Страшенно лякала невідомість. Для чого я тут? Що йому від мене треба? Однак ще більше душила ненависть до нього. Я щоразу уявляла, як катую та вбиваю його всіма можливими способами. Найбільше подобались ті, від яких він довго страждав.
Увісні знову прийшла Блискавиця, цього разу вона була на диво ціла, проте в руках у неї я помітила два фіолетових ока, котрі вона ймовірно вирвала власноруч. Від кошмару я з криком прокинулась і кинулась грюкати у двері. Мені здавалось, що це все реальність і вона зараз здійснить задумане у цій кімнаті. Мені очікувано ніхто не відчинив, тому я завернулась клубочком в куті біля ліжка і просиділа там до самого світанку, обіймаючи власні коліна, час від часу озираючись. Більше не вдавалось витерпіти ці кошмари, тому я намагалась не спати. Чаю більше не було, лише холодна вода. Коли Мисливець приносив їжу, то залишав її біля входу, навіть не заходячи в середину. Лишень перед сном він міняв пов'язку та наливав чергову порцію ліків. Рука вже майже загоїлась, не зважаючи на останні події.
Так я прожила ще два дні, навіть не виходячи з кутка. Їсти більше не хотілось, я лишень мріяла про швидку смерть, але ще більше бажала смерті своєму кату. Холод поволі огортав моє серце і від цього мені ставало спокійніше на душі. Почуття притуплялись, не хотілось нічого, окрім крові ворога на руках. Єдине, що мені залишалось в кімнаті з маленьким віконцем, це мислити, уявляти та пригадувати. Я знову увімкнула телефон, всього на хвильку. Поглянула на сімейне фото з батьками: усміхнені мама, тато і я на ювілеї бабусі. Наступне фото з друзями: ми сидимо разом в піццерії, я поруч з Лікою, міцно обіймаю її. Далі фото з ненависної роботи, де я в суворому костюмі гризу олівець. Це фото дурної звички зробив мій набридливий колега, проте навіть його я була б зараз рада знову побачити. І останнє - це селфі з Блискавицею, котра загинула через мою появу. Плакати не хотілось, хоча в середині все розривалось від несправедливості, ненависті і суму.
Коли двері в черговий раз відчинились, щоб просунути мені їжу, я навіть не дивилась в його сторону. Минула порція так і залишалась біля входу, а я все ще сиділа у своєму куті. Почувалась страшенно виснаженою через відсутність сну. Я більше не хотіла боротись з цим світом, я здалась. На хвильнку прикрила очі та очікувала почути, як зачиняються двері, проте цього не сталось.
Раптом відчула, як мене підхопили дві грубі руки і понесли до виходу. Сил відбиватись не було, навпаки, я була рада, очікуючи, що можливо він мене нарешті прикінчить. Залізні пряжки рукавів в'їлись в шкіру. Мисливець виніс мене на вулицю і посадив біля багаття, котре вірогідно горіло тут постійно. Цього разу він був без плаща, тому що на вулиці нарешті стало тепліше. Навіть зі своїм плащем та біля багаття, мені всеодно було не зігрітись.
Я більше не відчувала болю в руці, не відчувала голоду, лише постійний холод і втома. Серце тривожно билось, коли він знову до мене підійшов, присів і поглянув прямо в душу. В його темних очах я побачила інтирес. Не витримавши напруги я перевела погляд на багаття. На ньому смажилась якась птиця. Напевно, якби я знову відчула голод, то захлиналась би слиною. Але цього не відбувалось, тому я просто спостерігала за вогнем, уявляючи, як би підсмажила зараз цього демона замість тушки нещасної птиці.
Все навколо здавалось мені тепер інакшим. Жовто-багряне листя для мене було сірим, раніше яскраве блакитне небо тепер здавалось блідим, а полум'я більше не гріло, а просто горіло. Мисливець тим часом зняв тушку з вогню і поставив її на глиняну тарілку. Потім взяв до рук кинджал та порізав все на невеликі шматки. Переклав частину в іншу тарілку, та під моїм пильним поглядом поставив їжу біля мене.
Я раптом подумала, а чи не був цей будинок раніше його? Чому саме він, а не будь-який інший зі всього поселення? З роздумів мене вирвав його спокійний голос з фразою: "Їж!". Від неочікуваності я навіть здригнулась. Поглянула на невеликі шматки, взяла один до рук і поклала до рота. Смак відчувся нестерпно огидним, одразу включилась реакція організму і я виплюнула шматок на землю, борючись з рвотними рефлексами.
- Не можу це їсти. - просто констатувала я.
Це була перша фраза, яку я вимовила за два дні, тому голос здався мені зовсім чужим. Він неоднозначно глянув на мене і підняв брови. Потім махнув ножем на картоплю біля багаття, але я також помахала головою, відмовляючись.
- Якщо ти не будеш їсти самостійно, то мені доведеться тебе нагодувати самостійно. - пригрозив він, на що я ніяк не відреагувала, а лише опустила голову на коліна.
Тоді він незадоволено піднявся, перериваючи власну трапизу та влив у горнятко дивну темну рідину. По запаху вона нагадувала полин, та й на смак мені її зовсім не хотілось пробувати. Він присів навпроти і протягнув посудину зі словами: "Пий!". Який багатий в нього словниковий запас, а як красномовно він доносить мені свої думки!
Я знову опустила погляд на рідину і взяла до рук горнятко, яке було ледь теплим.
- Для чого мені це пити? Невже ти вирішив нарешті мене отруїти? То чому б йому просто не відрізати мені голову, як зробив це з Блискавицею? - виплеснула я рідину на землю.
Злість та ненависть знову спалахнули в середині мене. "Ось він поруч, без зброї! Просто накинься на нього, покажи свою ненавись! Дістань у нього з поясу кинджал та вбий нарешті!" - раптом почула я власний голос у підсвідомості. Я не могла повірити, що дійсно цього хотіла. Але мені сподобалось це сміливе відчуття.
Захотілось зробити комусь боляче, тому я міцно зжала горнятко рукою та з надприродньою силою розламала його. Холод розтікався по моєму тіло, даючи волю чомусь темному та кошмарному. Оглянувши уламки, я вихопила найгостріший та спробувала дістатись до шиї супротивника, однак він виявився спритнішим і перехопив мою руку. Тоді я вже хворою схопила інший осколок та спробувала нанести ще один стрімкий удар, викрикуючи при цьому моторошні звуки, нагадуючі крики звіра.
Мисливець притримував вже дві мої руки, і все ж його поза зіграв з ним злий жарт. Я знову з допомогою тієї ж невідомої сили штовхнула його назад, від чого чоловік втратив рівновагу та повалився назад, а я вже сиділа на ньому, тримаючи в руках попередньо вихоплений кинджал, про який так довго мріяла. Я прицілась прямо йому в серце, проте він знову миттєво зреагував. Мене це а ні на секунду не налякало, тому що я відчувала темряву, яка рвалась на волю і чекала лише мого дозволу. Тому як тільки він вирвав кинджал у мене з рук, я вхопилась за його шию і дала волю силі, яка весь цей час накопичувалась в мені. Я була готова знищити не лише цього нелюда, а й весь ненависний світ, і ніщо мені не може завадити.
Мисливець замахнувся кинджалом, однак я знову невідомо як, зуміла перехопити його руку та вивернути, від чого він мимоволі зашипів, впускаючи зброю. Потім в мені щось зовсім надломилось і з рук пішли гарячі потоки надприродньої сили. Лише силою думки я змусила його кінцівки прикуватись до землі й продовжила ненависно душити ворога. І все ж мені було цього мало, я хотіла його страждань, болі і молитв про помилування. Його тіло повністю підкорялось мені. Я підняла із землі ніж і обвела поглядом лезо. Далі піднялась, через що злегка відволіклась та ослабила хватку, чим він і скористався. Стрімко підскочив на ноги та кинув мені під ноги кульку з синьою речовиною, яка успішно розбилась і почала випускати дим. Я встигла лишень відкинути його у стіну, а сама ненароком вдихнула й в ту ж секунду відчула, що задихаюсь.
Відскочила в сторону і спробувала віддихатись що зовсім збило мене з пантелику. "Позаду!" - почула я голос в голові і миттєво озирнулась. Мисливець вже підійшов до мене з мотузкою у руках.
- Вона врятувала мене від тієї нечисті. Захищала мене ціною власного життя. - ледь вимовила я відкашлюючись. Далі я знову спробувала відкинути його темною силою, але мені навіть не вдалось здвинути його з місця.
- Тепер кожну ніч я бачу, як вона тримає власну голову в руках... - завершила я, крокуючи назад.
- Її не можна було врятувати. - раптом спокійним голосом промовив він.
- Ти вбив її! - крикнула я і вкотре спробувала знову атакувати його темною силою. Від злості це вдалось зробити набагато легше і його знову відкинуло до стіни.
Темрява піднялась густою хмарою навколо мене і я відчула, що змінююсь. По тілу пішли темні візерунки, схожі на вени, шкіра зовсім зблідла а в думках панував хаос, змушуючи інстинкти пробудитись. Зміни супроводжувались нестерпним відчуттям жаху. Я не хотіла цього, я не хотіла нікому робити боляче.