І ось я знову в цих клятих чотирьох стінах, а десь за їх межами відпочиває мій ворог. Думками я все поверталась до його обличчя, котре чесно кажучи здалось би мені вродливим, якби він не відрізав голову моїй подрузі. Чорне, наче крило ворона довге волосся до плеч, вільне підборіддя, прямі вилиці та міцно зжаті вуста, глибокі, майже чорні очі та густі брови. На вигляд йому було не більше тридцяти п'яти, хоча хто знає, може ці звірі живуть довше звичайних людей, а одже він просто добре зберігся. 

Мені було цікаво, чому чоловік мене тут утримує, а не везе до своїх господарів. Страшенно лякала невідомість, однак ще більше душила ненависть до нього. Я щоразу уявляла, як катую та вбиваю його всіма можливими способами, але найбільше мені подобались ті, від яких він особливо довго страждав. Увісні мені знову прийшла Блискавиця, цього разу вона була на диво ціла, проте в руках у неї я помітила два фіолетових ока, котрі вона ймовірно вирвала власноруч. Від такого сну я з криком прокинулась і кинулась грюкати у двері. Мені здавалось, що це все реальність і вона зараз здійснить задумане у цій кімнаті. 

Мені очікувано ніхто не відчинив, тому я завернулась клубочком в куті кімнати і просиділа там до самого світанку, обіймаючи власні коліна. Більше не вдавалось терпіти ці кошмари, а ще мене мучив голод, адже мої порції скоротилтсь до двох шматків хліба і великої запеченої картоплини в день. Чаю більше не було, лише холодна вода. Коли Мисливець приносив їжу, то залишав її біля входу, навіть не заходячи в середину. Весь процес відбувався з кинджалом у руках, щоб я точно не вздумала нападати. 

Так я прожила ще два дні, навіть не виходячи з кутка. Їсти вже більше не хотілось, я мріяла про швидку смерть, але ще більше бажала смерті своєму кату. Холод поволі огортав моє серце і від цього мені ставало спокійніше на душі. Почуття притуплялись, не хотілось нічого, окрім ворожої крові на руках. Я не могла більше спати, а єдине, що мені залишалось в кімнаті з маленьким віконцем, це мислити, уявляти та пригадувати. Я знову увімкнула телефон, всього на хвильку. Поглянула на сімейне фото з батьками - усміхнені мама, тато і я на Ювілеї бабусі. Наступне фото з друзями - ми сидимо разом в піцерії, я поруч з Лікою, міцно обіймаю її. Далі фото з ненависної роботи, де я в суворому костюмі гризу олівець. Це фото дурної звички зробив мій набридливий колега, проте навіть його я була б зараз рада знову побачити. І останнє - це селфі з Блискавицею, котра загинула через мою появу. Для чого я прийшла у цей світ? Кому я знадобилась? Чому саме я?

Плакати не хотілось,  а в середині все розривалось від несправедливості і суму, однак я не могла видавити ні сльозинки. Я більше не вміла цього робити. 

Коли двері в черговий раз відчинились, щоб просунути мені їжу, я навіть не дивилась в його сторону. Минула порція так і залишалась біля входу, а я все ще сиділа у своєму куті. Почувалась страшенно виснаженою через відсутність сну, але як тільки я закривала очі, то одразу бачила її. Я більше не хотіла боротись з цим світом. 

Раптом відчула, як мене підхопили дві сильні руки і понесли до виходу. Напевно, зі сторони це виглядало досить романтично, проте мені стало надто страшно, щоб якось по іншому оцінити цей жест. Мисливець виніс мене на вулицю і посадив біля багаття, котре вірогідно горіло тут постійно. По моїх підрахунках зараз повинен був бути вечір, одначе я помутила високо в небі сонце, а отже помилилась. На цей раз він був без плаща, тому що на вулиці нарешті стало тепліше. Погода нагадувала бабине літо, але я більше не могла зігрітись. Навіть зі своїм плащем та біля багаття, мені все ще було холодно. 

Я більше не відчувала болю в руці, не відчувала голоду, лише постійний холод і втома. Серце тривожно билось, коли він знову до мене підійшов, присів і поглянув просто в душу. В його темних очах я побачила своє жахливе відображення. Напевно він прочитав мої емоції якось по-своєму, тому що різко встав і перейшов на іншу сторону багаття. На ньому смажилась якась птиця. Напевно, якби я знову відчула голод, то захлиналась би слюною, тільки я більше не могла проковтнути ні шматка. Я просто спостерігала за вогнем, уявляючи, як би підсмажила зараз цього демона замість тушки цієї птиці.

Все навколо здавалось мені тепер інакшим. Я могла б описати все так, ніби хтось знизив контрастність в моїх налаштуваннях. Обпавше жовто-багряне листя для мене було сірим, раніше яскраве блакитне небо тепер здавалось блідим, а полум'я більше не гріло, а просто горіло. 

Мисливець зняв тушку з вогню і поставив її на тарілку. Потім взяв до рук кинджал та порізав все на соковиті шматки. Він переклав частину в іншу тарілку, та під моїм пильним поглядом поставив їжу біля мене. Я раптом подумала, а чи не був цей будинок раніше його? Чому саме він, а не будь-який інший зі всього поселення? З роздумів мене вирвав його гнівний низький голос з фразою: "Їж!". Від неочікуваності я навіть здригнулась. Поглянула на невеликі шматки, взяла один до рук і поклала до рота. Смак відчувся нестерпно огидним, одразу включилась реакція організму і я виплюнула шматок на землю, борючись з блювотними рефлексами. Закашлялась від гіркоти у роті, адже окрім цього в моєму шлунку з позавчорашнього дня нічого іншого не було. 

Я не знаю, про що подумав в цей момент Мисливець, проте він знову підхопив мене на руки і потягнув до кімнати. Я зовсім не чинила опір, а просто беземоційно споглядала за всім, що відбувалось. Він посадив мене на ліжко, а сам з гуркотом зачинив двері. Я переповзла у звичний для себе куток і продовжила мріяти, як би я жила зараз в своєму світі. 

Чоловік повернувся через кілька годин з горнятком дивної темної рідини. По запаху вона нагадувала полин, та й на смак мені її зовсім не хотілось пробувати. Він присів навпроти і протягнув посудину зі словами: "Пий!". Який багатий в нього словниковий запас, а як красномовно він доносить мені свої думки!

Я знову опустила погляд на рідину і взяла до рук горнятко, яке було ледь теплим. Напевно від остудив його попередньо, щоб я знову не виплеснула йому все в обличчя. Для чого мені це пити? Невже він вирішив нарешті мене отруїти? То чому б йому просто не відрізати мені голову, як зробив це з Блискавицею? Злість та ненависть знову спалахнули в середині мене. "Ось він поруч, без зброї! Просто накинься на нього, покажи свою ненавись! Дістань у нього з поясу кинджал та вбий нарешті!" - раптом почула я голос в своїй голові. Від нього у мене здригнулось все тіло і горнятко трохи пролилось на подол. 

Я підняла затуманені очі на Мисливця, а потім моє тіло раптом перестало мене слухати. Я міцно зжала горнятко рукою та з надприродньою силою розчавилаа його в руках. Холод розтікався по моєму тіло, даючи волю чомусь темному та кошмарному. Гострим уламком я спробувала дістатись до шиї супротивника, однак він виявився спритнішим і перехопив мою руку. Тоді я вже хворою схопила інший осколок та спробувала нанести ще один стрімкий удар, викрикуючи при цьому моторошні звуки, що зовсім не нагадували мій голос. 

Мисливець тримав вже дві мої руки, і все ж його напівприсяд зіграв з ним злий жарт. Я знову з допомогою тієї ж невідомої сили штовхнула його назад,  чоловік втратив рівновагу та повалився назад, а я вже сиділа на ньому, тримаючи в руках попередньо вихоплений кинджал, про який так довго мріяла. Я прицілась прямо йому в серце, проте він знову миттєво зреагував. Мене це ані краплі не налякало, тому що я відчувала темряву, яка рвалась на волю і чекала лише мого дозволу, тому як тільки він вирвав кинджал у мене з рук, я вхопилась за його шию і дала волю силі, яка весь цей час накопичувалась в мені. Я була готова знищити не лише цього нелюда, а й весь ненависний світ, і ніщо мені не може завадити. 

Мисливець замахнувся ножем, однак я знову невідомо як, навіть не торкаючись, встромила його в стіну навпроти. Потім знову тією ж силою змусила його руки прикуватись до землі й продовжила ненависно душити ворога. І все ж мені було цього мало, я хотіла його страждань, болі і молитв про помилування, тому я ослабила хватку і встала над ним. Його тіло повністю підкорялось мені. Я вирвала зі стіни ніж і обвела поглядом лезо. Воно здалось мені таким прекрасним, що я навіть трішки замилувалась, а ворог скористався моментом. Він стрімко підскочив на ноги, проте я встигла зреагувати і відкинути його в стіну. Він приклеївся до неї, а далі я підійшла до нього впритул. 

- Тобі подобається бути беззахисним? - запитала я в нього. - Пам'ятаєш, як ти відрізав голову моїй подрузі?

У відповідь отримала звичне мовчання.

- Не пам'ятаєш? А я тобі нагадаю. 

Я провела лезом по його долоні, легко врізаючись в плоть.

- Вона врятувала мене від тієї нечисті. Захищала мене ціною власного життя.

Потім я повторила дію з іншою долонею. Мисливиць лише зціпив зуби і шипів від болі. А я жадала крику! 

- А потім з'явився ти і відрізаві їй голову. Її тіло лежало в тому місці з тушею монстра! А її голова впала поруч зі мною. І тепер кожну ніч я бачу, як вона тримає цю голову в руках... - завершила я, наносячи черговий поріз вже на щоці ворога. 

Кров була всюди. Я поглянула на свої руки, які були вкриті багряними і липкими плямами. Я так це і уявляла! Потім я розтебнула костюм Мисливця і оголила його тіло, вимальовуючи першу криваву смужку на рельєфному животі. Хотілось зіпсувати це ідеальне тіло. "Виріж його серце і засмаж на вогні!" - знову почула я чужий голос вголові. 

- Її не можна було врятувати! - раптом викрикнув він. Я від неочікуваності навіть підняла розгублений погляд. Проте одразу ж оповнилась і продовжила малювати наступну смужку на грудях.