#6
Ми їхали два дні верхи. Поволі я почала звикати до компанії Блискавиці, та й сідло вже не здавалось таким нестерпним. Я щоразу бігала поглядом по околицях, щоб запевнитись, що на тракті ми скачемо одні. Першу ніч ми майже не спали, домовились стерегти табір по черзі, але навіть коли мій час вичерпався, заснути я не змогла. Думками весь час поверталась додому і намагалась звикнутись з цим дивним світом, який став моєювно не розуміла мого стану, або ж просто не хотіла. А я горювала... Мене тривожило почуття безвиході, ніби я застрягла в лабіринті і тепер мені потрібно пристосовуватись до життя в ньому.
Новий день - нова дорога. Погода сьогодні зустрічала нас туманном, іноді накрапав дрібний дощ. На ночівлю ми планували зупинитись в маленькому селі, щоб набрати харчів та можливо, якщо пощастить, поспати не на сирій землі. Я кожну секунду мріяла про гарячу воду та хоч якийсь туалет, тому що задоволняти фізіологічні потреби в кущах починало мені набридати.
Буланчик неспішно скакав вперед, минуючи калюжі на дорозі. Час від часу ми давали йому перепочити і поїсти, а я в такі моменти розходжувала занімілі м'язи. За цей час я встигла дізнатись багато дивовижних історій з життя супутниці, більшість з яких були пов'язані саме з конем. Вона розповідала і про суворе навчання в Старійшин, які виховали її, як власну дитину, тому що дівчина зосталась сиротою в ранньому дитинстві, і про подвиги вище згаданих сестер, котрі не раз рятували село своїми передбаченнями, за що й заслужили мовчання та повагу від жителів поселення.
Найбільше мене цікавили особливості їхнього світу, яких я почула не так багато, щоб бути готовою скласти повноцінну картину. Саме тому я неодноразово поверталась до цієї теми, а Блискавиця в свою чергу скупо ділилась інформацією. Їй набагато більше подобалось слухати про мою минулу реальність.
За подорожі я дізналась, що в Арію вірять за морями також, і взагалі вона вважається єдиним божеством і наймогутнішим створінням, яке контролює абсолютно все на цій планеті. Десятка раніше були не просто проповідниками її істини, а й провідниками в світ людей, що давало їй змогу спускатися до паломників. Як вона з'явилась, ніхто не знав, тому що такої інформації ніде не збереглось, проте всі приймали це як дійсність і не шукали пояснення. Вважається, що ген магії (подарунок небес) передається немовляті незалежно від того, чи напівкровка воно, чи чистокровне.
- А може бути таке, що магією не користувались? Наприклад, блокували чи відмовлялись від умінь?
- Ні, ти що! Магія - це Дар Творення Богині, і відмовитись від неї означало відмовитись від віри Богині в людство. Вона створила чаклунство, щоб нести своє добро руками людей. - пояснювала Блискавиця.
- Але це все ж таки можливо? - не вгамовувалась я.
- Люди надто емоційні і навчитись контролювати пориви гніву чи суму дуже важко. Навіть якщо таке і траплялось, то відмовитись від неї навіки неможливо. А особливо, якщо резерви переповнені, то можна ненароком виплеснути все одразу, наносячи непоправні руйнування. Хіба що артефакти могли стримати потоки, або можливо якось їх закоркувати... - роздумувала в голос моя супутниця.
Усі маги повинні були відвідувати спеціальні школи для того, щоб вчитись контролювати свою силу. Всього було два варіанти навчання - або майстер, який брався за учнів з потенціалом індивідуально, або спільні класи, в які розприділяли за вміннями. Підкорялись магам усі відомі природні стихії, одначе найціннішим була сила вогню, тому що за легендою ним володіла Богиня.
- Але якщо є добро, то за канонами повинно існувати й зло. Невже були лише світлі маги і ніяких темних сил? - раптом згадалося мені. Всі навколо прославляють Богиню, яка заточила зло під храмом, але невже у нього не було послідовників?
- Абсолютно вірно підмічено. Це моя улюблена легенда! - раптом подобрішав суворий тон Блискавиці. - За історією, з самого початку Арія не була єдиним могутнім створінням. Раніше Зло звали Осіліс, і він був її коханням та вірним супутником. Вони разом спустились на Терру з небес. Терріанці привітно прийняли чужинців, тому пара вирішила залишитись і відкрити людям свої вміння. Минали століття, Арія продовжувала любити людей, не зважаючи на всі їхні дії та помисли, а Осіліс, розчарований їх жадібністю, егоїзмом та манією величі, вважав їх негідними. Тому він вирішив знищити людство, щоб їхні діти відродили нове могутнє суспільство, а не продовжували жалюгідне існування серед людей. Він був одержимий тими ж думками, в яких звинувачував людей, тому Арія вирішила втрутитись та завадити йому виконати задумане. Почалась битва не на життя, а на смерть, в якій переможницею вийшла Арія. Вона не змогла вбити його, тому закувала в Підземному царстві, а на тому місці побудувала храм, яким зараз опікується Десятка.
- Виходить Осіліс був правий на рахунок людства, а Богиння сліпо вірила, що все можна змінити. Типова жінка. - зробила висновок я.
Блискавиця лишень суворо звела густі брови до переносиці. Певно дівчина не задумувалась про це саме з такої точки зору.
- Осіліс був розлючений через ув'язнення і програш, тому вирішив довести Арії свою правоту і показати справжнє обличчя людства. Він подарував людям темряву, котра вселялась в тих, чиї помисли були недобрі та спонукала їх чинити зло, яким вони самі й були. Люди божеволіли від могутності та ставали нечистю, укус якої миттєво отруював та перетворював в собі подібних. Ще є примари, душі тих, хто загинув не своєю смертю. Та багато іншого, що колись було людьми. Лише їхні нащадки могли впоратись із магією Осіліса, як він і планував з самого початку. Для боротьби з темрявою Арія створила мисливців - універсальних, витривалих, напівбезсмертних солдатів. І хоча зараз вони вбивають магів і є посланцями Десятки, та до війни їх призначення було саме знищувати творіння Осіліса. Як ти вже знаєш, колись було прийнято, що магія можлива лише для знахарства та служби. Всі інші її прояви дорівнюють смерті.
- Тобто є шанс, що ми також можемо зустріти нечисть у себе на шляху? - з недовірою запитала я, сподіваючись на задовільну відповідь.
- Маловірогідно, - відповіла супутниця. - Мисливці відчувають магію здалеку і знають, в якому напрямку рухатись. Так вони знайшли і тебе. Прояв магії при твоєму перенесенні направив їх до нашого села.
- Але їхнє відчуття хіба не означає, що у них криється частка тієї ж магії? Виходить, що закони ваших земель самі собі суперечать! - не вдавалось мені зрозуміти цю систему.
- Мисливці обрані Богинею. Їхня клятва не дає їм права творити зло проти людей.
Виходить, що Десятка шукає мене через те, що я якимось чином спровокувала сплеск магії, і тепер вони вважають, що я чаклунка. Але це ж не так! Однак доводити це на практиці мені зовсім не хотілось, тому краще буде все ж триматись подалі від мисливців.
День котився до завершення, коли ми в'їхали в невелике село, де і планували провести цю ніч. Ми були вже близькі до межі королівств, що мене не могло не тішити. Я вже й забула про свої мрії на рахунок комфортного сну, аби скоріше дістатись до місця приначення, проте Блискавиця запевнила, що запаси вичерпалися і нам доведеться зупинитись. І до того ж збиралося на грозу, в небі час від часу гриміло, тому вибору у нас не залишалось.
З самого початку ми запідозрили щось недобре, адже для такої доволі ранньої години, в селі зовсім не було видно ознак життя. Найбільше нас здивувало й те, що зовсім не чутно ні домашніх тварин, а ні птахів, та навіть простого гавкоту собак. Блискавиця уважно оглядала території, тримаючи праву руку напоготові біля свого меча, що навіть увісні висів у неї на поясі. Я ж зовсім не вміла справлятись зі зброєю, тому уявлення не мала, що робити у разі пастки чи нападу.
- Фіалка, залізь на Буланчика і будь готова втікати. - стривоженим голосом промовила дівчина. Здоровий глузд підказував, що її потрібно послухати і вчинити, як наказали. Тому я заскочила в сідло і взялась за поводи. Кінь відчував наш неспокій, тому сам почав насторожено крастись темною пустою вулицею.
- Може люди просто поїхали звідси? - намагалась заспокоїти нерви я.
- Всі водночас? Я була тут минулого року, люди не могли так швидко зникнути і залишити всі свої статки, хіба що тут побувала...
Не встигла вона завершити фразу, як за нашими спинами прозвучав пронизливий рев звіра, не схожий ні на один звук, який я чула раніше. Моє серце від страху спустилось в самі п'ятки, тіло напружилось, а руки затремтіли. Буланчик також налякався не на жарт і почав хаотично підстрибувати, намагаючись скинути мене зі спини. Я трималась з останніх сил, однак на зуміла і полетіла до долу, сильно вдарившись головою. Повітря вибило з легенів і потрібно було докласти зусиль, щоб знову почати дихати. Блискавиця стрімко підбігла до мене, проте я махнула їй рукою, показуючи, що в порядку. Вона допомогла мені піднятись, але бігти я була не в змозі, тому що від удару перед очима ще все пливло. Буланчик зник з поля зору, а отже втекти на ньому шансів не залишалось. Супутниця дістала меча та прийняла позицію для бою.
- Нападуть?! Ти ж казала їх майже неможливо зустріти, а тут ще й декілька?! - запанікувала я.
- Готуйся до гіршого! - впевнено відповіла дівчина.
Я миттю виконала всі її вказівки, після того, як вереск вкотре повторився. На душі було неспокійно, я уявляла всі можливі варіанти розвитку подій, але те, що я відкрилось моєму зору далі, фантазія ніяк не змогла б самостійно спроектувати.
- Нам гаплик! - прошипіла позаду Блискавиця.
В цей момент позаду мене почувся дзвін металу. Я встигла лише краєм ока помітити темну фігуру, схожу на вже мертву потвору, що стрімко рухалась в моєму напрямку. Ймовірно чоловічого роду, адже була вона в рази так три більша. В руках у нього був міцний залізний ланцюг від кайданів, що звисали з його шиї, яким він і наніс перший удар по моїй спині. Від полум'я болю я забула, як дихати і впала на землю. Блискавиця намагалась підійти до потвори ближче, тільки от ланцюг і надприродня сила в руках створіння вибили у неї зброю. Поки дівчина хаотично намагалась підняти його, потвора стрімко кинулась до неї та повалила на землю.
Попри нестерпну біль у спині, я дістала кинджал з ремінця і кинулась до потвори, котра вже намагалась вкусити Блискавицю. Стрімко нанесла декілька ударів в широку спину істоти. Вона пронизливо завила від болю, миттєво переключивши увагу на мою персону. Далі все відбулося надто швидко. В моменті я лише відчула різку біль в плечі, коли створіння розрізало його своїми гострими кігтями і штовхнуло мене настільки потужно, що я відлетіла на кілька метрів та врізалась в огорожу якогось будинку.
Затримка чудовиська дала змогу Блискавиці підняти меча та зробити стрімкий випад, розрізаючи наскрізь плоть на животі монстра. Те, в свою чергу вчепилось своїми іклами в плече дівчини і вона закричала настільки жалібно, що моє серце в той момент зжалось до розмірів горіха. Я спробувала піднятись, притримуючи зоровою рукою шматки птолі, що лишилась на плечі. Поплелась до істоти, хапаючи свій ніж із землі.
З боку лісу я почула іржання коня. Я перевела погляд в ту сторону, сподіваючись, що то Буланчик повернувся, однак побачила темну фігуру в чорному плащі. Він з надприродною швидкістю зіскочив з вороного, зносячи потворі голову буквально одним легким помахом руки. Паща створіння розкривається і відпускає тіло Блискавиці. Вона корчиться від болі і згинаючись.
Вперше у своєму житті я стала свідком смерті. Якби не Блискавиця, це я би лежала там, поруч з потворою. Серце розривалось від болю, а я не могла промовити ні слова. Тіло, наче струна напружилось, і здавалось ось-ось розірветься, розум хаотично намагався знайти вихід, уявити, ніби це все просто страшний сон. Я припала до землі, забувши за хворе плече, з якого вже вилилась добряча калюжа крові.
Незнайомець повільно оглянув тіла, а потім перевів на мене свій погляд. Я зжалась, наче те затравлене звірятко, піднялась, хитаючись і спробувала відійти. В голові вже малювала рятівну картину, як знаходжу наляканого Буланчика за селом і скачу на ньому верхи світ за очі. Однак єдине, що я справді змогла зробити - це зробити кілька кроків, коли отримала черговий удар в спину вже ногою. Від падіння я лишень жалісно застогнала. Молити про помилування сил не залишилось. Останні дні мого життя і так нагадували мені пекло, тому смерть здавалась мені не такою вже й поганою перспективою.
Черевик сильніше придавив мене до землі, коли він нахилився і розірвав тканину сорочки на моєму пораненому плечі. Я спробувала вирватись, проте це було безуспішно. Коли він завершив свої маніпуляції, я нарешті змогла знову нормально почати дихати, тому що він прибрав з мене свою ногу і кудись попрямував.
Сил підняти здорову руку, щоб хоч якось зупинити кровотечу більше не було, тому я просто спостерігала, як стікає по розірваній сорочці крапля за краплею моя власна тепла кров. На пальці досі виблискував темний камінь і я мимоволі сконцентрувалась саме на ньому. В небі гучно загриміло, а потім я побачила блискавицю, що розрізала його навпіл. "Скоро я зустрінусь з тобою, подруго..." стало моєю останньою думкою перед тим, як я нарешті поринула в пітьму.
Новий день - нова дорога. Погода сьогодні зустрічала нас туманном, іноді накрапав дрібний дощ. На ночівлю ми планували зупинитись в маленькому селі, щоб набрати харчів та можливо, якщо пощастить, поспати не на сирій землі. Я кожну секунду мріяла про гарячу воду та хоч якийсь туалет, тому що задоволняти фізіологічні потреби в кущах починало мені набридати.
Буланчик неспішно скакав вперед, минуючи калюжі на дорозі. Час від часу ми давали йому перепочити і поїсти, а я в такі моменти розходжувала занімілі м'язи. За цей час я встигла дізнатись багато дивовижних історій з життя супутниці, більшість з яких були пов'язані саме з конем. Вона розповідала і про суворе навчання в Старійшин, які виховали її, як власну дитину, тому що дівчина зосталась сиротою в ранньому дитинстві, і про подвиги вище згаданих сестер, котрі не раз рятували село своїми передбаченнями, за що й заслужили мовчання та повагу від жителів поселення.
Найбільше мене цікавили особливості їхнього світу, яких я почула не так багато, щоб бути готовою скласти повноцінну картину. Саме тому я неодноразово поверталась до цієї теми, а Блискавиця в свою чергу скупо ділилась інформацією. Їй набагато більше подобалось слухати про мою минулу реальність.
За подорожі я дізналась, що в Арію вірять за морями також, і взагалі вона вважається єдиним божеством і наймогутнішим створінням, яке контролює абсолютно все на цій планеті. Десятка раніше були не просто проповідниками її істини, а й провідниками в світ людей, що давало їй змогу спускатися до паломників. Як вона з'явилась, ніхто не знав, тому що такої інформації ніде не збереглось, проте всі приймали це як дійсність і не шукали пояснення. Вважається, що ген магії (подарунок небес) передається немовляті незалежно від того, чи напівкровка воно, чи чистокровне.
- А може бути таке, що магією не користувались? Наприклад, блокували чи відмовлялись від умінь?
- Ні, ти що! Магія - це Дар Творення Богині, і відмовитись від неї означало відмовитись від віри Богині в людство. Вона створила чаклунство, щоб нести своє добро руками людей. - пояснювала Блискавиця.
- Але це все ж таки можливо? - не вгамовувалась я.
- Люди надто емоційні і навчитись контролювати пориви гніву чи суму дуже важко. Навіть якщо таке і траплялось, то відмовитись від неї навіки неможливо. А особливо, якщо резерви переповнені, то можна ненароком виплеснути все одразу, наносячи непоправні руйнування. Хіба що артефакти могли стримати потоки, або можливо якось їх закоркувати... - роздумувала в голос моя супутниця.
Усі маги повинні були відвідувати спеціальні школи для того, щоб вчитись контролювати свою силу. Всього було два варіанти навчання - або майстер, який брався за учнів з потенціалом індивідуально, або спільні класи, в які розприділяли за вміннями. Підкорялись магам усі відомі природні стихії, одначе найціннішим була сила вогню, тому що за легендою ним володіла Богиня.
- Але якщо є добро, то за канонами повинно існувати й зло. Невже були лише світлі маги і ніяких темних сил? - раптом згадалося мені. Всі навколо прославляють Богиню, яка заточила зло під храмом, але невже у нього не було послідовників?
- Абсолютно вірно підмічено. Це моя улюблена легенда! - раптом подобрішав суворий тон Блискавиці. - За історією, з самого початку Арія не була єдиним могутнім створінням. Раніше Зло звали Осіліс, і він був її коханням та вірним супутником. Вони разом спустились на Терру з небес. Терріанці привітно прийняли чужинців, тому пара вирішила залишитись і відкрити людям свої вміння. Минали століття, Арія продовжувала любити людей, не зважаючи на всі їхні дії та помисли, а Осіліс, розчарований їх жадібністю, егоїзмом та манією величі, вважав їх негідними. Тому він вирішив знищити людство, щоб їхні діти відродили нове могутнє суспільство, а не продовжували жалюгідне існування серед людей. Він був одержимий тими ж думками, в яких звинувачував людей, тому Арія вирішила втрутитись та завадити йому виконати задумане. Почалась битва не на життя, а на смерть, в якій переможницею вийшла Арія. Вона не змогла вбити його, тому закувала в Підземному царстві, а на тому місці побудувала храм, яким зараз опікується Десятка.
- Виходить Осіліс був правий на рахунок людства, а Богиння сліпо вірила, що все можна змінити. Типова жінка. - зробила висновок я.
Блискавиця лишень суворо звела густі брови до переносиці. Певно дівчина не задумувалась про це саме з такої точки зору.
- Осіліс був розлючений через ув'язнення і програш, тому вирішив довести Арії свою правоту і показати справжнє обличчя людства. Він подарував людям темряву, котра вселялась в тих, чиї помисли були недобрі та спонукала їх чинити зло, яким вони самі й були. Люди божеволіли від могутності та ставали нечистю, укус якої миттєво отруював та перетворював в собі подібних. Ще є примари, душі тих, хто загинув не своєю смертю. Та багато іншого, що колись було людьми. Лише їхні нащадки могли впоратись із магією Осіліса, як він і планував з самого початку. Для боротьби з темрявою Арія створила мисливців - універсальних, витривалих, напівбезсмертних солдатів. І хоча зараз вони вбивають магів і є посланцями Десятки, та до війни їх призначення було саме знищувати творіння Осіліса. Як ти вже знаєш, колись було прийнято, що магія можлива лише для знахарства та служби. Всі інші її прояви дорівнюють смерті.
- Тобто є шанс, що ми також можемо зустріти нечисть у себе на шляху? - з недовірою запитала я, сподіваючись на задовільну відповідь.
- Маловірогідно, - відповіла супутниця. - Мисливці відчувають магію здалеку і знають, в якому напрямку рухатись. Так вони знайшли і тебе. Прояв магії при твоєму перенесенні направив їх до нашого села.
- Але їхнє відчуття хіба не означає, що у них криється частка тієї ж магії? Виходить, що закони ваших земель самі собі суперечать! - не вдавалось мені зрозуміти цю систему.
- Мисливці обрані Богинею. Їхня клятва не дає їм права творити зло проти людей.
Виходить, що Десятка шукає мене через те, що я якимось чином спровокувала сплеск магії, і тепер вони вважають, що я чаклунка. Але це ж не так! Однак доводити це на практиці мені зовсім не хотілось, тому краще буде все ж триматись подалі від мисливців.
День котився до завершення, коли ми в'їхали в невелике село, де і планували провести цю ніч. Ми були вже близькі до межі королівств, що мене не могло не тішити. Я вже й забула про свої мрії на рахунок комфортного сну, аби скоріше дістатись до місця приначення, проте Блискавиця запевнила, що запаси вичерпалися і нам доведеться зупинитись. І до того ж збиралося на грозу, в небі час від часу гриміло, тому вибору у нас не залишалось.
З самого початку ми запідозрили щось недобре, адже для такої доволі ранньої години, в селі зовсім не було видно ознак життя. Найбільше нас здивувало й те, що зовсім не чутно ні домашніх тварин, а ні птахів, та навіть простого гавкоту собак. Блискавиця уважно оглядала території, тримаючи праву руку напоготові біля свого меча, що навіть увісні висів у неї на поясі. Я ж зовсім не вміла справлятись зі зброєю, тому уявлення не мала, що робити у разі пастки чи нападу.
- Фіалка, залізь на Буланчика і будь готова втікати. - стривоженим голосом промовила дівчина. Здоровий глузд підказував, що її потрібно послухати і вчинити, як наказали. Тому я заскочила в сідло і взялась за поводи. Кінь відчував наш неспокій, тому сам почав насторожено крастись темною пустою вулицею.
- Може люди просто поїхали звідси? - намагалась заспокоїти нерви я.
- Всі водночас? Я була тут минулого року, люди не могли так швидко зникнути і залишити всі свої статки, хіба що тут побувала...
Не встигла вона завершити фразу, як за нашими спинами прозвучав пронизливий рев звіра, не схожий ні на один звук, який я чула раніше. Моє серце від страху спустилось в самі п'ятки, тіло напружилось, а руки затремтіли. Буланчик також налякався не на жарт і почав хаотично підстрибувати, намагаючись скинути мене зі спини. Я трималась з останніх сил, однак на зуміла і полетіла до долу, сильно вдарившись головою. Повітря вибило з легенів і потрібно було докласти зусиль, щоб знову почати дихати. Блискавиця стрімко підбігла до мене, проте я махнула їй рукою, показуючи, що в порядку. Вона допомогла мені піднятись, але бігти я була не в змозі, тому що від удару перед очима ще все пливло. Буланчик зник з поля зору, а отже втекти на ньому шансів не залишалось. Супутниця дістала меча та прийняла позицію для бою.
- Нападуть?! Ти ж казала їх майже неможливо зустріти, а тут ще й декілька?! - запанікувала я.
- Готуйся до гіршого! - впевнено відповіла дівчина.
Я миттю виконала всі її вказівки, після того, як вереск вкотре повторився. На душі було неспокійно, я уявляла всі можливі варіанти розвитку подій, але те, що я відкрилось моєму зору далі, фантазія ніяк не змогла б самостійно спроектувати.
Навпроти, прямо по центральній вулиці, на чотирьох лапах неприродньо рухалось створіння. Потвора, котра колись ймовірно була жінкою, зараз нагадувала безликого демона з довжилезними кігтями замість пальців та гострими кістками. Її тіло видовжилось, на спині виросли тонкі нарости, що нагадували голки, а замість колишньої усмішки утворилась паща звіра з отруйними загостреними зубами у два ряди.
- Нам гаплик! - прошипіла позаду Блискавиця.
В цей момент позаду мене почувся дзвін металу. Я встигла лише краєм ока помітити темну фігуру, схожу на вже мертву потвору, що стрімко рухалась в моєму напрямку. Ймовірно чоловічого роду, адже була вона в рази так три більша. В руках у нього був міцний залізний ланцюг від кайданів, що звисали з його шиї, яким він і наніс перший удар по моїй спині. Від полум'я болю я забула, як дихати і впала на землю. Блискавиця намагалась підійти до потвори ближче, тільки от ланцюг і надприродня сила в руках створіння вибили у неї зброю. Поки дівчина хаотично намагалась підняти його, потвора стрімко кинулась до неї та повалила на землю.
Попри нестерпну біль у спині, я дістала кинджал з ремінця і кинулась до потвори, котра вже намагалась вкусити Блискавицю. Стрімко нанесла декілька ударів в широку спину істоти. Вона пронизливо завила від болю, миттєво переключивши увагу на мою персону. Далі все відбулося надто швидко. В моменті я лише відчула різку біль в плечі, коли створіння розрізало його своїми гострими кігтями і штовхнуло мене настільки потужно, що я відлетіла на кілька метрів та врізалась в огорожу якогось будинку.
Затримка чудовиська дала змогу Блискавиці підняти меча та зробити стрімкий випад, розрізаючи наскрізь плоть на животі монстра. Те, в свою чергу вчепилось своїми іклами в плече дівчини і вона закричала настільки жалібно, що моє серце в той момент зжалось до розмірів горіха. Я спробувала піднятись, притримуючи зоровою рукою шматки птолі, що лишилась на плечі. Поплелась до істоти, хапаючи свій ніж із землі.
З боку лісу я почула іржання коня. Я перевела погляд в ту сторону, сподіваючись, що то Буланчик повернувся, однак побачила темну фігуру в чорному плащі. Він з надприродною швидкістю зіскочив з вороного, зносячи потворі голову буквально одним легким помахом руки. Паща створіння розкривається і відпускає тіло Блискавиці. Вона корчиться від болі і згинаючись.
А далі незнайомець робить те, що ще довго буде переслідувати мене в кошмарах - вбиває Блискавицю. Її ГОЛОВА падає і котиться в мою сторону, зупиняючись неподалік моїх ніг. Дівчина, яка буквально годину тому розповідала мені історію про кохання богів зараз лежить мертва, розрізана. Її мляве тіло також повільно падає поруч з тушею потвори, а мій шлунок більше не витримує емоційної напруги і я блюю всім, що встигла за сьогодні з'їсти.
Вперше у своєму житті я стала свідком смерті. Якби не Блискавиця, це я би лежала там, поруч з потворою. Серце розривалось від болю, а я не могла промовити ні слова. Тіло, наче струна напружилось, і здавалось ось-ось розірветься, розум хаотично намагався знайти вихід, уявити, ніби це все просто страшний сон. Я припала до землі, забувши за хворе плече, з якого вже вилилась добряча калюжа крові.
Незнайомець повільно оглянув тіла, а потім перевів на мене свій погляд. Я зжалась, наче те затравлене звірятко, піднялась, хитаючись і спробувала відійти. В голові вже малювала рятівну картину, як знаходжу наляканого Буланчика за селом і скачу на ньому верхи світ за очі. Однак єдине, що я справді змогла зробити - це зробити кілька кроків, коли отримала черговий удар в спину вже ногою. Від падіння я лишень жалісно застогнала. Молити про помилування сил не залишилось. Останні дні мого життя і так нагадували мені пекло, тому смерть здавалась мені не такою вже й поганою перспективою.
Черевик сильніше придавив мене до землі, коли він нахилився і розірвав тканину сорочки на моєму пораненому плечі. Я спробувала вирватись, проте це було безуспішно. Коли він завершив свої маніпуляції, я нарешті змогла знову нормально почати дихати, тому що він прибрав з мене свою ногу і кудись попрямував.
Сил підняти здорову руку, щоб хоч якось зупинити кровотечу більше не було, тому я просто спостерігала, як стікає по розірваній сорочці крапля за краплею моя власна тепла кров. На пальці досі виблискував темний камінь і я мимоволі сконцентрувалась саме на ньому. В небі гучно загриміло, а потім я побачила блискавицю, що розрізала його навпіл. "Скоро я зустрінусь з тобою, подруго..." стало моєю останньою думкою перед тим, як я нарешті поринула в пітьму.
Коментарі