Наступні два дні пройшли страшенно нудно. Мене тричі на день годували хлібом, іноді картоплею та яблуками. З таким раціоном я швидко втрачала вагу і зараз молга спостерігати, як худорляво виглядає моє обличчя. Мені щоночі у снах ввижалась Блискавиця, що з ненавистю дивилась на мене, тримаючи в руках втрачену голову. Через такі кошмарів я майже не спала і боялась закривати очі на довго, щоб знову не зустрітись з нею. Сьогодні Мисливець ще раз мовчки змінив пов'язку. На щастя рана стала виглядати набагато краще з минулого разу, адже більше не було плям та нальоту, лишень кров запеклась і приклеїлась до тканини. 

Я мріяла про втечу, леліяла думки про те, як перерізаю йому артерію на шиї своїм кинджалом, або ж б'ю мечем в самісіньке серце, або підливаю отруту і спостерігаю, як він корчиться від болі. Природні потреби я справляла на невеликий горщик під ліжком, проте мені дуже хотілось помитись, адже тіло нестерпно свербіло і смерділо. Хоча за весь цей час я ні разу не бачила повністю його обличчя та не чула голосу, однак терпіти більше сил не було і я озвучила свої вимоги на рахунок гарячої води, на що відповіді так і не отримала. 

Мені потрібно було знати, скільки ще я повинна сидіти в цій Богом забутій кімнаті і зходити з розуму. Зайнятись мені було абсолютно нічим. Від думок хотілось лізти на стіни, тому від нудьги одного разу в голову прийшов ймовірний грандіозний план втечі. Наступного разу, коли Мисливець принесе мені поїсти, я виплесну йому гарячий чай в обличчя та спробую вихопити кинджал з поясу. Опиралась я на думку про те, що за цей час він звик до моєї пасивності та ослабив пильність. В цій ідеї було повно прорахунків, одначе більше сидіти в полоні у мене намірів не було. Тіло більш-меньш набралось сил, а отже я була готова тікати.  

Увечері Мисливець все ж виконав моє прохання: приніс відро теплої води, шматок смердючого мила і ганчірку. Я змогла хоч трохи обтерти тіло та вимити голову. Гребінець на щастя у мене завжди був з собою, завдяки чому я змогла розчесати своє жорстке від цього мила, заплутане волосся, котре звикло до дорогих шампунів, бальзамів та масок.

Цієї ночі я не могла заснути від очікування, тому просто крутилась до світанку, а потім почала готуватись до втечі. Що робити після, я не знала. Мій одяг був зіпсований, їжі не залишилось, та й де я взагалі знаходжусь - уявлення не маю. Можливо не зовсім розумно було б втікати від безпечного укриття, але як на мене, краще вже бути втікачкою, а ніж сидіти і слухняно очікувати смерті від руки тирана і вбивці. 

Вранці я зробила вигляд, що прокинулась з його приходом. Потягнулась в ліжку, дістала, наче ненавмисно, свій мішечок, і спокійно спостерігала, як він подасть мені звичне горнятко щойно звареного чаю. Як тільки посудина опинилось у мене в руках, я миттєво виплеснула весь вміст в обличчя ворогу. Він рефлекторно прикрив його руками. Хотіла було схопити зброю, проте зрозуміла, що це лише зменьшить мої шанси, тому підхопила мішечок і кинулась до виходу, поки чоловік корчився від болі. 

Худко вибігла за двері і з тремтячими руками заченила їх засовом, котрий повинен був на певний час затримати переслідувальника. Одразу почувся гуркіт з тієї сторони будинку і всі можливі прокляття в мою сторону. І хоча я вперше почула його голос, це мене зовсім не втішило. Я оглянула простору кімнату, де скоріш за все він проживав. На столі лежав мій кинджал та меч подруги. Я вхопила свою втрачену зброю і побігла далі. 

Вийшовши на вулицю, я одразу оцінила обстановку. Ми знаходились у тому ж селі, поруч з будинком горіло невелике полум'я, на якому смажилось М'ЯСО! Серйозно? Мене він годував хлібом і картоплею, а сам тут дичиною ласував? 

Без лишніх вагань я підбігла до багаття і вхопила добрий шмат хліба. Неподалік я почула іржання коня і одразу послідувала за звуком. За будинком спокійно стояв прив'язаний Буланчик поруч з Воронним Мисливця. Моє серце боляче вкололо при згадці про подругу. Я ледь залізла в сідло, рука нестерпно почала боліти, і ймовірно знову кровоточити, однак мене це зовсім не хвилювало. Я схопиласб за поводи і добряче вдарила коня, щоб той скоріше вивіз мене з цього клятого місця, а по дорозі я вже вирішу, що робити далі. 

Відтепер я повинна сама себе захищати, тому права на помилку більше не маю. В обличчя моросив дрібний дощ, коли я виїхала з села на головний тракт. Якщо я правильно запам'ятала настанови подруги, то рухатись потрібно було лише прямо вперед, не звертаючи нікуди, і так я доберусь до кордону з сусіднім королівством. 

Я мчалась, все більше підганяючи Буланчика, адже той замок був лише тимчасовою перепоною для смертоносного воїна, а отже мені потрібно було відірватись якомога далі. Всі мої думки були лише про Блискавицю та її мертвий погляд, повний ненависті. Це моя вина, нікого більше! Це через мене вона опинилась в тому клятому селі, і це мене захищаючи, вона загинула. Я ніколи собі цього не пробачу, й зовсім не знаю, як жити з цими думками далі. Вона не дарма приходить до мене вночі, адже кошмари - це найменьше, на що я заслужила.  

Брудний плащ зігрівав моє тіло, однак душу більше нічого не змогло зігріти. В її недрах зароджувалась прірва, яка засмоктувала в себе всі моменти, проведені з Блискавицею. В той момент я вперше відчула цей холод на серці, одначе думати, що це може значити часу не було, адже позаду я почула іржання коня. Обернувшись, мене охопив жах, адже Мисливець виднівся на тракті. Ще зовсім далеко, проте це означало, що він знає, куди я рухаюсь і має кінцеву ціль - покарати мене за втечу та обпечене обличчя. За поворотом я миттєво звернула з головної дороги й кинулась у ліс, який оточував мене з двох сторін. Можливо, якщо я заплутаю слід, в мене буде шанс сховатись, і все ж я уявлення не мала, куди веде ця стежка, і як швидко він мене наздожене. 

Кінь скакав галопом в такт моєму стривоженому серцю. Кінцівки німіли від страху, а біль в руці не давав зосередитись. У мене навіть немає елементарних навичок користування зброєю у разі нападу! Я щоразу оберталась назад, побоюючись побачити позаду чоловіка, одначе схоже, що я змогла його обхитрити. 

Пульс поволі заспокоювався, розум прояснювався, а паніка відступала. Ніхто не зможе тебе зламати, Єлизавета! Стежка вивела мене на вузьку дорогу, курс вперед по якій я і взяла. Потрібно буде якось повернутись на тракт, адже відхилятись від нього не можна.  Але що робити з Мсливцем? Не встигла я згадати його образ, як попереду мене вискочила темна фігура на коні. Від несподіванки я різко потягнула за поводи. Від моїх дій Буланчик стрілою розвернувся. Він підхопив мою тривогу і почав мчатись в протилежному напрямку, але це зовсім не допомогло, адже кінь ворога виявився швидшим й нагнав нас надто швидко, щоб я встигла щось вдіяти. Плащ чоловіка розвивався ві потоку стрімкого вітру, надаючи йому ще страшнішого вигляду. Він вирівнявся з нами на рівні та наче пума, зіскочив зі свого коня і кинувся в моє сідло, зіштовхуючи мене на землю. Я плетіла до долу разом з ним, але Мисливець зумів таким чином схопитись за мене, що основна сила падіння прийшлась саме на його тіло, залишаючи в безпеці моє хворе плече. 

"Ну все, тепер мені точно кінець!" - раптом прийшла в голову така думка. Я лежала на землі поруч зі своїм ворогом. Його каптур нарешті злетів і я змогла побачити суворе обличчя вбивці своєї подруги. Його тіло було так близько до мого, що здавалось лише один спритний рух, і я нарешті переріжу ту кляту глотку. Моя уява так чітко намалювала цю картину, що я без сумнівів спробувала втілити задумане в життя. Проте він вчасно зреагував і міцно схопився за мою здорову руку з маленьким кинджалом так міцно, що мені довелось розкрити пальці та закричати від болі. Знову з'явився незрозумілий і приємний холод у серці. 

Він піднявся та зв'язав мої руки за спиною, від чого вони одразу почали німіти. Після він оглянув ганчірку, яка знову була просочена кров'ю від рани й затягнув її тугіше, від чого мене осліпила нова хвиля болю. Я впала на коліна та просто опустила голову. Більше не було сил боротись, адже я вкотре програла.