#8
Наступні два дні пройшли страшенно нудно. Мене тричі на день годували хлібом, іноді картоплею та яблуками, також Мисливець готував бульйон із м'ясом невідомого походження. З таким раціоном я втрачала вагу і зараз молга спостерігати, як худорляво виглядає моє обличчя. Щоночі у снах ввижалась Блискавиця, що з ненавистю дивилась на мене, тримаючи в руках втрачену голову. Через такі кошмари я майже не спала і боялась закривати очі на довго, щоб знову не зустрітись з нею. Сьогодні Мисливець ще раз мовчки змінив пов'язку. Коли я гянула на рану, то очікувала побачити гнилу плоть, однак не змогла прикрити щирого подиву. Вона активно затягувалась, що не мало права бути реальністю, враховуючи її глибину та маштаб.
Увечері Мисливець все ж виконав моє прохання: приніс відро теплої води, шматок смердючого засобу для миття і ганчірку. Я змогла хоч трохи обтерти тіло та вимити голову. Гребінець на щастя у мене завжди був з собою, завдяки чому я змогла розчесати своє нещасне волосся, котре звикло до хороших шампунів, бальзамів та масок.
Цієї ночі я не могла заснути від очікування, тому просто крутилась до світанку, а потім почала готуватись до втечі. Що робити після, я не знала. Мій одяг був зіпсований, їжі не залишилось, та й де я взагалі знаходжусь - уявлення не мала. Можливо не зовсім розумно було б втікати від безпечного укриття, але як на мене, краще померти намагаючись, а ніж сидіти і слухняно очікувати смерті від руки тирана і вбивці.
Вранці я зробила вигляд, що прокинулась з його приходом. Потягнулась в ліжку, дістала свій мішечок, що робила доволі часто в його присутності і спокійно спостерігала, як він подасть мені звичне горнятко щойно звареного чаю. Як тільки посудина опинилось у мене в руках, я миттєво виплеснула весь вміст в обличчя ворогу. Він рефлекторно прикрив його руками. Хотіла було схопити зброю, проте зрозуміла, що це лише зменшить мої шанси, тому підхопила мішечок і кинулась до виходу. Він одразу послідував за мною, проте я виявилась проворнішою. Все ж є мінус в тому, що він такий громіздкий у своїх габаритах. Засув був успішно засинений. Одразу почувся гуркіт з тієї сторони дверей і всі можливі прокляття в мою сторону. І хоча я вперше почула його голос, це мене зовсім не втішило. Я оглянула простору кімнату, де скоріш за все він проживав. На столі лежав мій кинджал та меч подруги. Я вхопила свою втрачену зброю і побігла далі, розуміючи, що ці петлі не витримають довго.
Вийшовши на вулицю, одразу оцінила обстановку. Ми знаходились у тому ж селі, поруч з будинком горіло невелике полум'я, на якому смажилось М'ЯСО! Серйозно? Мене він годував хлібом і картоплею, а сам тут смаженою дичиною ласував?
Без лишніх вагань підбігла до багаття і вхопила добрий шмат сухого хліба. Неподалік почулось іржання коня на яке я без вагань послідувала. За будинком спокійно стояв прив'язаний Буланчик поруч з воронним Мисливця. Моє серце боляче вкололо при згадці про хазяйку першого. Схопилась за сідло і через секунду вже сиділа в ньому. Взяла поводи і добряче вдарила коня, щоб той скоріше вивіз мене з цього клятого місця, а по дорозі я вже вирішу, що робити далі.
Відтепер я повинна сама себе захищати, тому права на помилку більше не маю. Моросив дрібний неприємний дощ, коли я виїхала з села на головний тракт. Якщо я правильно запам'ятала настанови подруги, то рухатись потрібно було лише прямо вперед, не звертаючи нікуди, і так я доберусь до кордону з сусіднім королівством.
Я мчалась, все дужче підганяючи Буланчика, намагаючись відірватись якомога далі. Всі мої думки були лише про Блискавицю та її мертвий погляд, повний ненависті. Це моя вина, нікого більше! Це через мене вона опинилась в тому клятому селі, і це мене захищаючи, вона загинула. Я ніколи собі цього не пробачу, й зовсім не знаю, як жити з цим далі. Вона не дарма приходить до мене вночі, адже кошмари - це найменьше, що я заслужила.
Холодний вітер обдував незахищене тіло. Здавалось, що холод проник в саму душу. В її недрах зароджувалась прірва, яка засмоктувала в себе всі радісні моменти, проведені з Блискавицею. Саме тоді я вперше відчула цей холод на серці, одначе думати, що це може означає часу поки не було, адже позаду я почула іржання коня. Обернувшись, мене охопив жах - Мисливець виднівся на тракті. Ще зовсім далеко, проте це означало, що він знає, куди я рухаюсь і має кінцеву ціль - покарати мене за втечу та обличчя. Я непомітно звернула з головної дороги й кинулась у ліс, який оточував з двох сторін. Можливо, якщо я заплутаю слід, в мене буде шанс сховатись, і все ж я уявлення не мала, куди веде ця стежка, і як швидко він мене наздожене.
Кінь скакав галопом в такт моєму наляканому серцю. Кінцівки німіли від холоду, а біль в руці не давав зосередитись. У мене навіть немає елементарних навичок користування зброєю у разі нападу! Я щоразу оберталась назад, побоюючись побачити позаду чоловіка, одначе схоже, що я змогла його обхитрити.
Пульс поволі заспокоювався, розум прояснювався, а паніка відступала. Ніхто не зможе тебе зламати, Єлизавета! Стежка вивела мене на вузьку дорогу, курс вперед по якій я і взяла. Потрібно буде якось повернутись на тракт, адже відхилятись від нього не можна. А що робити далі з Мсливцем? Не встигла я згадати його образ, як попереду мене вискочила темна фігура на коні. Від несподіванки я різко потягнула за поводи. Буланчик стрілою розвернувся, підхопивши мою тривогу і почав мчатись в протилежному напрямку. Все виявилось дарма, адже кінь ворога виявився швидшим й нагнав нас занадто швидко, щоб я встигла щось вдіяти. Плащ чоловіка розвивався від потоку стрімкого вітру, надаючи йому ще загрозливішого вигляду. Він вирівнявся з нами та наче тінь, зіскочив зі свого коня і кинувся в моє сідло, зіштовхуючи мене на землю. Я полетіла до долу разом з ним, але Мисливець зумів таким чином схопитись за мене, що основна сила падіння прийшлась саме на його тіло, залишаючи в безпеці моє хворе плече.
"Ну все, тепер мені точно кінець!" - раптом прийшла в голову думка. Я лежала на землі поруч зі своїм ворогом. Його каптур нарешті злетів і я змогла побачити обличчя вбивці своєї подруги. Його тіло було так близько до мого, що здавалось лише один спритний рух, і я нарешті переріжу ту кляту глотку. Моя уява так чітко зобразила цю картину, що я без жодних сумнівів спробувала втілити задумане в життя. Проте він вчасно зреагував і міцно схопився за мою здорову руку з маленьким кинджалом аж до хрусту кісток, від чого мені довелось розкрити пальці. Знову з'явився незрозумілий і приємний холод у серці, що заглушив біль фізичний.
Мисливець піднявся та зв'язав мої руки за спиною, від чого вони одразу почали німіти. Після, обережно оглянув пов'язку, яка була вже просочена кров'ю й затягнув її тугіше, від чого мене осліпила нова хвиля болю. Я впала на коліна та просто опустила голову. Більше не було сил боротись, адже я вкотре програла.
В туалет мені не дозволяли виходити, а лишень принесли горщика. Це дуже принизливо, насправді. Води я не бачила з часів ночівлі у сестер, від цього сморід тіла стояв нестерпний. Волосся, яке я просто зв'язала шнурком, заплуталось. Робити було нічого. Я багато думала, або ж дрімала. Мріяла про втечу, леліяла думки про те, як перерізаю Мисливцю артерію на шиї своїм кинджалом, або ж б'ю мечем в самісіньке серце, спостерігаючи, як він корчиться від болі. Було бридко самій від себе.
Хоча за весь цей час я ні разу не бачила повністю його обличчя та не чула голосу, однак терпіти більше сил не було. Психологічна давка у вигляді мовчання зводила мене з розуму, адже він єдина людина тут. Мені потрібно було знати, скільки ще я повинна тут сидіти і коли можна буде помитись. Від думок хотілось лізти на стіни, тому від нудьги одного разу в голову прийшов ймовірний грандіозний план втечі.
Наступного разу, коли Мисливець принесе мені поїсти, я виплесну йому гарячий чай в обличчя та спробую вихопити кинджал з поясу. Опиралась на думку про те, що за цей час він звик до моєї пасивності та ослабив пильність. В цій ідеї було повно прорахунків, одначе більше сидіти в полоні у мене намірів не було. Тіло більш-менш набралось сил, а отже я була готова втікати.
Увечері Мисливець все ж виконав моє прохання: приніс відро теплої води, шматок смердючого засобу для миття і ганчірку. Я змогла хоч трохи обтерти тіло та вимити голову. Гребінець на щастя у мене завжди був з собою, завдяки чому я змогла розчесати своє нещасне волосся, котре звикло до хороших шампунів, бальзамів та масок.
Цієї ночі я не могла заснути від очікування, тому просто крутилась до світанку, а потім почала готуватись до втечі. Що робити після, я не знала. Мій одяг був зіпсований, їжі не залишилось, та й де я взагалі знаходжусь - уявлення не мала. Можливо не зовсім розумно було б втікати від безпечного укриття, але як на мене, краще померти намагаючись, а ніж сидіти і слухняно очікувати смерті від руки тирана і вбивці.
Вранці я зробила вигляд, що прокинулась з його приходом. Потягнулась в ліжку, дістала свій мішечок, що робила доволі часто в його присутності і спокійно спостерігала, як він подасть мені звичне горнятко щойно звареного чаю. Як тільки посудина опинилось у мене в руках, я миттєво виплеснула весь вміст в обличчя ворогу. Він рефлекторно прикрив його руками. Хотіла було схопити зброю, проте зрозуміла, що це лише зменшить мої шанси, тому підхопила мішечок і кинулась до виходу. Він одразу послідував за мною, проте я виявилась проворнішою. Все ж є мінус в тому, що він такий громіздкий у своїх габаритах. Засув був успішно засинений. Одразу почувся гуркіт з тієї сторони дверей і всі можливі прокляття в мою сторону. І хоча я вперше почула його голос, це мене зовсім не втішило. Я оглянула простору кімнату, де скоріш за все він проживав. На столі лежав мій кинджал та меч подруги. Я вхопила свою втрачену зброю і побігла далі, розуміючи, що ці петлі не витримають довго.
Вийшовши на вулицю, одразу оцінила обстановку. Ми знаходились у тому ж селі, поруч з будинком горіло невелике полум'я, на якому смажилось М'ЯСО! Серйозно? Мене він годував хлібом і картоплею, а сам тут смаженою дичиною ласував?
Без лишніх вагань підбігла до багаття і вхопила добрий шмат сухого хліба. Неподалік почулось іржання коня на яке я без вагань послідувала. За будинком спокійно стояв прив'язаний Буланчик поруч з воронним Мисливця. Моє серце боляче вкололо при згадці про хазяйку першого. Схопилась за сідло і через секунду вже сиділа в ньому. Взяла поводи і добряче вдарила коня, щоб той скоріше вивіз мене з цього клятого місця, а по дорозі я вже вирішу, що робити далі.
Відтепер я повинна сама себе захищати, тому права на помилку більше не маю. Моросив дрібний неприємний дощ, коли я виїхала з села на головний тракт. Якщо я правильно запам'ятала настанови подруги, то рухатись потрібно було лише прямо вперед, не звертаючи нікуди, і так я доберусь до кордону з сусіднім королівством.
Я мчалась, все дужче підганяючи Буланчика, намагаючись відірватись якомога далі. Всі мої думки були лише про Блискавицю та її мертвий погляд, повний ненависті. Це моя вина, нікого більше! Це через мене вона опинилась в тому клятому селі, і це мене захищаючи, вона загинула. Я ніколи собі цього не пробачу, й зовсім не знаю, як жити з цим далі. Вона не дарма приходить до мене вночі, адже кошмари - це найменьше, що я заслужила.
Холодний вітер обдував незахищене тіло. Здавалось, що холод проник в саму душу. В її недрах зароджувалась прірва, яка засмоктувала в себе всі радісні моменти, проведені з Блискавицею. Саме тоді я вперше відчула цей холод на серці, одначе думати, що це може означає часу поки не було, адже позаду я почула іржання коня. Обернувшись, мене охопив жах - Мисливець виднівся на тракті. Ще зовсім далеко, проте це означало, що він знає, куди я рухаюсь і має кінцеву ціль - покарати мене за втечу та обличчя. Я непомітно звернула з головної дороги й кинулась у ліс, який оточував з двох сторін. Можливо, якщо я заплутаю слід, в мене буде шанс сховатись, і все ж я уявлення не мала, куди веде ця стежка, і як швидко він мене наздожене.
Кінь скакав галопом в такт моєму наляканому серцю. Кінцівки німіли від холоду, а біль в руці не давав зосередитись. У мене навіть немає елементарних навичок користування зброєю у разі нападу! Я щоразу оберталась назад, побоюючись побачити позаду чоловіка, одначе схоже, що я змогла його обхитрити.
Пульс поволі заспокоювався, розум прояснювався, а паніка відступала. Ніхто не зможе тебе зламати, Єлизавета! Стежка вивела мене на вузьку дорогу, курс вперед по якій я і взяла. Потрібно буде якось повернутись на тракт, адже відхилятись від нього не можна. А що робити далі з Мсливцем? Не встигла я згадати його образ, як попереду мене вискочила темна фігура на коні. Від несподіванки я різко потягнула за поводи. Буланчик стрілою розвернувся, підхопивши мою тривогу і почав мчатись в протилежному напрямку. Все виявилось дарма, адже кінь ворога виявився швидшим й нагнав нас занадто швидко, щоб я встигла щось вдіяти. Плащ чоловіка розвивався від потоку стрімкого вітру, надаючи йому ще загрозливішого вигляду. Він вирівнявся з нами та наче тінь, зіскочив зі свого коня і кинувся в моє сідло, зіштовхуючи мене на землю. Я полетіла до долу разом з ним, але Мисливець зумів таким чином схопитись за мене, що основна сила падіння прийшлась саме на його тіло, залишаючи в безпеці моє хворе плече.
"Ну все, тепер мені точно кінець!" - раптом прийшла в голову думка. Я лежала на землі поруч зі своїм ворогом. Його каптур нарешті злетів і я змогла побачити обличчя вбивці своєї подруги. Його тіло було так близько до мого, що здавалось лише один спритний рух, і я нарешті переріжу ту кляту глотку. Моя уява так чітко зобразила цю картину, що я без жодних сумнівів спробувала втілити задумане в життя. Проте він вчасно зреагував і міцно схопився за мою здорову руку з маленьким кинджалом аж до хрусту кісток, від чого мені довелось розкрити пальці. Знову з'явився незрозумілий і приємний холод у серці, що заглушив біль фізичний.
Мисливець піднявся та зв'язав мої руки за спиною, від чого вони одразу почали німіти. Після, обережно оглянув пов'язку, яка була вже просочена кров'ю й затягнув її тугіше, від чого мене осліпила нова хвиля болю. Я впала на коліна та просто опустила голову. Більше не було сил боротись, адже я вкотре програла.
Коментарі