Мама часто розповідала мені одну історію, котру я кожного разу слухала із затамованим подихом. Скільки б разів не переповідалась, для мене вона завжди була інтригуючою та неймовірно цікавою. А звучала вона так:

"Давним-давно, в королівстві під назвою Аметистові землі, жили собі король Чарльз з королевою Естель. Правили вони мудро, справедливо, як ніхто інший до них. Народ не знав голоду і нещасть, завжди були повні столи наїдків, а скрині простих людей - багатством, адже землі їхні славилися породою, що вважається однією з найцінніших. А цінність того каменю полягала у особливостях, що допомагали підтримувати рівновагу добра і зла у світі. Якими саме властивостями був наділений камінь, та й чи дійсно був він таким важливим ніхто точно вже не знав, бо давно зникло все магічне. А от традиції залишились, тому продовжували люди читати старовинні літописи про силу каменів і передавати ці знання наступним поколінням.

Одного разу велика радість прийшла на ці землі - в королівській сім'ї народилась донька з чарівними аметистовими очима, що сяяли яскравіше за зірки у нічному небі. Літописи кажуть, що такий колір очей - це знак, посланий Богинею Арією, що пророчить великі зміни. Все королівство в той день святкувало народження майбутньої правительниці Офелії.

Пролітав рік за роком, принцеса росла веселою жвавою дівчинкою, яких ще пошукати. Не могли натішитись нею ні батьки, ні слуги. Щебетала вона своїм співочим голосом, наче пташечка, розповідаючи всім навколо свої історії, бо вже ж любила вигадувати різні небилиці. Часто дівча втікало від набридливих няньок на кухню до повара Поля, якому найбільше зі всіх подобалась компанія юної Величності. З Польом Офелія вивчала різні пісеньки та віршики, які ще довго наспівувала на уроках танців та етикету. Вчителі брались за голову і не знали, як впоратись з грайливим непослухом, тому лишень розводили руками.

Коли дівчинці виповнилось сім років, трапилась одна подія, яка навіки зруйнувала щастя родини. Одного літнього дня гралась принцеса в саду і залізла на персик, щоб дістати випадково залетілого туди паперового літачка.  Няньок поруч не було, бо королева хотіла провести час з донечкою. Спека зморила її Високість, тому жінка зовсім трохи задрімала. Але прокинулась вона, як почула хруст гілки, що не витримала ваги принцеси.

Стрілою підбігла королева до дівчинки і на щастя встигла її піймати, обійшовшись для тієї лише подряпинами і переляком. Зате матір під дією страху почала лаяти доньку за таку зіпсовану поведінку, неналежну для принцеси. Через несправедливість засяяли злими іскрами аметистові очі дівчинки так, що раптом зайнялась вогнем шовкова сукня королеви. Дякувати Богині встигли слуги погасити полум'я, одначе стало відомо, що колір очей дівчинки був не даром, а прокляттям, бо володіла вона магією, що давно була винищена в королівствах і знаходилась під забороною. За чаклунство виносилась смертна кара, бо так заповідали виші. Якщо раптом про сили дівчинки дізнаються за межами королівського двору, а що гірше -  дійдуть чутки до Десятки, що вірно оберігає Аметистовий храм, то не уникнути біди всьому королівству. 

Як могли, приховували король з королевою прокляття дівчинки. Заховали її у високій вежі, прикриваючись важким недугом, приставили до неї лише найближчих королівській сім'ї слуг, проте так і не змогли вберегти все в секреті. Дізналася Десятка про принцесу і відправила за нею одного зі своїх Мисливців, щоб привести дівчинку на суд. Але трапилось неочікуване - дитина безслідно зникла. Королівська сім'я безвтішно носила жалобу і не визнавала своєї причетності до втечі принцеси. Мисливці обшукали все королівство, але врешті-решт не змогли її знайти. 

Одного дня прийшов до двору старий мандрівник, що назвався провидцем і шокував всіх своїми передбаченнями: "Знайде принцесу та, що прийде з неба! Буде вона чужачкою і своєю одночасно. Принесе вона з собою те, що будуть звати магією та буде потребувати захисту сама. Якщо вбережете її від мисливців Десятки, то здійсниться пророцтво і принцеса повернеться у ці землі, а з нею дар Богині Арії!"."

На цьому місці казка завжди обривалась. Мама казала, що одного разу обов'язково завершить історію, але зараз час спатки. Від образи я надувала щоки і злісно розверталась до стінки. Мені було надто вже цікаво, чим завершиться історія принцеси, тому ні про що інше думати я вже не могла.