Непомітно пройшло вже два дні в цьому замку. Я нарешті знаходилась в постійному комфорті та спокої, хіба що іноді мені було страшенно нудно, тому я досліджувала всі дозволені куточки, не забуваючи часом заблукати. Як мені вдалось дістатись в сусіднє королівство з такими вміннями орієнтуватись у просторі - досі залишалось загадкою. Щодня перед сном я читала нову історію, все більше дізнаючись про чужий світ. Друга легенда розповідала про любов Арії та Осіліса до людей, які в результаті подарували їм магію. В ній йшлось про те, що людина наділялась магічними вміннями залежно від того, що її душа з себе представляла. Виявляється, що ці байки про прокляття були просто страшилками для дітей, а прізвиська в людей з'явились в результаті набутих вмінь, особливостей характеру чи природніх умов за вікном. Справжні імена всі почали тримати в секреті лише через темну магію, яка виникла потому.

Наступна легенда була про те, як Арія та Осіліс побудували місто, що стало притулком для людей, котрі шукали світло та гармонію в житті. До них приходили з усіх куточків планети та просили допомоги. Арія вірила, що люди - створіння добра та миру, але одного разу жадність прихожан довела до чуток про те, що кров жінки і чоловіка з неба дарує безсмертя. Богиню спробували вбити, але стріла зламалась об невидимий щит, який оточував її. Осіліс дізнався причину спроби вбивства його коханої і вперше показав свою неприязнь до людського роду. Проте Арія була всепрощаючою і переконала його в тому, що не всі люди жадібні, посилаючись на гармонію та порядок, який панував у їхньому райському місті. Всі трудились та жили, наче єдиний організм. Вона тоді ще не знала, що зараження лише починалось і далі все обернеться страшними наслідками. 

Вранці я отримала звістку про те, що королева та Жасмин знову надумали перевірити мої спогади, і взагалі, час мені готуватись до того, що я буду відвідувати їх через день в той самий час, аби не зійти з розуму та дозволити моїй свідомості звикнути до постійного вторгнення. Насправді я зовсім не боялась того, що вона там побачить, адже більше мене лякала магія, яка таїлась глибоко в середині і намагалась всіма силами вирватись, варто було мені проявити найдрібніші негативні емоції. Коли Жасмин знову проникла в мою память, змій почав обвивати руки, змушуючи діяти, але і на цей раз я також впоралась та зуміла його заспокоїти. Вогник в середині повільно горів, зігріваючи та розслабляючи, тому той знову заповз на своє зручне містечко, очікуючи наступної можливості атакувати. Неприємні відчуття потрохи вщухали, коли Жасмин з королевою Естель обговорювали подальші дії. 

- Дитя, як тобі живеться в нашому замку? 

- Я все ще звикаю. Він настільки великий, що мені ще декілька днів точно доведеться його досліджувати. - чесно відповіла я, розглядаючи портрет королеви, короля та принцеси. Обличчя цих людей здавались мені знайомим, але я швидко прогнала ці думки. 

- Твоя охорона доповідала, що у тебе зявилось два улюблені місця, чи не так? Оранжирея та бібліотека. - посміхнулась вона.

- Не те, щоб улюблені, просто інших занять я поки не знайшла. 

- А що на рахунок твоєї магії? Вона ще не проявила себе? Окрім, звичайно, темряви. - зморщила Жасмин свій красивий носик. 

Я поглянула на неї з недовірою та перевела погляд на зацікавлене обличчя Естель, якій також певно хотілось дізнатись, що ж такого в мені особливого, якщо Богиня позначила мене своїм кольором. 

- Я не впевнена, що володію магією. - коротко відрізала я. 

Зазвичай в казках, які я чула від друзів, попаданці весь час стають супер могутніми чаклунами ледь не одразу, але не в моєму випадку. Я взагалі неправильна попаданка. Єдине, що мене виділяє - це дивний колір очей, котрий нагадує камінець, що постійно висить на моїй шиї. 

Мене нарешті відпустили в кімнату, але повертатись в чотири стіни все ще не хотілось. Кожного разу, коли я намагалась вийти на вулицю, слова королеви зупиняли мене, запевняючи, що в стінах замку мені безпечніше, і що Десятка однозначно продовжує мої пошуки, а тому краще поки стримувати чутки. А отже я в котре продовжувала блукати замком, на цей раз із книгою в руках, щоб знайти комфортне містечко і прочитати наступну легенду. Таким місцем  стала невелика вітальня в передпокоях гостьової кімнати одного з посиленців замку. Приміщення здавалось дуже затишним, світлим та невеликим, з м'якими кріслами навколо кавового столика, каміном та купою рослин у горщиках, що нагадувало мені джунглі. Я попросила охоронця принести мені чай, щоб повністю створити для себе відповідну атмосферу, а той у свою чергу покликав служницю. Я встигла помітити, що працівників в замку зовсім мало, скоріше за все, щоб тримати в таємниці магів, які проживають у віддаленому крилі замку, куди я не наважувалась піти. 

Служниця наливала ароматний чай, але я не наважилась підняти погляд на неї, тому що боялась показати колір своїх очей. Якщо охорона це все ж була вірна армія королеви, то в невідомої мені людини реакція може бути зовсім іншою. Цікаво, чому мені про це не наголосила королева чи її прибічники, адже це величезний ризик, ось так дозволяти мені ходити у всіх перед носом. Хоча кажуть, що якщо хочеш щось заховати, то поклади його на найвидніше місце. Можливо прислуга тут також довірена і я дарма турбуюсь. Подякуювавши за чай, я почала шукати потрібну мені сторінку.

Четверта легенда - " Слід Богів ". Арія та Осіліс стали правителями цих земель. Себе вони так не називали, але народ саме такими їх і вважав. Одного дня на світ зявилась дівчинка з такими ж незвичними очима, як і у Богині. Вона володіла магією вогню, такою ж могутньою, як у Арії. Тоді і виникло поняття "Слід Богів". Частинка їх душі зливалась з новонародженим і наділяла його особливими вміннями. Виявилось, що подібна магія вимагає сильного терпіння та емоційної стабільності. Осіліс же володів чорним туманом, тому його не рідко називали Темним Феніксом і його магія так і не передалась нікому, бо кожен, хто насмілювався заволодіти нею, просто перетворювався на нечисть.

Дочитавши легенду, я зробила ковток ароматної терпкої рідини, що злегка віддавала медом. Люблю трав'яні чаї, вони наповнюють відчуттям тепла та дому. Цікаво, як там моя Астрід? Чи забрали її батьки від сусідки? Чи шукають мене друзі? Туга за домом міцним джгутом огорнула мене, тому я встала і просто почала блукати коридорами, не звертаючи увагу ні на те, хто пробігав поруч, ні на охорону, що як тінь слідувала за мною. Думки плутались, переплітались та в'язали павутину з суму і самотності. Нарешті я в повній мірі відчула, що таке бути абсолютно одною, далеко від усіх, по неволі відірваною від звичного життя. Весь мій час займали думки про те, як вижити, і ось нарешті я опинилась сам-на-сам з почуттями та переживаннями. Замок здавався мені пустим та холодним, бо лише зрідка я зустрічала в своєму крилі кого-небудь живого. Коли я перебиралась в оранжирею чи бібліотеку, що знаходились в основному крилі, де перебувала більшість часу її Високість, то час-від-часу бачила там жінок чи чоловіків у красивих вбраннях, що ймовірно були магами або вельможами. Але мене вони уникали і не поспішали йти на контакт, тому мені залишалось лише насолоджуватись компанією двох охоронців та книгою в золотистій обкладинці.