- Холодниий туман - одна з кар, яку Богиня Арія послала на наш народ. 

- А чим ваш народ так провинився?

Ця гра починала мені подобатись, і як на мене, я успішно справлялась зі своєю роллю. 

- Ти точно з наших земель? Хто ж про це не знає. - розсміялась дівчинка

- Богиня повернула людям втрачену магію. В королівській сім'ї народилась дитина, яка вміла чаклувати і володіла найсильнішою стихією - вогнем. Якщо довіряти літописам, то спочатку з'явилось сонце, тобто вогонь, а потім всі інші стихії. Але Десятка захотіла присвоїти боже дитя і використовувати його в своїх цілях. - розповідав Вітерець.

 - Батько казав, що вони давно перестали служити Богині і зараз займаються лише пошуком артефактів, щоб стати ще могутнішими. Тому поява подібної чаклунки була їм не на руку, особливо якщо враховувати заборону на володіння магією. - продовжила Сніжка.

- А хто такі, ця Десятка? - поцікавилась я. Ця історія здавалась мені дуже знайомою, одначе я не могла пригадати, де я вже чула її раніше.

- Десятка - служителі Богині. Це чоловіки та жінки, що оберігають святиню та підтримують баланс добра і зла у світі. Завдяки святому каменю аметисту, яким багате сусіднє королівство, вони стримують запечатане зло, яке здатне знищити весь світ.

- І яке ж там зло заховане? - не могла заспокоїтись я. Мене веселило те, з якою вірою в дійсність вони розповідали мені ці історії.

- Ніхто точно не знає, але кажуть, що воно гірше страждань підземного світу і всіх кар Богині, разом взятих. Колись Арія власноруч його подолала і запечатала під храмом. Про це йдеться в древніх літописах. - з розумним виглядом пояснював хлопчина.

- А звідки взялась ця Десятка? - вирішила уточнити я. Історія звучала дуже цікаво, я все намагалась відшукати у пам'яті, де я чула подібні назви.

- Ох, я вже втомився тобі все пояснювати! Ну як можна такого не знати? У нас часто бувають гості з чужих земель, але всі ж знають і про заковане зло, і про Десятку, і про принцесу. 

- Вітерець, ти чого злишся? Давай я розкажу! Я люблю історію нашої землі, батько часто її нам перед сном розповідає. - похвалилась дівчинка. - Ніхто точно не знає, де стоїть храм, але всі знають, як з'явилась Десятка. Богиня обрала п'ять чоловіків та жінок, які отримали безсмертя в обмін на службу. Вони можуть бути і серед нас, а можуть знаходитись завжди в храмі. Ніхто їх не бачив, але всі знають їхню армію Мисливців. Ці кровожерливі вбивці часто з'являються на людях, і якщо хоч одного побачиш - стережись, бо вони просто так ніколи не приходять. - загадковим голосом розповідала вона.



- За що ж вас покарали, я так і не зрозуміла. - невинно розвела я руками. 

- Десятка наказала Мисливцям відшукати першу чаклунку за тисячоліття, подаровану самою Богинею, щоб привести її на суд, але та кудись безслідно зникла. Вже багато років ніхто не може її знайти, кажуть, що її вбили Мисливці, а хтось говорить, що вона живе серед нас...

- А я ще чула, що вона можливо досі в замку, але Мисливці просто не можуть її знайти, бо вона ховається у стінах! - перебила розповідь Сніжка.

Пазли по-троху складались в єдину картину, проте досі було незрозуміло, чи це діти так граються, чи справді вірять в свої слова. Можливо в їхній общині люблять розповідати казки, і тому вони не розуміють, де межа між реальністю та вигадкою.  

- А куди ділась вся магія, якщо принцеса була першою, хто володів вогнем за багато століть? 

- Давай Сніжок, це твоя улюблена частина! - звернувся Вітерець до дівчинки.

- Магія зникла, тому що люди її не заслуговували. Маги вважали себе вищими створіннями, забуваючи, хто подарував їм ці сили. Вони творили зло і беззаконня, тому Богиня вирішила винищити магію руками самих же людей. На престол зійшов король Георгій ІІІ, його правління досі оспівують в піснях, тому що саме на ньому закінчилась епоха раси магів. В ті часи території земель були неподільними, і всі королівства, що існують зараз, були раніше єдиним і могутнім союзом. Десятка стояла вище корони і їй підпорядковувався в першу чергу двір.

- І як же він зумів винищити сильніших за людей створінь? - здивовано запитала я.

- Він був дуже мудрим володарем. При ньому було сформовано армію Мисливців, спеціально для яких Десятка давала магічні артефакти з храму, що роблять їх швидшими, сильнішими та витривалішими за звичайних людей. А ще у них є властивість поглинати резерв, що стало повноцінною загрозою чаклунам. Для магії ввели жорстке обмеження, котре забороняло використання її у всіх сферах, окрім знахарства та військової справи. 

- Я розумію волю простих людей, однак мені  все ж не віриться в те, що ті, хто вважали себе вищою расою так просто погодились на обмеження. - скептично промовила я.

- На це й був розрахунок з самого початку. Потрібно було підняти повстання, щоб знищити якомога більше першою хвилею. Почалась війна, в якій постраждали тисячі невинних людей. Тільки армія короля була значно більшою та хитрішою. В результаті, магів було переможено. Після виграшу, ніхто більше не сумнівався в могутності правителя. А далі справа була за малим - всіх правопорушників чекала смертна кара руками тих же Мисливців. Перше сторіччя ситуація з магами трималась під контролем. Але коли на трон сів Вольдемар, син Георгія, то виявилось, що маги готували грандіозну помсту за полеглих соратників і чекали підходящого моменту. Вони леліяли в собі ненависть до всього людства, тому вирішили звільнити запечатане зло, щоб раз і назавжди покінчити з ворогами.

- Але ж ти казав, що зло ще не виходило з храму за весь цей час. - не второпала я.

- А ти не перебивай і дослухай до кінця. Зовсім невихована чужачка! - обурився юнак. - Їм не вдалось випустити зло, тому що Десятка та Мисливці спочатку знищила угрупування злочинців, а потім і всіх новонароджених магів чекала смерть. Таким чином раса магів зникла з лиця Терри. Це все - давно минуле, адже Десятка більше не ті, ким захоплюються і поважають. Їх бояться та ненавидять, вони стільки горя принесли простим людям. - завершив він свою розповідь.

- А от якби я була чаклункою, то моєю силою був би вітер, тому що наші предки володіли саме такою стихією. - з неприхованим захватом в голосі промовила Сніжка.

- Але я все ж не вірю, що магів більше не існує. Невже Мисливці настільки ретельно перевіряли кожного народженого малюка? А як же таємні підпілля?

- Ніхто не знає, чи це справді так. Принаймні в цьому нас запевняє Десятка, слова якої приймають за істину. Ніхто не моє права перечити служителям Богині. Мир тривав рівно до того моменту, як в сім'ї короля Чарльза та королеви Естель не народилась донька з магічними вміннями. З того часу почався хаос в наших землях.

Я слідувала за дітьми, слухала їхні байки, і навіть не помітила, як ми вибрались з лісових хащів до поля. На горизонті виднілось село, ми були зовсім близько. Я спокійно видихнула, сподіваючись, що там буде хоча б гаряча їжа та вода. Мій шлунок встиг прилипнути до хребта за ці два дні, я навіть більше не відчувала голоду, лишень ниючий біль. Я закуталась в піджак ще більше, коли ми доходили до поселення, тому що вітер в полі гуляв шалений.

Навіть не знала, що лякало мене більше - чи те, що я прокинулась в осінньому лісі, ледь не померла від туману та ночувала в норі, чи те, що я прийшла за дітьми в дивній одежі в лапи до невідомих, які здається заодно з вчорашнім охоронцем. Мене страшенно хвилював стан мого тіла, котре ледь рухалось вперед.

Ми вже стояли перед воротами в поселення, коли у мене вперше за весь шлях підкосились ноги і запаморочилась голова. Я з тремтячими колінами увійшла за дітьми на територію, і ледь не втратила свідомість. Все навколо виглядало точнісінько, як щойно вийшло з фільмів про середньовіччя. Люди в дивному одязі, схожому на моїх спасителів, дерев'яні будинки без натяку на цивілізацію, всюди брудно та смердить. По вулиці пробігають кури, свині, хтось веде за ланцюг корову.

Я швидко стала місцевою зіркою з моїм зовнішнім виглядом. Робота, яка кипіла до моєї появи, зупинилась, люди навколо перешіптувались і з недовірою поглядали в мою сторону. Діти показували на мене пальцем і з неприкритим подивом спостерігали за моєю особою. "Хто вона така?", " Схожа на Мисливицю", "Жінок-мисливців не буває", "Така красива, наче лялька" - чула я відривки майбутніх пліток. Все навколо справді виглядало, як ті общини середньовіччя, проте чим далі ми рухались, тим страшніше мені ставало. Я боялась зустрітись з Старійшинами, боялась, що мене більше не випустять з цього села, або ще гірше - принесуть в жертву їхній Богині. Але більше всього я боялась дізнатись, що вони всі заодно з тим клятим охоронцем.