Прийшла до тями я не одразу. Спочатку прокинулась лише на кілька хвилин. Опинилась я в маленькій кімнаті, єдиним джерелом світла в якій була свічка на крихітному віконці. Я лежала в ліжку, рана від кігтів була перемотана цупкою тканиною, а на голові - волога ганчірка. Вставати зовсім не хотілось, як і аналізувати ситуацію, тому я знову поринула в сон. 

Наступний раз був набагато важчим: мої повіки, здавалось, бели наповнені піском, а у роті - нестерпна засуха. Відчуття підсказували, що без води я скоро помру. Я різко підскочила з ліжка, про що в той же момент пожалкувала, адже синці від ланцюга одразу дали про себе знати. Я оглянула хвору руку, трохи послабивши тканину, що боляче зтягувала шкіру. Проте довелось повернути все на місце, адже знову почалась кровотеча. Мій одяг був повністю зіпсований: відсутній рукав до плеча на пораненій руці, спідниця вся заляпана сумішшю бруду та багряної рідини, а плаща взагалі на мені більше не було. Він лежав біля вікна.

Вирішила знайти хоч трохи води, тому на цей раз повільно піднялась і попрямувала до виходу. Було ще важко ходити, але у мене не залишалось бажання лежати тут, коли неподалік ходить безжалісний вбивця Блискавиці. У мене не було сумнівів, що це один з Мисливців, проте я все не могла зрозуміти, чому він не з'явився раніше, якщо вони відчувають нечисть...

Я підійшла до дверей, але вони передбачувано виявились зачиненими. Тоді біля ліжка я помітила свій мішечок, де, на щастя, повинно було залишатись трохи води, тому я сіла на ліжко і почала діставати всі свої пожитки. Коли я детальніше оглянула речі, то помітила, що кинджал кудись зник. Однак головне, що мене хвилювало, так це мій дорогий телефон, котрий я знову на хвилинку увімкнула, щоб на останок поглянути в очі Блискавиці. Небажані сльози покотились по щоках, але я їх швидко стерла. Їй би не сподобалось... В телефоні залишалось меньше половини заряду, тому я знову його вимкнула і заховала в мішечок. 

Потрібно звідси вибиратись. Я знову підійшла до дверей і декілька раз спробувала їх штовхнути коліном. Не піддається! Потім я оглянула вікно, але воно здалось мені надто малим, щоб я в нього повністю проізла. Та й скло виглядало доволі грубим, а отже просто ліктем я б його не розбила, а в кімнаті окрім ліжка ніяких меблів не було. Що б зробила на моєму місці Блискавиця?

Замок на дверях однозначно був з тієї сторони, а можливо його взагалі тут не було, і двері просто чимось підперли. Тоді є невеликий шанс знести їх, але чи вистачить мені сили? Ранше я такого не робила, тому було моторошно перевіряти, однак перспектива залишатись тут і чекати цього психа мені подобалась не більше. 

Я вже набирала розгін, щоб напасти на двері, як раптом вони відчинились і я з всієї сили влетіла в груди чоловіка, на дві голови вищого за мене. Я боляче вліпилась об його міцний костюм, так, що мене навіть відкинуло на підлогу. Коли я торкнулась землі своєю п'ятою точкою, то одразу відчула кожен синець на своєму тілі. А якби це були двері? Я б вже тут без свідомості валялась. 

Усвідомлення того, що я знаходжусь в одній кімнаті з монстром, який вбив мою подругу, змусила мене мимоволі скукожитись і вжати голову в плечі. Я повільно піднялась під прицільний погляд з-під капюшона. Не бачити обличчя ворога - це страшніше, а ніж дивитись йому прямо в очі. Я стояла перед ним, думала як поводитись і що казати, проте в голову нічого не прийшло. Саме тому я просто підійшла до ліжка і забралась на нього з ногами. Якби він хотів мене вбити, то вже б це зробив, а отже я потрібна йому живою.

Чоловік підійшов до мене ближче, протягнув мені шматок хліба і горнятко гарячої рідини. Його постать виглядала надто масивно, для такої маленької кімнати, тому я знову мимоволі покрилась мурашками. Мене мучила спрага та голод, тому я без лишніх роздумів прийнялась за трапезу. В голові роїлись сотні думок, але єдине я знала напевне - цей чоловік вбив мою подругу і я повинна помститись за її життя. Я відчувала провину, що душила мене з середини, адже якби не моя поява у цьому світі, то Блискавиця була б живою і щасливо подорожувала зі своїм Буланчиком, вийшла би заміж і народила дітей. Однак зараз її безголове тіло гниє біля туш істот, що втекли прямо з пекла. 

Коли я під уважним поглядом мого ката завершила снідонок, він нахилився наді мною і міцно схопився за хвору руку. Моє серце пустилось в галоп і єдине, що я змогла зробити в свій захист, це пискнути і прикрити здоровою рукою голову. Він а ні трохи не відреагував на мій страх, а лишень дістав з поясу невеликого кинджала та розрізав перев'язку. Я крикнула від спалаху болю, коли холодний метал зачепив мою чутливу розірвану шкіру. Я поглянула на рану і ледь не знепритомніла. В місці розриву тканин почався процес гноїння, шкіра набула трупного відтінку, а поверх глибокої рани з'явився білий наліт. Так  могло початись зараження крові, і тоді Мисливцю не довелось би мене вбивати, адже я б успішно померла в муках без його допомоги. Кров стрічками почала стікати по руці, тому я взялась витирати її спідницею. 

Чоловік дістав з поясу невелику пляшечку з темною речовиною і злегка налив її мені на рану. Біль, який я відчула, не порівняти ні з чим іншим до цього моменту. Я схопилась за рану, хотілось здерти речовину зі шкіри, броте ві вчасно схопив мене і прижав до стіни. Я кричала в агонії, вигинаючись тілом, наче вуж на пательні. Благала про смерть, молила, проте жоден м'яз на обличчі мого карателя не здригнувся. Я спробувала вихватити у нього з поясу кинджал хворою рукою, щоб завершити свої страждання, проте була успішно зажата його вільною долонею. 

Коли я нарешті поволі почала заспокоювати, адже біль стихала, лише тоді він дістав свіжу тканину і знову перемотав рану. Здавлось, що пройшла ціла вічність перед тим, як я змогла знову ясно мислити. Тиша давила на мене, а бажання  вбити цього чоловіка непомітно селилось у серці. Я виживу і помщусь за тебе, Блискавиця!  

Мій кат знову вийшов, зачинивши двері, і я зрозуміла, що насправді з тієї сторони щось накшталт засову, який служить замком. Значить вибити двері буде справді важко. Я намагалась придумати план втечі, згадуючи різні фільми про викрадення, які я обожнювала дивитись з друзями. Моє положення в даній ситуації не зовсім вигідне, адже тіло було ще надто слабким, щоб швидко бігати, тому необхідно було б почекати, поки сили знову повернуться, а рани затягнуться.  

Рука все ще нестерпно боліла, однак трави, які я випила напередодні, скоріш за все були заспокійливими, тому я дуже швидко знову відправилась в царство Морфея.