"Прокинься!" - промайнула думка в голові.

Страх - ось, що я відчула першим, коли розплющила очі вранці. Чи це був ще не ранок? Не одразу зрозуміла, що знаходжусь навіть не в своїй кімнаті. Два ліжка, стіл біля вікна та невелика шафа - ось і весь інтер'єр. Нагадує гуртожиток, в якому я жила, коли навчалась в університеті. Спочатку спробувала пригадати, як я тут могла опинитись. Пам'ятаю фестиваль в місті, солодощі, опудало, вогонь... Наступні події пролітали в голові, наче стрічка з фільмів жахів, і з кожним новим епізодом моє серце билось все швидше. Я ледь не відпустила темряву на волю! Сьогодні я могла померти, стати нечистю! Різко піднялась й оглянула свій брудний одяг. Навіть чоботи біля ліжка все ще у вологому бруді, значить ще ніч фестивалю.
Потрібно вибиратись з цього місця, бігти до себе в крило, змити всю цю кров та бруд й просто забутись солодким сном.

Але як тільки я підійшла до дверей, вони різко відчинилась, впускаючи за собою холод коридорів замку. З іншої сторони стояв Приборкувач та ще одна юна леді, яку я бачила вперше. Вони мовчки зайшли в середину, зачинивши двері на ключ.

- Мені потрібно в свої покої! - запротестувала я. Як реагувати на їх появу, було не зрозуміло, однак я не очікувала нічого хорошого від них. Мої думки були лише про те, як кров охоронця просочилась в мою сукню і зараз мені від того дуже мерзенно.

- Як твоя голова? - запитав хлопець.

- Здається впорядку, тому можна я піду? - не вгамовувалась я. Однак мене продовжували активно ігнорувати та змусили повернутись до ліжка.

- Сирена - маг-цілитель, вона вилікує твою рану. - суворим голосом наказав Приборкувач.

- Мою... що? - не зрозуміла я. Здається, мене ніде не поранили, хоча... Я підняла руку до лоба та легенько торкнулась місця, яким нещодавно поцілувала камінь. Від різкого болю одразу зморщила обличчя й провела пальцями по щоці, стираючи власну запечену кров з нього. Добре, що поруч ніде не було дзеркала, адже я уявляю, як зараз виглядаю зі сторони. Дівчина обережно наблизилась і почала... співати? Своїми холодними пальцями вона намалювала якийсь знак навколо пораненого місця. Фарба, що їй допомагала, пахла чимось незнайомим, але досить приємним та освіжаючим. Її голос лився мелодійним струмком, заворожуючи мене з кожною нотою все більше. Коли ритуал завершився, то я врешті решт більше не відчувала а ні болі в голові, а ні рани в цілому.

- Дякую! - щиро промовила я.

Вона посміхнулась у відповідь.

- Дрібниці, я поки тільки невеликі рани вмію лікувати, тому краще сходити до лікарки завтра та перевірити внутрішні органи. - турботливо промовила вона.

- Можна я вже піду? - вкотре запитала я. Приборкувач проігнорував мене, показово провівши Сирену за двері.

- Тобі потрібно переодягнутись та привести себе в порядок. Не можна, щоб до королеви дійшли чутки, що ти в крові, хоч і чужій, повернулась посеред ночі. Скажемо, що ти просиділа всю ніч в бібліотеці разом зі мною, я підтверджу. Але зараз нам необхідно привести тебе в порядок.

- І як ми це зробимо? Служниці не будуть вночі приносити воду. - скептично промовила я.

- В нашому крилі немає слуг. Ми живемо тут, як єдиний організм, де кожен виконує свої обов'язки. А ще у нас є купальня, куди ми зараз й підемо. - здався втомленим голос Приборкувача.

- Що? Разом? - здивувалась я.

- У нас для хлопців та дівчат вони окремі, але ми підемо в чоловічу. Я повартую за дверима, щоб ніхто тебе раптом не застукав в нашому крилі. А ще ось, - протягнув він мені речі, - тут мій одяг і рушник.

Ми направились нишком до купалень, щоб раптом не розбудити нікого. На вулиці була глибока ніч, а тому всі вже давно солодко спали. Хлопець завів мене в середину, поставив декілька кульок зі світлом і підпалив факел, щоб я раптом не покалічилась ще більше у темряві. Потім мовчки залишив мене наодинці, закривши за собою скрипучі двері.

Я повільно обвела поглядом приміщення. Тут було доволі тепло, хоча певне увечері все розігрівають до банної температури. В глибоких чанах, вбудованих у стіну, я знайшла відносно гарячу воду, адже вугілля під ними все ще тліло. Взяла відеоце і набрала води, щоб помити руки і обличчя. Потім зняла сукню, колготи, сорочку та скинула все в одну велику брудну купу лахміття, яке запланувала спалити при першій же можливості. Залишившись в одній лише білизні, почала набирати свіжу воду, переливаючи в невелику ємкість, куди зуміла залізти лише сидячи. Натерла шкіру та волосся духм'яним милом, потім ще довго шкрябала її, намагаючись змити відчуття чужої крові, котре не бажало мене покидати. Думки невгамовно лізли в голову, вили павутиння та змушували все глибше занурюватись у спогади з фестивалю.

Охоронець. Блискавиця. Хто ще помре на моїх очах? У цьому світі так легко відбирають життя, але чи змогла б я вбити когось з власної волі? Звичайно ж ні. Я не вбивця. Я не зможу. Ніколи.

Швидко обтерлась, заплела та якомога сильніше вкутала волосся, одягнула речі, що приємно пахли знайомим тілом й відправилась до дверей, не забувши захопити свій одяг ткож.

- Ти швидко. - саркастично мовив Приборкувач.

- Вибач. - сухо відповіла я. Не могла б сказати, що ображалась чи злилась на нього, адже це моя вина, що я втекла й одна пішла назад. Одначе відчуття пережитого страху та близької смерті не давало так легко відпустити всі події ночі. Він відчував, що я змінилась, знав причину і почувався винним, хоча єдина, кого потрібно винити - це моя дурість. Ми поплелись у моє крило. Замок доволі великий, тому дорога зайняла більше часу, ніж я очікувала. Моя шкіра встигла вкритись мурахами, а зуби ледь не цокотіли від холоду пустих коридорів.

Перед моєю кімнатою нас очікував сонний охоронець, котрий навіть не одразу зрозумів, хто перед ним.

- Міс, що ви тут робите? - запитав він розгублено.

- Йду спати. - відверто втомлено промовила я й шмигнула у свою не меньш прохолодну кімнату. Приборкувач увійшов без лишніх запитань.

- Ти можеш повертатись, я впорядку. - якомога спокійніше озвучила я, знімаючи кинджал з ноги та ховаючи його під подушку. Туди ж пішла і кулька зі світлом. Хлопець запалив свічку, потім почав розводити багаття у каміні.

- Нам потрібно поговорити про те, що сталось. - хриплим голосом промовив він, навіть не дивлячись мені у вічі. Я взяла брудний одяг і кинула його у вогнише, спостерігаючи, як тканину поглинає вогонь.

- Про що ти хочееш поговорити? В тому, що відбулось - немає твоєї вини. Я сама погодилась на ризик, сама потрапила в руки Мисливцю, а ти мене навпаки врятував. Не варто переживати про це чи взагалі думати про мене. Я вдячна за твою допомогу, і Сирені також вдячна за те, що вилікувала рану. Тепер зі мною все впорядку, я в безпеці, а отже не потрібно нічого більше обговорювати.

Хлопець продовжував мовчати, тому я продовжила свій монолог:

- Можна сказати, що ти двічі мене врятував, тому що я ледь не дозволила темряві мене поглинути. Я вже стояла на межі, а якби ти мене тоді не обійняв, можливо я б перетворилась на нечисть. Тому, як на мене, я винна перед тобою більше, бо зіпсувала радість фестивалю, змусила возитись з собою. Мені дуже шкода, що я стала сьогодні тягарем і вважаю, що нам напевно варто більше такого не повторювати, тому що я можу втягнути тебе в неприємності. Все моє життя - це неприємність, одна велика неприємність! - з сумом посміхнулась я, підійшла до шафи й дістала теплу нічну сорочку. Потім шмигнула за ширму, переодяглась і обережно поклала одяг біля Приборкувача. Хлопець все ще спостерігав за вогнищем, не змінюючи пози. Моє тіло було надто втомленим, тому я одразу відправилась у ліжко.

- Мені шкода, що ти повинна переживати все це. Я б хотів полегшити твій шлях, допомогти тобі. - промовив він.

- Не важливо чого я хочу, адже Мисливець, котрий знав шлях у інший світ, сьогодні помер просто на моїх очах, а тому мені залишається лише змиритись з тим, що я не повернусь додому найближчим часом. Ваш світ, його жорстокість і правила повільно ламають мене. Я відчуваю, як з кожним днем мій вогник гасне. Скоро він зовсім зникне, а разом з ним і я. Темрява поглине мене, ти сам знаєш, що це лише питання часу. - спокійно відповіла я. - Але це не твої турботи. Краще триматись від мене подалі, я не переживу ще одну втрату дорогої для мене людини. Залиш мене та йди своїм шляхом.

Він довго тримав паузу, однак коли я вже провалювалась в сон, то почула:

-Ніколи.

Наступні дні намагалась поводитись якомога природніше, особливо у компанії Жасмин і Тео. Майже не виходила з кімнати, більше не сиділа в оранжиреїю або блукала між полицями. Їсти зовсім не хотілось - кожен раз перед очима випливали картини того вечора, та й сил не залишалось, щоб активно продовжувати пошуки. Приборкувача не було поруч, тому я по-трохи звикала проводити час наодинці з собою. Увечері я взяла собі звичку підводити руки до вогню і спостерігати, як з пальців летять іскорки. Дивакувате, але приємне відчуття тепла й поколювання. Цікаво, чому саме на вогонь мої руки так реагують? Іноді ловила себе на тому, що довго дивлюсь в нікуди, перебуваючи в трансі з пустими думками. Тепер моїм кращим другом став вогонь і темрява. Знову повернулись кошмарию, а з ними й синці під очима. Моє психічне здоров'я поволі розвалювалось, особливо якщо брати до уваги, що тепер мені навіть поговорити ні з ким. Жити далі не хотілось, схоже на депресію. Моя мама б сказала, що я собі все придумую, і пригрозилась би, що здасть мене у лікарню для душевно хворих. Цікаво, що б на це сказали подруги? Астрід би, як завжди, дивилась своїми розумними оченятами на мене й терпливо мріяла про те, як я нарешті замовкну.

- Ти відмовляєшся від їжі. Щось болить? - запитала мене королева, коли я черговий раз прийшла на сеанс. 

- Ні, Ваша Високість, просто немає апетиту. - впевнено відповіла я, наліпивши усмішку.

- Ми відправимо лікарку до тебе сьогодні. А ще у мене для тебе є важливе завдання. - суворо прозвучав голос жінки навпроти.

Від цієї фрази у мене мурахи пробігли шкірою, а дихання затамувалось.

- У крилі Протестантів є зала для тренувань. В ній ти зможеш від сьогодні тренувати власні сили. Звичайно ж під наглядом Тео, щоб раптом не нашкодила комусь. В нашому замку є кілька правил, котрих всі гості повинні дотримуватись. Перше - чаклувати на повну лише в залі. Друге - не застосовувати магію на інших. Третє - не чаклувати без захисту на шиї. Тобі все зрозуміло?  - підняла вона на мене погляд.

- Що? Ні, ні за що! Темрява не піддається тренуванням, вона взагалі мені майже не підкоряється. Я не зможу її стримати! - запротестувала я.

- Тео про тебе попіклується, у разі чого. Він не такий простий, як здається. - хитро посміхнулась вона.

- Але Ваша Високість, будь ласка, я не хочу... - взмолилась я ще більше. Після того, як я ледь не дозволила їй поглинути мене, живіт все сильніше зводило від страху при думках про тренування.

- Тобі необхідно вміти контролювати власні емоції та силу, адже все міцно переплетено. Ти ж не хочеш когось вбити, в пориві злості? - звела брови до переносиці жінка.

- Я обіцяю, що стримаюсь! - поклялась я, але мені не повірили й одразу ж відправили в зал тренувань під наглядом постійно суворого Тео.

Ми прийшли у вже знайоме мені крило й довгими коридорами прямували до місця призначення. Це виявилось просторе приміщення з високими стінами, трибунами та розмітками на дерев'яній підлозі, що нагадувало шкільний спортивний зал. Просто в стіни були вбудовані фіолетові каміньці, розміром з мою голову, котрих налічувалось на перший погляд безліч тут. (Дивакуватий дизайн, як на мене).

- Зараз тут пусто, але зазвичай охочих тренуватись вистачає. Наші маги також навчаються, тому в цей час більшість старанно вивчає теорію власної магії. Про твою нам нічого не відомо, однак ми зможемо її наглядно дослідити. - прозвучав голос Тео, поки я розглядала все з відкритим ротом. - Також я планую навчити тебе мистецтву бою, щоб у разі чого ти зуміла себе захистити. Не думай, що ваші з Приборкувачем ігри залишились непоміченими, попаданка.

О ні, тільки не це. Від слів чоловіка у мене аж дихання перехватило. Невже йому все відомо? Потрібно зберігати спокій.

- Але я в сукні, королева надто швидко мене сюди відправила, у мене навіть не було часу переодягнутись!

- Завтра одягнись зручніше. І не варто розпускати соплі на тренуванні, бо навіть в сукні тобі доведеться захищатись! - роздратувався він.

Переді мною з'явилось невелике опудало.

- Спробуй його підняти власною магією. - промовив Тео. - Нам потрібно перевірити межі твоїх можливостей.

Я слухняно встала навпроти маникену і спробувала змусити себе звернутись до змія, але нічого не вдалось. Я вирішила закрити очі й дістати його з глибини самостійно, де він тихо спотерігав за мною біля вогника. Я обережно протягнула йому руку та дозволила на неї залізти. Він обвив її своїм холодним слизьким тілом, яке я фізично відчула на собі. Тим часом він піднімався все вище, доки раптом не переповз на шию й міцно не зжався на ній. Я хаотично почала хапати повітря, задихаючись не лише в своїх думках, а й наяву, доки не зрозуміла, що темрява не мій союзник і з нею жартувати небезпечно. Відкинула його зі своєї шиї назад до вогню та міцно закріпила уявні стіни, обіцяючи більше в них не повертатись.

- Ні за що! Я більше ніколи не буду користуватись нею! Це не моя сила, котра мене щойно ледь не задушила! Вона мене не стане слухати! - крикнула я на весь зал і впевнено направилась до виходу.

- Ти сильніша, ніж ти думаєш. Немає сенсу ховатись у норку, бо від себе не втечеш! - відповів Тео мені вслід. Але мене більше не хвилювали думки королеви чи цього незадоволеного чоловіка. Я побігла в своє крило, зачинила двері в кімнату і не виходила з неї, доки до мене разом з лікаркою не прийшов непроханий гість. Жінка швидко просканувала все тіло, і не виявивши фізичних проблем, повідомила, що вона в цьому випадку безсила, а мені варто було б попіклуватись про себе трохи більше, якщо я не хочу справді захворіти.

- Кажуть ти їсти відмовляєшся. - звичним тоном промовив Приборкувач, коли цілителька покинула кімнату.

- У мене просто немає апетиту. - відповіла я спокійно.

- А ще з кімнати майже не виходиш. В бібліотеці чи оранжиреї також не помічена останнім часом. Що з тобою не так? - звів він брови до переносиці й поглянув на мене уважно своїми чарівними зеленими очима.

- Ти за мною слідкуєш? - здивувалась я.

- Тео сказав, що ти втекла з тренування.

- Я не втекла, а відмовилась використовувати свою магію. Невже він не відчув різниці? - саркастично буркнула я.

- Це не відповідь. - роздратувався він.

- Темрява в мені не така вже й спокійна та слухняна. Мені щодня доводитья її тримати на замку, не проявляти злості чи агресіїї, щоб раптом не зірватись. А мене змушують нею користуватись, вважаючи, що я ось так запросто змушу її підкорятись. Якщо тобі більше нічого додати, то можеш йти.

- Не будь такою слабачкою. Це було лише перше заняття, а ти вже піджала хвоста і зариоась до себе в нору. - промовив Приборкувач та по-господарськи влігся в моє ліжко. - Скажи чесно, чому ти відмовляєшся від їжі? Це протест, чи збочений спосіб самогубства? Ти вирішила заморити себе голодом прямо в нас перед носом?

- У мене просто немає апетиту. Це все.

- Ну звичайно! А знаєш, як маг, скажу тобі секрет, що володіти силами дуже енергозатратно, і якщо ти не будеш їсти, то темрява поглине тебе, навіть пискнути не встигнеш. - з награною надмінністю пролепетав хлопець.

- Якось самостійно з цим розберусь, пане Нянька. - усміхнулась нарешті я.

- Чи ти просто хотіла моєї уваги? Я тут, можеш починати їсти! - самовдоволено замуркав Приборкувач, за що ледь не згорів від мого злісного погляду.