#19
- Як тобі вдалось приборкати темряву? - перевів він нарешті тему.
- Я й сама не знаю. Просто в один момент я готова була знищити все навколо, а в інший вже тримала себе в руках. - невинно глянула я в сторону тіла, яке ніжилось в моїй постілі.
- Ти ж знаєш, що це неможливо. Темрява не піддається ні магам, ні людям.
- Ну так, я вже встигла неодноразово почути, яка я особлива. - вкотре саркастично відповіла я.
- Зовсім не розумієш, наскільки великий потенціал приховуєш, заволодій ти в повній мірі своєю магією. Ще ні в кого не було сили Осіліса! - піднявся він збуджено з подушки. - Невже ти не хочеш бути могутнім магом? Вміти захищати себе не просто цими іграшками з каменю, а власними руками? Ти була б досить корисною для корони у протистоянні проти Десятки.
- Я хочу виконати обіцянку, яку дала й нарешті повернутись у свій світ. Я сумую за домом і мені не потрібна ніяка магія, війни чи ще щось.
- Твої наміри мені зрозумілі, але будь обережна, тому що темрява підступна і одного дня тобі не вдасться просто приборкати її. Якщо ти навчишся володіти нею, то більше не доведеться стримуватись.
- Ваші королівські ігри мене не цікавлять! Є факт того, що я повинна знайти зниклу Принцесу, бо це моє покликання, за словами вашого пророцтва.
- Ти не бажаєш приймати дійсність... Але я можу допомогти.
Він встав на ноги і почав повільно до мене підходити. Його очі засяяли яскравим зеленим і я зрозуміла, що він намагається знову залізти мені в голову. Змій одразу ж ожив та почав повільно виповзати зі схованки, очікуючи подальших дій.
- Моє справжнє ім'я - Кай. - почула я в себе в свідомості. - Я відчуваю, як воно оточує мене, коли я тут. Давай перевіримо, які у тебе межі, Чужачка.
Я до останнього сподівалась, що він просто знущається, не вчинить щось подібне, проте в той же момент відчула справжню силу Приборкувача. В моїй голові з'явилась ясна думка, яка видавала себе за мою: "Підіймись з крісла". Моє тіло навіть не розпізнало обману й слухняно виконало наказ. Я розуміла, що це все провокація, тому намагалась чинити опір, але мої думки суперечили самі собі, а тіло продовжувала виконувати накази. "Підійми праву руку і поклади її на плече Кая". Як би я не старалась, але все було дарма. Приборкувач просто насміхався та продовжував захлдити далі: "Лівою рукою доторкнись до своєї шиї і повільно опусти її до першого ґудзика". Долоня ніжно вхопилась за шию і холодними тонкими пальцями потягнулась до вирізу на сукні. "Розстібни!". Петля за петлею, я виконувала наказ, все ще леліючи надію, що на цьому він зупиниться і скаже, що пожартував. "Зніми сукню" - почула я нову фразу, а моє серце забилось ще швидше. Страх повільно огортав, не дозволяючи вдихнути хоча б ковток повітря. Я почала по справжньому боятись хлопця, який ще декілька хвилин тому здавався доволі милим та навіть викликав симпатію. Як я могла так наївно комусь довіряти?
Змій, відчувши мої думки, почав повільно танути, проникаючи в кров. Відчулось поколювання в районі серця, коли він огорнув його своєю холодною темрявою, наповнюючи мене силою, яку я так старанно тримала під замком. Вогник затремтів від енергії, яка його оточила. "Зніми сукню і покажи, що у тебе сховано під спідницею" - протягнув він моїм голосом, проте моє тіло більше не піддалось.
Долоню на його плечі охопив чорний густий дим, а пальці міцно зжались. Розум затягнуло туманом, залишивши лише інстинкти та темряву, яка тепер диктувала нові правила гри: бажання вбивати та знищувати весь світ, спалити його до тла, не залишивши жодної живої душі. Тобі не зламати мене! За секунду в руках опинився кинджал, однак я одразу отримала черговий наказ: "Опусти ніж та кинь його Каю під ноги". Але моє тіло більше не слухалась, тепер я вже не відчувала нічого, окрім чистої ненависті.
Тонкими пальцями схопила за шию Приборкувача та з неймовірною силою штовхнула його в стіну навпроти. Від неочікуваності він не зумів втримати рівновагу та повалився на підлогу. Я повільно підійшла до каміну і піднесла срібне лезо до вогню, паралельно піднявши Кая туманом темряви та приліпивши до дверей. "Зупинись", "Не піддавайся"- наказував він, але було вже запізно. В його чарівних зелених очах чітко читався страх, що приносило мені ще більш шалену насолоду. Я бажала всім розумом та тілом бачити його страждання.
- Ліза, зупинись! Я знаю, що ти мене чуєш! Не роби того, про що потім пожалкуєш. - озвучив тепер сам Кай.
- Ти хотів бачити на що я спроможна, тож отримуй! - розсміялась я. - Що, вже не такий сміливий?!
- Міледі, у вас там все впорядку? - почувся голос охоронців за дверима.
- Все просто чудово! - відповіла я, засміявшись.
- Позвіть Тео, зараз же! Вона не в собі! - спокійно викрикнув Кай.
Охоронці тим часом спробували відчинити двері, але я вже блокувала їх, лише одною силою думки. Темрява оточувала мене густими хмарами чорного диму. Сукня повільно сповзала, тому я огорнула своє тіло тонким шаром темної магії, котра зараз переповнювала мене.
Піднесла гарячий метал до ніжної шкіри на шиї Кая й почала впиватись в його біль, відчуваючи, як тремтить все тіло мага. Він намагався вирватись, але мене його особа більше не тривожила. Тепер він просто мошка, яку я збираюсь розчавити.
- Ліза, послухай. Це не ти чиниш, це Осіліс керує твоїми бажаннями. Будь сильнішою, не піддавайся! - знову закликав хлопець.
Я уважно поглянула йому в очі - страх, хвилювання та фізичний біль. Моя рука сама потягнулась до його щоки, ніжно погладила великим пальцем ледь помітний шрам над верхньою губою. Невже це справді не я, а просто темрява в середині мене? Мені під силу легко обірвати його життя зараз, але чи справді я цього хочу? Більше нічого не відчуваю. Злегка провела лезом по своїй долоні, перевіряючи реакцію. З неглибокої рани полилась багряна рідина, але болі зовсім не було. Тоді я підійшла до вогню і поставила іншу долоню на розпечене вугілля. Шкіра одразу зашипіла, вкриваючись пухирцями, одначе я знову нічого не відчула, окрім різкого запаху обпаленої плоті.
- Що ти коїш?! Ліза, зупинись! - знову почувся голос Кая десь з далеку. Від злості я кинула в його обличчя шматком вугілля.
- Замовкни! - відповіла я чужим голосом.
Зараз мені підвладне все. Двері намагались виломати, але хіба це важливо? Їм не потрапити сюди, доки я не дозволю. Мені потрібно більше болі, більше страждань, тому я вкотре нагріла лезо над вогнем і знову підійшла до Приборкувача.
- Будь ласка, не роби цього. Ліза, послухай... Я не хочу, щоб тобі нашкодили. Заспокойся сама, я молю. - перейшов він на набридливе благання.
В той момент двері моєї кімнати розлетілись на дрібні шматки. Від неочікуваності я ослабила хватку, тому Кай звалився на підлогу. На порозі стояв та важко дихав Тео, а за ним ще один хлопець у синій формі та невисока пухкенька жінка. Тео кинув в мене до болі знайомою сіткою, яка в той же момент міцно зжала все тіло, далі жінка підбігла до Кая та допомогла йому піднятись, а інший спробував наблизитись до мене. Я одразу розірвала кайдан та підхопила нападника, викинувши темним туманом з кімнати.
- Стійте, зачекайте! Мені вдасться! - обізвався нарешті Кай.
- Ти вже натворив справ, досить! - суворо відповів йому Тео. - Ми попереджали не наближатись до неї. Її сила підступна та небезпечна!
Ці слова мене лише розсмішили. Щодня люб'язно посміхаються мені в обличчя, а самі будують плани за спиною.
- А я то голову ламаю, чого ж мене тримають в окремому крилі! Я виявляється Всесвітнє зло, якого всі бояться! - крикнула я і підняла над землею Тео.- Ти хотів побачити мою магію? Дивись, Тео, це сила Осіліса! Вивчай, насолоджуйся, поки я дозволяю тобі жити!
Темрява тонкими нитками потягнулась з моїх пальців та обвила шию чоловіка, повільно зжимаючись, наче змії навколо пацюка. Раптом жінка кинула на землю кульку, котра одразу ж наповнила кімнату синім димом. Я стрімко затамувала подих, очікуючи паралічу або снодійного, але це був лише відволікаючий маневр, бо вона підібралась до мене ближче й на відстані витягнутої руки вдарила струмом.
Моє тіло прийняло болючий розряд, цього вистачило, щоб ноги підкосились і я полетіла на підлогу. Після вона вистрілила в мене гострим наконечником із залізною ниткою, який миттєво прорізав моє стегно та міцно в ньому зафіксувався, а далі взялась подавати струм, тим самим знерухомлюючи мене. Я все ще не відчувала болі, одначе все тіло незвично здригалось від легких ударів. Варто було їй збільшити силу і я б вже втратила свідомість, одначе це не входило в її плани. Я поглянула крізь туман на Кая, що з розпачем спостерігав за діями жінки. Тео в той момент спокійно підійшов і нахилився так, щоб дивитись мені прямо в очі.
- Чини опір темряві, не давай їй подавити тебе! - наказав він мені. Я намагалась зосередитись, але все, про що я могла думати - це те, яким би способом я розірвала його тіло на шматки зараз.
- Згадай щось хороше! Змусь її відступити від твого розуму! - промовив Кай.
- А ти запитав, чи хочу я, щоб темрява відступила? Я так солодко смакувала чужий біль, не відчуваючи власного. Це таке прекрасне відчуття! Вам не зрозуміти, що я пережила, коли потрапила сюди. Ви всі думаєте, що мені легко, бо я під крилом королеви. А чи знаєте ви, як воно - бути в чужому світі, не знаючи абсолютно нічого, потрапити на триста років назад у розвитку, розуміти, що додому може вже й не повернусь, ніколи більше не побачити свою сім'ю, друзів і кішку? Думаєте я щаслива тут? Я просто в клітці, не спроможна навіть себе захистити! Темрява - моє спасіння і вам не відібрати його! - з глибокою ненавистю виплюнула я і спробувала піднятись.
Жінка запанікувала й вдарила мене сильніше, від чого я одразу ж приклеїлась до підлоги. Розізлившись від такої зухвалості, зжала до болі кулак та кинула в неї кочергою з каміна, що змусило її ухилитись та випустити нитку. Тоді мені нарешті вдалось піднятись і відкинути її від себе подалі. Синій плащ миттєво зреагував, проявивши нарешті власні магічні сили та захистивши її від падіння щитом з дере'яних дощещок, які щойно були моїм стільцем.
Тео ж скористався моєю неуважністю й підібрався ближче.
- А мені говорили, що ти воїн! - засміялась я і з легкістю відкинула його в стіну.
"Позаду!" - почувся чужий голос в голові, але було запізно. Коли я розвернулась, то в моєму плечі вже стирчав черговий наконечник, котрий на цей раз був однозначно отруєним, тому що я відключилась в той же момент. Кай і його зелені очі, повні рішучості і злості - останнє, що я побачила.
- Я й сама не знаю. Просто в один момент я готова була знищити все навколо, а в інший вже тримала себе в руках. - невинно глянула я в сторону тіла, яке ніжилось в моїй постілі.
- Ти ж знаєш, що це неможливо. Темрява не піддається ні магам, ні людям.
- Ну так, я вже встигла неодноразово почути, яка я особлива. - вкотре саркастично відповіла я.
- Зовсім не розумієш, наскільки великий потенціал приховуєш, заволодій ти в повній мірі своєю магією. Ще ні в кого не було сили Осіліса! - піднявся він збуджено з подушки. - Невже ти не хочеш бути могутнім магом? Вміти захищати себе не просто цими іграшками з каменю, а власними руками? Ти була б досить корисною для корони у протистоянні проти Десятки.
- Я хочу виконати обіцянку, яку дала й нарешті повернутись у свій світ. Я сумую за домом і мені не потрібна ніяка магія, війни чи ще щось.
- Твої наміри мені зрозумілі, але будь обережна, тому що темрява підступна і одного дня тобі не вдасться просто приборкати її. Якщо ти навчишся володіти нею, то більше не доведеться стримуватись.
- Ваші королівські ігри мене не цікавлять! Є факт того, що я повинна знайти зниклу Принцесу, бо це моє покликання, за словами вашого пророцтва.
- Ти не бажаєш приймати дійсність... Але я можу допомогти.
Він встав на ноги і почав повільно до мене підходити. Його очі засяяли яскравим зеленим і я зрозуміла, що він намагається знову залізти мені в голову. Змій одразу ж ожив та почав повільно виповзати зі схованки, очікуючи подальших дій.
- Моє справжнє ім'я - Кай. - почула я в себе в свідомості. - Я відчуваю, як воно оточує мене, коли я тут. Давай перевіримо, які у тебе межі, Чужачка.
Я до останнього сподівалась, що він просто знущається, не вчинить щось подібне, проте в той же момент відчула справжню силу Приборкувача. В моїй голові з'явилась ясна думка, яка видавала себе за мою: "Підіймись з крісла". Моє тіло навіть не розпізнало обману й слухняно виконало наказ. Я розуміла, що це все провокація, тому намагалась чинити опір, але мої думки суперечили самі собі, а тіло продовжувала виконувати накази. "Підійми праву руку і поклади її на плече Кая". Як би я не старалась, але все було дарма. Приборкувач просто насміхався та продовжував захлдити далі: "Лівою рукою доторкнись до своєї шиї і повільно опусти її до першого ґудзика". Долоня ніжно вхопилась за шию і холодними тонкими пальцями потягнулась до вирізу на сукні. "Розстібни!". Петля за петлею, я виконувала наказ, все ще леліючи надію, що на цьому він зупиниться і скаже, що пожартував. "Зніми сукню" - почула я нову фразу, а моє серце забилось ще швидше. Страх повільно огортав, не дозволяючи вдихнути хоча б ковток повітря. Я почала по справжньому боятись хлопця, який ще декілька хвилин тому здавався доволі милим та навіть викликав симпатію. Як я могла так наївно комусь довіряти?
Змій, відчувши мої думки, почав повільно танути, проникаючи в кров. Відчулось поколювання в районі серця, коли він огорнув його своєю холодною темрявою, наповнюючи мене силою, яку я так старанно тримала під замком. Вогник затремтів від енергії, яка його оточила. "Зніми сукню і покажи, що у тебе сховано під спідницею" - протягнув він моїм голосом, проте моє тіло більше не піддалось.
Долоню на його плечі охопив чорний густий дим, а пальці міцно зжались. Розум затягнуло туманом, залишивши лише інстинкти та темряву, яка тепер диктувала нові правила гри: бажання вбивати та знищувати весь світ, спалити його до тла, не залишивши жодної живої душі. Тобі не зламати мене! За секунду в руках опинився кинджал, однак я одразу отримала черговий наказ: "Опусти ніж та кинь його Каю під ноги". Але моє тіло більше не слухалась, тепер я вже не відчувала нічого, окрім чистої ненависті.
Тонкими пальцями схопила за шию Приборкувача та з неймовірною силою штовхнула його в стіну навпроти. Від неочікуваності він не зумів втримати рівновагу та повалився на підлогу. Я повільно підійшла до каміну і піднесла срібне лезо до вогню, паралельно піднявши Кая туманом темряви та приліпивши до дверей. "Зупинись", "Не піддавайся"- наказував він, але було вже запізно. В його чарівних зелених очах чітко читався страх, що приносило мені ще більш шалену насолоду. Я бажала всім розумом та тілом бачити його страждання.
- Ліза, зупинись! Я знаю, що ти мене чуєш! Не роби того, про що потім пожалкуєш. - озвучив тепер сам Кай.
- Ти хотів бачити на що я спроможна, тож отримуй! - розсміялась я. - Що, вже не такий сміливий?!
- Міледі, у вас там все впорядку? - почувся голос охоронців за дверима.
- Все просто чудово! - відповіла я, засміявшись.
- Позвіть Тео, зараз же! Вона не в собі! - спокійно викрикнув Кай.
Охоронці тим часом спробували відчинити двері, але я вже блокувала їх, лише одною силою думки. Темрява оточувала мене густими хмарами чорного диму. Сукня повільно сповзала, тому я огорнула своє тіло тонким шаром темної магії, котра зараз переповнювала мене.
Піднесла гарячий метал до ніжної шкіри на шиї Кая й почала впиватись в його біль, відчуваючи, як тремтить все тіло мага. Він намагався вирватись, але мене його особа більше не тривожила. Тепер він просто мошка, яку я збираюсь розчавити.
- Ліза, послухай. Це не ти чиниш, це Осіліс керує твоїми бажаннями. Будь сильнішою, не піддавайся! - знову закликав хлопець.
Я уважно поглянула йому в очі - страх, хвилювання та фізичний біль. Моя рука сама потягнулась до його щоки, ніжно погладила великим пальцем ледь помітний шрам над верхньою губою. Невже це справді не я, а просто темрява в середині мене? Мені під силу легко обірвати його життя зараз, але чи справді я цього хочу? Більше нічого не відчуваю. Злегка провела лезом по своїй долоні, перевіряючи реакцію. З неглибокої рани полилась багряна рідина, але болі зовсім не було. Тоді я підійшла до вогню і поставила іншу долоню на розпечене вугілля. Шкіра одразу зашипіла, вкриваючись пухирцями, одначе я знову нічого не відчула, окрім різкого запаху обпаленої плоті.
- Що ти коїш?! Ліза, зупинись! - знову почувся голос Кая десь з далеку. Від злості я кинула в його обличчя шматком вугілля.
- Замовкни! - відповіла я чужим голосом.
Зараз мені підвладне все. Двері намагались виломати, але хіба це важливо? Їм не потрапити сюди, доки я не дозволю. Мені потрібно більше болі, більше страждань, тому я вкотре нагріла лезо над вогнем і знову підійшла до Приборкувача.
- Будь ласка, не роби цього. Ліза, послухай... Я не хочу, щоб тобі нашкодили. Заспокойся сама, я молю. - перейшов він на набридливе благання.
В той момент двері моєї кімнати розлетілись на дрібні шматки. Від неочікуваності я ослабила хватку, тому Кай звалився на підлогу. На порозі стояв та важко дихав Тео, а за ним ще один хлопець у синій формі та невисока пухкенька жінка. Тео кинув в мене до болі знайомою сіткою, яка в той же момент міцно зжала все тіло, далі жінка підбігла до Кая та допомогла йому піднятись, а інший спробував наблизитись до мене. Я одразу розірвала кайдан та підхопила нападника, викинувши темним туманом з кімнати.
- Стійте, зачекайте! Мені вдасться! - обізвався нарешті Кай.
- Ти вже натворив справ, досить! - суворо відповів йому Тео. - Ми попереджали не наближатись до неї. Її сила підступна та небезпечна!
Ці слова мене лише розсмішили. Щодня люб'язно посміхаються мені в обличчя, а самі будують плани за спиною.
- А я то голову ламаю, чого ж мене тримають в окремому крилі! Я виявляється Всесвітнє зло, якого всі бояться! - крикнула я і підняла над землею Тео.- Ти хотів побачити мою магію? Дивись, Тео, це сила Осіліса! Вивчай, насолоджуйся, поки я дозволяю тобі жити!
Темрява тонкими нитками потягнулась з моїх пальців та обвила шию чоловіка, повільно зжимаючись, наче змії навколо пацюка. Раптом жінка кинула на землю кульку, котра одразу ж наповнила кімнату синім димом. Я стрімко затамувала подих, очікуючи паралічу або снодійного, але це був лише відволікаючий маневр, бо вона підібралась до мене ближче й на відстані витягнутої руки вдарила струмом.
Моє тіло прийняло болючий розряд, цього вистачило, щоб ноги підкосились і я полетіла на підлогу. Після вона вистрілила в мене гострим наконечником із залізною ниткою, який миттєво прорізав моє стегно та міцно в ньому зафіксувався, а далі взялась подавати струм, тим самим знерухомлюючи мене. Я все ще не відчувала болі, одначе все тіло незвично здригалось від легких ударів. Варто було їй збільшити силу і я б вже втратила свідомість, одначе це не входило в її плани. Я поглянула крізь туман на Кая, що з розпачем спостерігав за діями жінки. Тео в той момент спокійно підійшов і нахилився так, щоб дивитись мені прямо в очі.
- Чини опір темряві, не давай їй подавити тебе! - наказав він мені. Я намагалась зосередитись, але все, про що я могла думати - це те, яким би способом я розірвала його тіло на шматки зараз.
- Згадай щось хороше! Змусь її відступити від твого розуму! - промовив Кай.
- А ти запитав, чи хочу я, щоб темрява відступила? Я так солодко смакувала чужий біль, не відчуваючи власного. Це таке прекрасне відчуття! Вам не зрозуміти, що я пережила, коли потрапила сюди. Ви всі думаєте, що мені легко, бо я під крилом королеви. А чи знаєте ви, як воно - бути в чужому світі, не знаючи абсолютно нічого, потрапити на триста років назад у розвитку, розуміти, що додому може вже й не повернусь, ніколи більше не побачити свою сім'ю, друзів і кішку? Думаєте я щаслива тут? Я просто в клітці, не спроможна навіть себе захистити! Темрява - моє спасіння і вам не відібрати його! - з глибокою ненавистю виплюнула я і спробувала піднятись.
Жінка запанікувала й вдарила мене сильніше, від чого я одразу ж приклеїлась до підлоги. Розізлившись від такої зухвалості, зжала до болі кулак та кинула в неї кочергою з каміна, що змусило її ухилитись та випустити нитку. Тоді мені нарешті вдалось піднятись і відкинути її від себе подалі. Синій плащ миттєво зреагував, проявивши нарешті власні магічні сили та захистивши її від падіння щитом з дере'яних дощещок, які щойно були моїм стільцем.
Тео ж скористався моєю неуважністю й підібрався ближче.
- А мені говорили, що ти воїн! - засміялась я і з легкістю відкинула його в стіну.
"Позаду!" - почувся чужий голос в голові, але було запізно. Коли я розвернулась, то в моєму плечі вже стирчав черговий наконечник, котрий на цей раз був однозначно отруєним, тому що я відключилась в той же момент. Кай і його зелені очі, повні рішучості і злості - останнє, що я побачила.
Коментарі