Ми їхали вже два дні верхи. Поволі я почала звикати до компанії Блискавиці, та й сідло вже не здавалось таким нестерпним. Я щоразу бігала поглядом по околицях, щоб запевнитись, що на тракті ми скачемо одні. Першу ніч ми майже не спали, домовились стерегти табір по черзі, але навіть коли мій час вичерпався, заснути я не змогла. Думками весь час поверталась додому і намагалась звикнутись з цим дивним світом, який став моєю новою реальністю. 

Блискавиця помічала мій опущений погляд і непрохані сльози, тільки напевно не розуміла мого стану, або ж просто не хотіла. А я горювала... Мене тривожило почуття безвиходдя, ніби я застрягла в лабіринті, з якого не існує виходу, і тепер мені потрібно пристосовуватись до життя в ньому. 

 Новий день - нова дорога. Погода сьогодні зустрічала нас туманном та вологою, іноді покапував дрібний дощ. На ночівлю ми планували зупинитись в маленькому селі, щоб набрати харчів та можливо, якщо пощастить, поспати не на сирій землі. Я кожну секунду мріяла про гарячу воду та хоч якийсь туалет, тому що задоволняти фізіологічні потреби в кущах починало мені набридати.



 Буланчик неспішно скакав вперед, минуючи калюжі на дорозі. Час від часу ми давали йому перепочити і поїсти, а я в такі моменти розходжувала занімівші м'язи. За цей час я встигла дізнатись багато дивовижних історій з життя супутниці, більшість з яких була пов'язана саме з конем. Вони дійсно були нерозлий вода - де була дівчина, там і її вірний друг. Вона розповідала мені і про суворе навчання в Старійшин, які виховали її, як власну дитину, тому що дівчина зосталась сиротою в ранньому дитинстві, і про подвиги вище згаданих сестер, котрі не раз рятували село своїми передбаченнями, за що й заслужили мовчання та повагу від жителів поселення. 

Найбільше мене цікавили особливості їхнього світу, яких я почула не так багато, щоб бути готовою скласти повноцінну картину. Саме тому я неодноразово поверталась до цієї теми, а Блискавиця в свою чергу скупо ділилась інформацією. Їй набагато більше подобалось слухати про мою минулу реальність. 

За дві доби дороги я дізналась, що в Арію вірять за морями також, і взагалі вона вважається єдиним божеством і наймогутнішим створінням, яке контролює абсолютно все на цій планеті. Десятка раніше були не просто проповідниками її істини, а й провідниками в світ людей, що давало їй змогу спускатися до паломників. Як вона з'явилась, ніхто не знав, тому що такої інформації ніде не збереглось, проте всі приймали це як дійсність і не шукали пояснення. Вважається, що ген магії (подарунок небес) передається немовляті незалежно від того, чи напівкровка воно, чи чистокровне. 

- А може бути таке, що магією не користувались? Наприклад, блокували чи відмовлялись від вмінь?

- Ні, ти що! Магія - це дар Богині, і відмовитись від неї означало відмовитись від віри Богині в людство. Вона створила чаклунство, щоб нести своє добро руками людей. - пояснювала Блискавиця. 

  - Але це все ж таки можливо? - не вгамовувалась я.

- Люди надто емоційні і навчитись контролювати пориви гніву чи суму дуже важко. Навіть якщо таке і траплялось, то відмовитись від неї навіки неможливо. А особливо якщо резерви мани переповнені, то можна ненароком виплеснути все одразу, наносячи непоправні руйнування. Хіба що артефакти могли стримати потоки, або можливо якось їх закоркувати... - роздумувала в голос моя супутниця.

Усі маги повинні були відвідувати спеціальні школи для того, щоб вчитись контролювати свою силу. Всього було два варіанти навчання - або Майстер, який брався за учнів з потенціалом індивідуально, або спільні класи, в які розприділяли за вміннями. Підкорялись магам усі відомі природні стихії, одначе найціннішим вважався вогонь, тому що за легендою ним володіла Богиня. 

- Але якщо є добро, то за канонами повинно існувати й зло. Невже були лише добрі маги і ніяких темних сил? - раптом згадалося мені. Всі навколо прославляють Богиню, яка заточила зло під храмом, але невже у нього не було послідовників?

- Абсолютно вірно підмічено. Це моя улюблена легенда! - раптом подобрішав суворий тон Блискавиці. - За історією з древніх літописів, з самого початку Арія не була єдиним могутнім створінням. Раніше Зло звали Осіліс, і він був її коханням та вірним супутником. Вони разом спустились на Терру з небес. Терріанці привітно прийняли чужинців, тому пара вирішила залишитись і відкрити людям свої вміння, зробити їм подарунок за доброту. Минали століття, Арія продовжувала любити людей, не зважаючи на всі їхні дії та помисли, а Осіліс, розчарований їх жадібністю, егоїзмом та манією величі, вважав їх негідними дарів, адже люди використовували магію в своїх корисливих цілях. Тому Осіліс вирішив знищити людство, щоб їхні діти відродили нове могутнє суспільство, а не продовжували це порочне коло. Він був одержимий тими ж думками, в яких звинувачував людей, тому Арія вирішила втрутитись та завадити йому виконати задумане. Почалась битва не на життя, а на смерть, в якій переможницею вийшла Арія. Вона не змогла вбити своє кохання, тому закувала його в Підземному царстві, а на тому місці побудувала храм, яким зараз опікується Десятка.   

- Виходить Осіліс був правий на рахунок людства, а Богиння сліпо вірила, що все можна змінити. Типова жінка... - зробила висновок я.

Блискавиця лишень суворо звела густі брови до переносиці. Певно дівчина не задумувалась про це саме з такої точки зору.

- Осіліс був розлючений через ув'язнення і програш, тому вирішив довести Арії свою правоту і показати справжнє обличчя людства. Він подарував людям темряву, котра вселялась в тих, чиї помисли були недобрі та спонукала їх чинити зло, яким вони самі й були. Люди божеволіли від могутності та ставали нечистю, укус якої миттєво отруював та перетворював в собі подібних. Коли на світі зникла вся магія, люди сподівались, що нечисть також зникне, проте вона не була творінням Арії і продовжувала існувати. 

- Тобто є шанс, що ми також можемо зустріти нечисть у себе на шляху? - злякано запитала я.

- Маловірогідно, - відповіла супутниця. - Нечисть винищують Мисливці разом з усіма проявами магії. Вони відчувають її здалеку і знають, в якому напрямку рухатись. Так вони знайшли і тебе. Прояв магії при твоєму перенесенні направив їх до нашого села.

- Але їхнє відчуття хіба не означає, що у них криється частка тієї ж магії? Виходить, що закони ваших земель самі собі суперечать! - не вдавалось мені зрозуміти цю систему.

- Десятка не дарма допомагала королю формувати цю армію найманих кровожерливих вбивць, адже вони володіють особливим вмінням, яке є набутим, а не вродженим. А спеціально розроблені для них артефакти, дарують їм надприродню силу та міць. Завдяки цьому їх майже неможливо перемогти звичайній людині. 

Виходить, що Десятка шукає мене через те, що я якимось чином спровокувала сплеск магії, і тепер вони вважають, що я чаклунка. Але це ж не так! Однак доводити це на практиці мені зовсім не хотілось, тому краще буде все ж триматись подалі від Мисливців. 

День котився до завершення, коли ми в'їхали в невелике село, де і планували провести цю ніч. Ми були вже близькі до межі королівств, що мене не могло не тішити. Я вже й забула про свої мрії, аби скоріше вже дістатись до місця, проте Блискавиця запевнила, що запаси вичерпалися і нам доведеться зупинитись. І до того ж збиралося на грозу, в небі час від часу гриміло, тому вибору у нас не залишалось.

З самого початку ми запідозрили щось недобре, адже для такої доволі ранньої години, в селі зовсім не було видно ознак життя. Найбільше нас здивувало й те, що зовсім не чутно ні домашніх тварин, а ні птахів, та навіть елементарного гавкоту собак. Блискавиця уважно оглядала території, тримаючи праву руку напоготові біля свого меча, що навіть уві сні висів у неї на поясі. Я ж зовсім не вміла справлятись зі зброєю, тому уявлення не мала, що робити у разі пастки чи нападу. 

- Фіалка, залізь на Буланчика і будь готова втікати. - стривоженим голосом промовила дівчина. Здоровий глузд підсказував, що її потрібно послухати і вчинити, як наказали. Тому я заскочила в сідло і взялась за поводи. Кінь відчував наш неспокій, тому сам почав насторожено крастись темною пустою вулицею. 

- Може люди просто поїхали звідси? - намагалась заспокоїти нерви я.

- Всі водночас? Я була тут минулого року, люди не могли так швидко зникнути і залишити всі свої статки, хіба що тут побувала...

Не встигла вона завершити фразу, як за нашими спинами прозвучав пронизливий рев звіра, не схожий ні на один звук, який я чула раніше.   Моє серце від страху спустилось в самі п'ятки, тіло напружилось, а руки затремтіли. Буланчик також злякався не на жарт і почав хаотично підстрибувати, намагаючись скинути мене зі спини. Я трималась з останніх сил, однак на змогла і полетіла до долу, сильно вдарившись головою. Повітря вибило з легенів і я відчула страшенне запаморочення. Блискавиця стрімко підбігла до мене, проте я махнула їй, що ще жива. Вона допомогла мені піднятись, але бігти я була не в змозі, тому що від удару перед очима ще все пливло. Буланчик зник з поля зору, тому втекти на ньому шансів не залишалось. Супутниця дістала меча та прийняла позицію для бою.
- Дістань кинджал і притулись до мене спиною. Якщо нападуть, не дай їм тебе вкусити! - наказала вона мені.


- Нападуть?! Ти ж казала їх майже неможливо зустріти, а тут ще й декілька?! - запанікувала я.


- Готуйся до гіршого! - впевнено відповіла дівчина.


Я миттю виконала всі її вказівки, коли вереск знову повторився. На душі було неспокійно, я уявляла всі можливі варіанти розвитку подій, але те, що я побачила далі, моя фантазія ніяк не змогла б самостійно спроектувати.
Навпроти мене, прямо по центральній вулиці на чотирьох лапах повільно рухалось рогате високе створіння. Потвора, котра колись ймовірно була жінкою, зараз нагадувала безликого демона з довжилезними кігтями замість пальців. Її тіло видовжилось, на спині виросли гострі нарости, а замість колишньої усмішки утворилась паща звіра з отруйними іклами у два ряди.
Істота знову крикнула, і до її реву приєдналося ще одне створіння десь за межами села.




- Нам гаплик! - прошипіла позаду Блискавиця.
У мене все ще паморочилось в голові, тому я не одразу зреагувала, коли потвора почала свій напад, однак моя супутниця стрімко розвернулась так, що я опинилась позаду неї. Почувся черговий крик, коли дівчина впевнено розпорола своїм мечем руку створіння. Нажаль так швидко монстр не збирався відступати, а напад у відповідь лише розізлив його. Воно відступило на два кроки назад, хапаючись за відкриту рану, а потім знову кинулось на подругу. Та зробила черговий випад і пробила створіння наскрізь. Чудовисько завило настільки гучно, що у мене ледь перепонки не зірвались. Блискавиця відбулася лише невеликою подряпиною на плечі. Я навіть посміхнулась їй і прошепотіла подяку.


В цей момент позаду мене почувся скрегіт металу, я встигла лише краєм ока помітити темну фігуру, схожу на вже мертву потвору, проте ймовірно чоловічого роду, адже була вона в рази так в три більша. В руках у нього був міцний залізний ланцюг від кайданів, що звисали з його шиї, яким він і наніс перший удар по моїй спині та грудях. Від полум'я болю я забула, як дихати і впала на землю. Я застогнала, тому що здавалось, що він прорізав мою спину наскрізь. Блискавиця намагалась підійти до потвори ближче, тільки ланцюг і надприродня сила в руках створіння вибили у неї зброю. Поки дівчина хаотично намагалась підняти його, потвора стрімко кинулась до неї та повалила її на землю.


Попри нестерпну біль у спині, я дістала кинджал з ремінця і на четвереньках підповзла до потвори, котра вже намагалась вкусити Блискавицю. Піднявшись, я хутко нанесла декілька ударів в широку спину істоти. Вона пронизливо завила від болю, миттєво переключивши увагу на мою персону. Далі все відбулося надто швидко, я лише відчула різку біль в плечі, коли створіння розрізало його своїми гострими кігтями і штовхнуло мене настільки потужно, що я відлетіла на кілька метрів та врізалась в огорожу якогось будинку. Повітря знову покинуло мої легені, а шлунок намагався позбутися всього з'їденого за сьогодні.


Затримка чудовиська дала змогу Блискавиці підняти меча та зробити стрімкий випад, розрізаючи наскрізь плоть на животі монстра. Те, в свою чергу вчепилось своїми іклами в плече дівчини і вона закричала настільки жалібно, що моє серце в той момент розбилось на кілька шматків.


З боку лісу я почула іржання коня, перевела погляд в ту сторону і побачила темну фігуру в чорному плащі з широким каптуром, що повністю закривав обличчя незнайомця. Він з надприродною швидкістю зіскочив з вороного, зносячи потворі голову буквально одним легким помахом руки. А далі він робить те, що ще довго буде переслідувати мене в кошмарах - відрізає голову Блискавиці. Її ГОЛОВА падає і котиться в мою сторону, зупиняючись неподалік моїх ніг уже бездиханним виразом обличчям дівчини, яка буквально годину тому розповідала мені історію про кохання богів. Її мляве тіло також повільно падає поруч з тушею потвори, а мій шлунок більше не витримує емоційної напруги і я блюю поруч з собою.


Я вперше в своєму житті побачила смерть так близько, і вона ледь не забрала мене також. Якби не Блискавиця, це я би лежала там, поруч з потворою. Серце розривалось від болю, а я не могла промовити ні слова. Тіло, наче струна напружилось, і здавалось ось-ось розірветься, розум хаотично намагався знайти вихід, уявити, ніби це все просто страшний сон.


Незнайомець повільно оглянув тіла, а потім перевів на мене свій погляд. Я зжалась, наче те затравлене звірятко, піднялась на четвереньках і спробувала втекти. В голові я вже малювала картину, як знаходжу наляканого Буланчика за селом і скачу на ньому верхи світ за очі. Однак єдине, що я справді змогла зробити - це трохи відповзти, коли отримала черговий удар в спину вже ногою. Новий спалах болі осліпив мій розум і я лишень жалісно застогнала. Молити про помилування сил не залишилось. Останні дні мого життя і так нагадували мені пекло, тому смерть здавалась мені не такою вже й поганою перспективою.


Черевик ще сильніше придавив мене до землі, коли він нахилився і розірвав тканину сорочки на моєму пораненому плечі. Я закричала від болі, проте його це зовсім не зворушило і він продовжував мої катування. Коли незнайомець завершив свої маніпуляції, я змогла знову нормально почати дихати, тому що він забрав з мене свою ногу і кудись попрямував.


Я змогла трішки припідняти своє ослаблене тіло, щоб почати втілювати план втечі, але здавалось, що воно більше мені не належить. Я глянула на калюжу крові поруч, і зрозуміла, що увесь цей час я втрачала життєві соки, навіть цього не відчуваючи. Сил підняти здорову руку, щоб хоч якось зупинити кровотечу більше не було, тому я просто спостерігала, як стікає по розірваній сорочці крапля за краплею моя власна багряна кров. В небі гучно загриміло, а потім я побачила блискавицю, що розрізала його навпіл. "Скоро я зустрінусь з тобою, подруго..." стало моєю останньою думкою перед тим, як я нарешті поринула в пітьму.