледь не потрапила у лапи Мисливцям. Коли в мені все ж виграв інтерес і я осмілилась поглянути на сад, то неочікувано почула дівочі голоси з іншої сторони оранжиреї - хтось направлявся сюди з іншого крила. Я заховалась за невеликий кущ, адже не хотілось пересікатись з кимось без охорони. В приміщення увійшли три неймовірної краси дівчини, але найбільше мене вразило їх довжилезне блискуче волосся, наче у Мавок. Вбрані у рубахи для сну, вони здались мені маревом.

- Ти хіба не зрозуміла з ким він всі ці дні проводить!? Я бачила, як він знову повернувся з того проклятого крила. І чим та страшила заслужила стільки честі? - обурилась перша.

- Скоро буде щорічний маскарад, а отже ми можемо нарешті розвіятись. Там ти його і зачаруєш, і відіб'єш від тієї ганчірки. А я нарешті зізнаюсь у почуттях Аспеку. Який же він мужній, безстрашно боровся з тією відьмою темносилою. - підтримала її друга.

- Знайшла! Не дарма бабуся підказала, де можна вирощувати його, щоб не дізнались. - обізвалась третя, викопуючи якийсь незрозумілий корінь. - Ми заваримо його, такий чай вийде, ух!

Вони всі дружно засміялись своїми дзвінкими голосочками.

- О ні! Ви бачили, як Дендрокул постраждав? Бабуся мене вб'є. Зараз ми тебе врятуємо, маленький. - схилилась вона над кущем, навколо якого обсипались всі квіти.

- Стій, нам не можна чаклувати! Залиш його в спокої. - схопилась друга.

- Я швиденько, дайте амулет, благаю. Якщо мене піймають, буде непереливки. Я ж для вас це роблю! - взмолилась вона.

- Ну добре, тримай! - зняла перша з шиї камінь і передала в руки третій.

Далі я помітила яскраве світло, що вилікувало рослину, а після на ній знову розцвіли рожеві квіти, що буквально хвилину тому лежали сухими бутонами на кам'яній підлозі. Магія цього світу не перестає мене дивувати.

Я вирішила, що ця зустріч була знаком з небес, і все ж не варто виходити на зовні - береженого Бог береже, а в моєму випадку Богиня. Обдумуючи все почуте, в мою голову не прийшло нічого кращого, як відправитись у бібліотеку, адже більше мені діватись нікуди, а книги останнім часом заспокоювали мене все дієвіше. В залу пробивалось лише світло від місяця, тому я потрусила свою кульку-ліхтарик і направилась до книг, які ми з Каєм відклали напередодні. Обдивившись декілька свіжих екземплярів, я так і не знайшла тієї заповітної. Ймовірно Приборкувач потягнув її з собою в кімнату, щоб всю ніч читати, а завтра визнати, що я молодчина.

Та варто було мені згадати за хлопця, як в бібліотеку хтось увірвався. Я сховала ліхтарик і шмигнула у лабіринт з полиць.

- Це неможливо! Якщо ти вважаєш, що я так просто відмовлюсь від усього, що встиг пережити, то ти сильно помиляєшся, Батьку. - почула я голос Кая.

- Кай, ця дівчинка небезпечна. Якщо ти продовжиш підтримувати її, то я не зможу тебе захищати постійно! Ти занадто слабкий, щоб впоратись зі справжнім магом, а особливо з нею, у разі чого! - почула я голос Тео. Моє серце на мить зупинилось.

- Такий слабкий, як моя матір, я правий? Не тобі вирішувати, що я буду робити, і так, ми все ж виявились швидшими й знайшли амулети. - постукав він ймовірно по книзі. - Я не дивлячись ні на що буду їй допомагати, бо ми друзі.

- Вона тобі не друг! Ти її навіть не знаєш! Вона знаходиться тут від сили три тижні, а вже ледь тебе не вбила!

- Я сам винен, що спровокував її, але все вийшло, вона більше не піддається темряві.

- Це лише тимчасово. Магія Осіліса підступна і з часом візьме верх над нею. Я намагався переконати Естель, але її очі затьмарило повстання та передбачення Провидця. Вона сліпа, така ж як і ти! Ви піддались невинній оболонці, в якій ховається древнє зло! - перейшов він на відвертий злісний рик.

- Твої слова нічого для мене не змінять, Батьку. Розмова завершена! - обрізав Кай.

Я ще не бачила його таким розлюченим. Моє серце билось так гучно, що здавалось зараз випригне з грудей. Ця ніч починала все більше інтригувати мене. Виявляється, цей замок ніколи не спить, а після заходу сонця в ньому все лише оживає.