Непомітно пройшло вже два дні в цьому замку. Я нарешті знаходилась в постійному комфорті та спокої, хіба що іноді мені було страшенно нудно, тому я досліджувала всі дозволені куточки, не забуваючи часом заблукати. Як мені вдалось дістатись в сусіднє королівство з такими вміннями орієнтуватись у просторі - досі залишалось загадкою. Щодня перед сном я читала нову історію, все більше дізнаючись про чужий світ. Друга легенда розповідала про любов Арії та Осіліса до людей, які в результаті подарували їм магію. В ній йшлось про те, що людина наділялась магічними вміннями залежно від того, що її душа з себе представляла. Виявляється, що ці байки про прокляття були просто страшилками для дітей, а прізвиська в людей з'явились в результаті набутих вмінь, особливостей характеру чи природніх умов за вікном. Справжні імена всі почали тримати в секреті лише через темну магію, яка виникла потому.

Наступна легенда була про те, як Арія та Осіліс побудували місто, що стало притулком для людей, котрі шукали світло та гармонію в житті. До них приходили з усіх куточків планети та просили допомоги. Арія вірила, що люди - створіння добра та миру, але одного разу жадність прихожан довела до чуток про те, що кров жінки і чоловіка з неба дарує безсмертя. Богиню спробували вбити, але стріла зламалась об невидимий щит, який оточував її і дарував вічність. Осіліс дізнався причину спроби вбивства його коханої і вперше показав свою неприязнь до людського роду. Проте Арія була всепрощаючою і переконала його в тому, що не всі люди жадібні, посилаючись на гармонію та порядок, який панував у їхньому райському місті. Всі трудились та жили, наче єдиний організм. Вона тоді ще не знала, що зараження лише починалось і далі все обернеться страшними наслідками. 

Вранці я отримала звістку про те, що королева та Жасмин знову надумали перевірити мої спогади, і взагалі час мені готуватись до того, що я буду відвідувати їх через день в той самий час, аби не зійти з розуму та дозволити моїй свідомості звикнути до постійного вторгнення. Насправді я зовсім не боялась того, що вона там побачить, адже більше мене лякала магія, яка таїлась глибоко в середині і намагалась всіма силами вирватись, варто було мені проявити найдрібніші негативні емоції. Коли Жасмин знову проникла в мою память, змій почав обвивати руки, змушуючи діяти, але і на цей раз я впоралась та зуміла його заспокоїти. Вогник в середині повільно горів, зігріваючи та розслабляючи, тому той знову заповз на своє зручне містечко, очікуючи наступної можливості атакувати. Неприємні відчуття потрохи вщухали, коли Жасмин з королевою Естель обговорювали подальші дії. 

- Дитя, як тобі живеться в нашому замку? - звернула увагу на моє зелене обличчя королева. 

- Я все ще звикаю. Він настільки великий, що мені ще декілька днів точно доведеться його досліджувати. - чесно відповіла я. 

- Твоя охорона доповідала, що у тебе зявилось два улюблені місця, чи не так? Оранжирея та бібліотека. - посміхнулась вона.

- Не те, щоб улюблені, просто інших занять я поки не знайшла. 

- А що на рахунок твоєї магії? Вона ще не проявила себе? Окрім, звичайно, темряви. - зморщила Жасмин свій красивий носик. 

Я поглянула на неї з недовірою та перевела погляд на зацікавлене обличчя Естель, якій також певно хотілось дізнатись, що ж такого в мені особливого, якщо Богиня позначила мене своїм кольором. 

- Я не впевнена, що володію магією. - коротко відрізала я. 

Зазвичай в казках, які я чула від друзів, попаданці весь час стають супер могутніми чаклунами ледь не одразу, але не в моєму випадку. Я взагалі неправильна попаданка. Єдине, що мене виділяє - це дивний колір очей, котрий нагадує камінець, що постійно висить на моїй шиї. 

Мене нарешті відпустили в кімнату, але повертатись в чотири стіни все ще не хотілось. Кожного разу, коли я намагалась вийти на вулицю, слова королеви зупиняли мене, запевняючи, що в стінах замку мені безпечніше, і що Десятка однозначно продовжує мої пошуки, а тому краще поки стримувати чутки. А отже я в котре продовжувала блукати замком, на цей раз із книгою в руках, щоб знайти комфортне містечко і прочитати наступну легенду. Таким місцем на цей раз стала невелика вітальня в передпокоях гостьової кімнати одного з посиленців замку. Приміщення здавалось дуже затишним, світлим та невеликим, з мякими кріслами навколо кавового столика, каміном та купою рослин у горщиках, що нагадувало мені джунглі. Я попросила охоронця принести мені чай, щоб повністю створити для себе відповідну атмосферу, а той у свою чергу покликав служницю. Я встигла помітити, що працівників в замку зовсім мало, скоріше за все, щоб тримати в таємниці магів, які проживають у віддаленому крилі замку, куди я не наважувалась піти. 

Служниця наливала ароматний чай, але я не наважилась підняти погляд на неї, тому що боялась показати колір своїх очей. Якщо охорона це все ж була вірна армія королеви, то в невідомої мені людини реакція може бути зовсім іншою. Цікаво, чому мені про це не наголосила королева чи її прибічники, адже це величезний ризик, ось так дозволяти мені ходити у всіх перед носом. Хоча кажуть, що якщо хочеш щось заховати, то поклади його на найвидніше місце. Можливо прислуга тут також довірена і я дарма турбуюсь. Подякуювавши за чай, я почала шукати потрібну мені сторінку.

Четверта легенда - " Слід Богів ". Арія та Осіліс стали правителями цих земель. Себе вони так не називали, але народ саме такими їх і вважав. Одного дня на світ зявилась дівчинка з такими ж незвичними очима, як і у Богині. Вона володіла магією вогню, такою ж могутньою, як у Арії. Тоді і виникло поняття "Слід Богів". Частинка їх душі зливалась з новонародженим і наділяла його особливими вміннями. Ту дівчинку назвали Полумяна, та сама Арія її навчала приборкувати вміння, які так і рвались на волю, щоб спалити все навколо. Виявилось, що така магія вимагає сильного терпіння та емоційної стабільності. Осіліс же володів чорним туманом, тому його не рідко називали Темним Феніксом і його магія так і не передалась нікому, бо кожен, хто насмілювався заволодіти нею, просто перетворювався на нечисть.

Дочитавши легенду, я зробила ковток ароматної терпкої рідини, що злегка віддавала медом. Люблю травяні чаї, вони наповнюють відчуттям тепла та дому. Цікаво, як там моя Астрід? Чи забрали її батьки від сусідки? Чи шукають мене друзі? Туга за домом міцним джгутом огорнула мене, тому я встала і просто почала блукати коридорами, не звертаючи увагу ні на те, хто пробігав поруч, ні на охорону, що як тінь слідувала за мною. Думки плутались, переплітались та в'язали павутину з суму і самотності. Нарешті я в повній мірі відчула, що таке бути абсолютно одною, далеко від усіх, по неволі відірваною від звичного життя. Весь мій час займали думки про те, як вижити, і ось нарешті я опинилась сам-на-сам з цими почуттями, хоч і нарешті в безпеці. Замок здавався мені пустим та холодним, бо лише зрідка я зустрічала в своєму крилі кого-небудь живого. Коли я перебиралась в оранжирею чи бібліотеку, що знаходились в основному крилі, де перебувала більшість часу Її Високість, то час-від-часу бачила там жінок чи чоловіків у красивих костюмах, що ймовірно були магами або вельможами. Але мене вони уникали і не поспішали йти на контакт, тому мені залишалось лише насолоджуватись компанією двох охоронців, котрі часто змінювались та книгою в золотистій обкладинці.

Кожна секунда здавалась мені болючою голкою, що врізалась в шкіру. Я піднялась і почала намотувати круги по кімнаті. Хотілось зникнути, розчинитись у повітрі і більше не повертатись. Я почала бігти, ноги несли мене вперід повз охоронців, які здивовано спостерігали за моїми діями. Куди втікати від самої себе? Мені безмежно хотілось повернутись з цього світу до рідного дому, але поки я не виконаю свою частину договору, то не зможу цього зробити. Але все ж я здатна прискорити процес, хоча уявлення поки не маю, яким чином я повинна шукати принцесу. Королева розповіла мені, що Офелія зникла безслідно, і єдиний, хто знав правду, забрав її з собою в могилу.

Раптом в мою світловолосу голову прийшла ідея, що можливо змогла б спрацювати, але для цього спершу потрібно було дізнатись, яка система тут у світу мертвих. Якщо я зможу зв'язатись з духом короля, то вдасться прямо запитати про його таємницю. Самій не вірилось, що мою голову відвідали такі думки, але ця реальність вимагала подібних рішень. 

Я одразу направалась в бібліотеку, щоб пошукати відповідні книги. Провівши детальну ревізію полиць, до яких змогла дотягнутись, я просиділа в бібліотеці до глибокої ночі, але так і не зуміла знайти хоча б щось наближене до загробного світу. Потрібно було у когось запитати, чи взагалі це можливо, адже ця ідея потрохи стала здаватись мені нісенітницею. 

Коли я підняла свічку з підлоги і направилась до іншого ряду книг, то помітила боковим зором рух темного силуету з іншого кінця. Серце одразу впало в п'яти, а спина вкрилась мурашками. Хто це може бути? Якщо це були б мої охоронці, то ймовірно вони б подали знак про наближення. Але я чула їхні розмови в іншому кінці бібліотеки. Але саме зараз вони сиділи там, за столом! А я тут, в повній темряві, і єдине, що дозволяло мені освітити все навколо - це маленька лампа зі свічкою. Я повільно піднялась з колін та схопила кинджал, що завжди носила з собою під подолом. 

Серце намагалось вирватись з грудей, але я твердо вирішила бігти і не оглядатись. Навіть якщо це була моя уява, то не варто бути надто наївною. Я зірвалась з місця й побігла лабіринтом з полиць, але як тільки зрушила, то свічка одразу згасла, залишивши мене у густій непроглядній темряві, тому вдалось добігти лише до перршого повороту. Про це я чомусь не подумала. Зупинившись, почала часто кліпати, щоб звикнути до освітлення, а потім, затамувавши подих, прислухалась до ночі. Чулись лише голоси охоронців і нічого більшого. Я вставила кинджал в ремінець і глибоко вдихнула. Коли вже зібралась покликати на допомого, то мій рот хтось грубо прикрив рукою. Сказати, що я тоді ледь не зомліла - це нічого не сказати. На секунду я навіть забула як функціонувати.

- Чшшш... - прошепотів мені хтось на вухо. - Злякалась, Фіалочка? - почула я знайомий хитрий голос. Одразу зрозумівши, хто стоїть позаду, я згадала уроки самозахисту та з розмаху наступила йому на ногу, а потім різко розвернулась й врізала з коліна по найціннішому. Він заскавчав, як підбитий пес, так, що навіть охоронці в іншому кінці залу почали сміятись, розуміючи всю його біль. Отже, вони зговорились, нікчеми!  

- Ти що, ненормальна?! Ти що твориш, дурепа! - почав лаятись Приборкувач. 

- Якщо ти ще раз так зробиш, то я можу випадково висвободити темряву, і тоді тебе доведеться зі стіни зішкрібати, дотепник! - пригрозилась я. - У тебе сірники є? Моя свічка через тебе згасла. 

Він вальяжно випрямився та дістав з кишені невелику кульку, котра мерехтіла наче ліхтарик, коли її потрусити. 

- Дарую. - вручив він її мені, помітивши мій зачарований погляд.. 

- В моєму світі є речі і покрутіші, називається електрика, але і це згодиться. Все ж вона краще, а ніж свічки чи факели. - радісно відповіла я. - Так чому ти прийшов? Ти дізнався щось про Агату?

- Не просто дізнався. Я навіть знайшов її могилу. - відповів він з задоволеним виразом обличчя. - Але спершу я б хотів почути, що проховуєш ти.  "Правда за правду", чужачка. 

Я перевела погляд на купу книг, які вже встигла перерити, потім на золотисту обкладинку в кишені сукні. Якщо так подумати, то я нічого не втрачаю, розповівши йому те, що вже знайшла. Тимпаче він може стати моїм помічником у пошуках книг, адже йому відомо про цей світ однозначно набагато більше. 

- Ходімо до мене в кімнату, бо я просто валюсь з ніг і страшенно хочу в ліжко. - жалібно промовила я.

- Запрошуєш до себе в опочивальню малознайомого чоловіка? В твоєму світі це нормально, Фіалочка? - з лисячою усмішкою пролепетав Приборкувач, показуючи ці прекрасні ямочки на щічках. 

- Ліза, зви мене Ліза. Мені не подобається те, з якою ти насмішкою промовляєш прізвисько, яке мені... Чекай, а звідки тобі воно відомо? - раптом зупинилась я. В голові прокрутила всі моменти зустрічей, але я так і не згадала, коли встигла озвучити його в присутнусті когось ще, окрім королеви. 

- В цих стінах багато вух, памятаєш? - не без долі знущання відповів він. 

Лір. Однозначно та підслухана розмова не залишилась таємницею для всіх інших. Через кілька хвилин в суцільній тиші ми нарешті залишились одні в моїй кімнаті. Приборкувач по-господарськи вмостився на моєму ліжку, а я присіла в крісло біля каміна. 

- А в тебе тут доволі затишно. Окрема кімната, хоча можна навіть сказати, що цілий корпус в твоєму розпорядженні. А мені доводиться ділити свою з одним нудним магом, який вміє перетворюватись на медведя, і ще нам не дозволяють часто бродити замком, щоб не привертати лишньої уваги вельмож, які тут майже щодня гостюють. Королева доволі часто влаштовує прийоми важливих лиць, і взагалі вона дуже зайнята особа, але для тебе весь час знаходить хвилинку. - з ревністю промовив хлопець. 

- Де ви тоді проводите весь свій час? - перевела я тему. 

- Зазвичай в своєму крилі. Королева там все облаштувала, щоб було максимально комфортно. У нас там свого роду маленька община. Заходь, якщо буде нудно, бо тут, як я помітив, доволі пусто. Я затримала на ньому погляд довше дозволеного, але перша перервала його і перейшла до справи. 

- Отже, цю книгу я взяла в бібліотеці на одній з полиць. - дістала я свій золотистий скарб. - Це "Легендарій", який Офелії подарувала Агата. 

- Ти не змогла б знайти її в бібліотеці, тому що вона в золотій обкладинці, а там таких книг не буває. Всі подібні цінні видання лежать в королівській скарбниці, тому або ти розповідаєш правду, або я йду і здаю тебе королеві. 

- Я не брешу, можеш запитати охоронців, які були у ту зміну. Вона лежала на верхній полиці, а коли я спробувала її дістати, то впала з драбини! - почала я доводити свою правоту, піднявши спідниці і вказавши на добрячий синець. Приборкувач від таких дій навіть охрип.

- Ну добре, уявімо, що це правда. - прочистив він горло, - Але чому тоді саме книга, яка була предназначена для Офелії, потрапила тобі в руки? Не схоже на співпадіння...

- Я не знаю. То що там на рахунок Агати? Хто вона така? Твоя черга, Приборкувач.

Він поглянув на мене з недовірою, але врешті промовив:

- Довелось постаратись, щоб дістати цю інформацію. Отже, Агата - це єдина нянька, якій зрідка довіряла Офелію королева. І саме вона також причетна до зникнення принцеси, адже в ту ніч спала біля неї. Як виявилось, вони з Чарльзом разом спланували це. Але могила Агати пуста, тому що вона зникла разом з принцесою. Це чомусь приховали і досі тримають в таємниці. А ще знай, що я це зробив не для тебе, а через те, що мене інтригує вся ця історія з книгою. - вказав він на мене пальцем. Я лише махнула у відповідь головою.

- Скажи, а у вас можна якось звязатись з духами? Я хочу поговорити з королем і запитати, куди він заховав принцесу. 

Приборкувач чомусь одразу залився дзвінким сміхом, від чого я зрозумала, що моя ідея справді виявилась нісенітницею. 

- Зажди, ти думаєш він так просто тобі це принесе на золотому підносі? Якби все було так елементарно, то ми б вже давно її знайшли. Королева була проти того, щоб Офелію ховали, тому Чарльз зробив це за її спиною. Він дізнався про плани Естель, хоча та свято вірила, що він сліпий дурень. А потім покінчив з собою просто у них в спальні.

- Звідки тобі це відомо? - вирвалось у мене.    

- Я люблю таємниці, а ще у мене є чудовий друг. - вкотре засвітив він ямочками на щоках.

- Так ви з Ліром щось по типу команди детективів? 

У відповідь Приборкувач лише знову усімхнувся. Виходить, що він доволі серйозний та вигідний союзник для моїх пошуків.