Прийшла до тями я не одразу. Спочатку прокинулась лише на кілька хвилин. Відкривати очі зовсім не хотілось, як і аналізувати ситуацію, тому я знову поринула в сон. Далі ще кілька неспокійних снів. В думках панував хаос, все тіло бив озноб.
Кінцевий раз був набагато важчим: повіки, здавалось, бели наповнені піском, а у роті відчувалась нестерпна засуха. Внутрішній голос підказував, що без води я скоро помру. Різко підскочити з ліжка не вдалось, тому повільно спробувала піднятись, про що в той же момент пожалкувала, адже синці від ланцюга одразу дали про себе знати. Оглянула хвору руку, трохи послабивши тканину, що занадто міцно затягувала шкіру. Все ж одразу довелось повернути її на місце, адже знову відкрилась кровотеча. Одяг виглядав повністю зіпсований.
Вирішила знайти хоч трохи води, тому попрямувала до виходу. Було нестерпно важко рухатись, але бажання продовжувати лежати тут також не виникало, враховуючи той факт, що неподалік бродить безжалісний вбивця Блискавиці. У мене не залишилось сумнівів, що це один з Мисливців, проте я все не могла зрозуміти, чому він не з'явився раніше, якщо вони в змозі відчуваюти нечисть за сотні кілометрів...
Я підійшла до дверей, які, о Боже, як непередбачувано, виявились зачиненими. Біля ліжка помітила свій мішечок, де, на щастя, повинно було залишатись трохи води, тому сіла і почала досліджувати всі свої пожитки. Коли я детальніше оглянула речі, то помітила, що кинджалу серед них не було. В телефоні залишалось меньше половини заряду, я вкотре його вимкнула і заховала в мішечок.
Потрібно звідси вибиратись. Знову підійшла до дверей і декілька раз спробувала їх штовхнути коліном. Не піддається! Потім оглянула вікно, що все ж занадто мале, щоб я у нього змогла пролізти. Та й скло виглядало доволі грубим, а отже просто ліктем я б його не розбила. Що б зробила на моєму місці Блискавиця?
Є невеликий шанс знести двері, але чи вистачить мені сили? Раніше я такого не робила, тому було страшно перевіряти, однак перспектива залишатись тут і чекати цього психа мені подобалась не більше.
Я вже набирала розгін, щоб напасти на двері, як раптом вони відчинились і я з всієї сили влетіла в чоловіка, на дві голови вищого за мене. Боляче вліпилась об його костюм із залізними вставками, так, що мене навіть відкинуло на підлогу. Коли я торкнулась землі своєю п'ятою точкою, то одразу відчула кожен синець на своєму тілі. А якби це були двері? Я б вже тут без свідомості валялась.
Усвідомлення того, що я знаходжусь в одній кімнаті з монстром, який вбив мою подругу, змусила мене мимоволі вжати голову в плечі. Я повільно піднялась під прицільний погляд з-під плаща. Не бачити обличчя ворога - це страшніше, а ніж дивитись йому в очі. Це обеззброює, адже він мене бачить такою, як я є: майже голою, беззахисною та слабкою. Спробувала замаскувати свій страх під маскою гордого мовчання і саме тому піднялась і просто підійшла до ліжка, забравшись на нього з ногами. Якби він хотів мене вбити, то вже б це зробив, а отже я потрібна йому живою.
Мисливиць не не промовив і слова, підійшов до мене ближче, протягнув шматок хліба і горнятко рідини. Я й забула, як мене мучила спрага та голод, тому без лишніх роздумів прийнялась за трапезу. В голові роїлись сотні думок, однак єдине я знала напевне - цей чоловік вбив мою подругу і я повинна втекти. Відчувала провину за свою слабкість, що душила мене з середини, адже якби не моя поява у цьому світі, то Блискавиця була б живою і щасливо подорожувала зі своїм Буланчиком, вийшла би заміж і народила дітей.
Ми все ще мовчали. Коли я завершила, він нахилився наді мною і без попередження схопився за хвору руку. Моє серце пустилось в галоп і єдине, що я змогла зробити в свій захист, це пискнути і прикрити здоровою рукою голову. Він а ні трохи не відреагував на мій страх, а лишень дістав з поясу невеликого ножа та розрізав пов'язку. Відчула, як холодний метал зачепив чутливу шкіру і мимоволі викрикнула. Кинула короткий погляд на рану і ледь не знепритомніла. В місці розриву тканин почався процес гноїння, шкіра набула трупного відтінку, а поверх глибокої рани з'явився білий наліт. Так могло початись зараження крові, і тоді Мисливцю не довелось би мене вбивати, адже я б успішно померла в муках без його допомоги.
- Відпусти мене. Мені треба лікар, знахарь, цілитель, чи хто тут у вас. Рану треба зашити, поки не почалось зараження крові. Твої пов'язки зроблять лише гірше. Вони ж не стерильні! - спробувала донести я, вириваючись.
Здавалось, що йому наплювати на те, що я кажу чи роблю. Чоловік дістав з поясу невелику пляшечку з темною речовиною і злегка налив її мені на рану. Біль, який я відчула, не порівняти ні з чим іншим до цього моменту. Я схопилась за рану, хотілось здерти речовину зі шкіри, однак він вчасно схопив мене і прижав плечі до ліжка. Я билась в агонії, вигинаючись тілом, наче вуж на пательні. Благала дати померти, молила вбити, аби більше не відчувати цього. В моменті свідомість прояснилась і я спробувала вихватити у нього з поясу кинджал, щоб завершити свої страждання, проте була успішно піймана.
Коли я нарешті поволі почала заспокоювати, адже біль стихала, лише тоді він дістав свіжу тканину і знову перемотав рану. Здавлось, що пройшла ціла вічність перед тим, як я змогла знову ясно мислити. Тиша давила на мене, а бажання вбити цього чоловіка непомітно селилось у серці. Я ніколи не бажала нікому зла. Все життя я оправдовувала погані вчинки людей і відпускала їх з добротою у серці. І ось я зловила себе на тому, що уявляю, як розірву Мисливця на маленькі шматочки.
Мій кат знову вийшов, зачинивши двері, і я нарешті зрозуміла, що насправді з тієї сторони щось накшталт засову, який служить замком. Значить вибити двері буде справді важко. Намагалась придумати план втечі, згадуючи різні фільми про викрадення, які я обожнювала дивитись з друзями. Моє становище зараз не зовсім вигідне, адже тіло було ще надто слабким, щоб швидко бігати, тому необхідно було б почекати, поки сили знову повернуться, а рани затягнуться.
Рука все ще нестерпно боліла, однак те, що я випила напередодні, скоріш за все було із заспокійливим ефектом, тому я дуже швидко знову відправилась в царство Морфея.