Відкривши очі, перша моя думка була: "Скоріше б вже цей день скінчився!". Кожен рік одне і те ж... Це всього лиш черговий день в календарі, і те, що я народилась двадцять п'ять років тому саме у цю дату (навіть не день тижня!), зовсім не дає мені права виділяти його серед інших. В дитинстві я наділяла його якимись магічними властивостями здавалось, що саме на моє День Народження має трапитись якесь диво, тому я з нетерпінням його очікувала. Але до цього часу єдині традиції, які збереглись - це дзвінок батьків і улюблений торт з вишнями.

У свої двадцять п’ять я відчуваю себе настільки божевільною, наскільки це можливо, бо завжди мене переслідує відчуття, що це все не правильно: все моє життя, всі дії і бажання, всі рішення, так, ніби мені немає місця у цьому світі. Єдине, що мене тішить сьогодні, так це те, що погода для кінця березня на диво приємна, бо з самого ранку яскраве сонце прориваюється крізь цупку тканину на вікнах і я навіть так відчуваю його тепло. Схоже прийшов час пробудитися після зимових холодів. 

Працюю я, до речі, секретарем в досить успішній меблевій компанії "Ізумруд". Не сказати, що я задоволена своєю роботою, але діватись нікуди, бо носити каву і друкувати на швидкість - це єдине, що я вмію добре робити. Раніше я ще намагалась шукати себе у різних видах діяльності, але ближче до завершення університету опустила руки і попливла за течією. В це місце мене запроторили батьки, адже директор цієї компанії - їхній боржник. Одного разу, в свої часи, тато врятував його від в’язниці і прийшов час скористатись послугами старого знайомого. 

Що ж, за два роки роботи я довела, що не "по блату" потрапила на це місце, а насправді я непоганий спеціаліст у сфері маркетингу і претендую на кар’єрний ріст, хоча спочатку всі дивились на мене досить скептично.

Довелось через силу вставати з ліжка, тому що наперекір моєму бажання наїстись торту і подивитись серіал, мої друзі вважають, що мені вкрай необхідно відсвяткувати свій ювілей. На мій протест про свободу дій і права людини вони лише махнули рукою. Моя мега п’ятірка (Тоня, Ліка, Настя, Андрій, Ігор) не бажає навіть чути, що я інтроверт і мені краще було б не влаштовувати гучних гулянок. Єдина, хто дійсно підтримала мене на рахунок вечора, так це Ліка. Подруга знає мене трохи ліпше і в дитинстві завжди проводила цей день разом зі мною поруч. 

Першими, як завжди, подзвонили батьки. Одного разу я випадково знайшла документ про те, що у мами більше не може бути дітей і саме тому вона кожного разу закривалась у ванній, коли я просила купити мені братика чи сестричку. Як виявилось пізніше, я також зовсім не легко була дана Богом моїм батькам, але в дитинстві я не розуміла, наскільки я цінна для них і часто потрапляла в неприємності. То руку зламала, коли бігала після школи на будівництві, то впала в яму і просиділа там пів дня, поки батьки не підняли всю поліцію району на вуха, то заблукала в лісі на шкільній екскурсії, і ще купа інших способів, як довести маму до інфаркту, а тата змусити посивіти. 

Ми проговорили майже дві години, згадували, якою "слухняною" дівчинкою я була. Не обійшлось і без маминих сліз, але прощатись не хотілось зовсім. Ми домовились, що завтра я приїду з Лікою вгості і ми разом з’їмо мій улюблений торт. А ще хрещена мама Таня також хоче завітати і привітати особисто, і бабуся з дідусем приїхати хочуть, а отже мені, як виновниці торжества, необхідно бути присутньою.  Я дійсно скучила за родиною, тому напевно правильно, що моє свято збере всіх нас знову разом. 

В роздумах про рідних я спочатку поплелась заварювати каву. Годинник показував одинадцяту ранку, що тішило не на жарт, бо в звичних умовах я не дозволяю собі так довго дрімати та ніжитись у ліжку. Астрід сиділа на столі і споглядала за мною своїми розумними зеленими оченятами. 

- Слухай, красуня, а нічого, що я планую тут снідати, а ти не помила лапи перед тим, як туди залазити. Ану, киш! 

Вони лише зиркнула на мене незадоволено, але все ж перестрибнула на стілець. Ми з нею удвох - дві сильні та незалежні жінки. Кажуть кішки наслідують своїх хазяїнів. Однак недружелюбність сусідки часто насторожує мене. Хіба я така ж?

Астрід, неймовірно чарівна кішка породи Єгипетська мау, стала моєю супутницею три роки тому. Я досі пам’ятаю той день, коли батьки принесли мені маленький пухнастий сірий клубочок на честь переїзду в нову квартиру. Вона, очевидно, аристократка, бо її поведінка нагадує мені манірних дівчат блакитної крові. Але що найбільше дивує, так це її гордість і егоїзм, так наче це я у неї в гостях, а не вона у мене. ґчасом доводиться їй нагадувати, хто в домі головна.

Зараз вона споглядала за моїми діями і показувала очевидне незадоволення моїм пізнім підйомом, адже пані досі не поснідала. Для неї я насипала в мисочку кролика у вершковому соусі (новий смак вологого корму), а собі зробила тости з арахісовою пастою та ароматну каву. 

- Що ж, Астрід, твоя хазяйка сьогодні постаріла на ще один рік і знаєш що? У мене знову відчуття, що я не знаю, як бути далі. Чому мені здається, що я не створена для цього світу? Та робота - це зовсім не моє місце. Але що моє? Мовчиш, да? І мені немає, що сказати на це. 

Кішка лишень підняла на мене свій мудрий погляд, певне сумніваючись в розумових можливостях своєї хазяйки. Все ж вона має рацію, порібно мені радіти тому, що я і так маю, бо люди і в гірших ситуаціях живуть. Дехто он все життя шукає себе, а я очікую подачі на тарілочці. Чому мені здається, що ця кішка розуміє мене краще, ніж я її? 

- Шкода, що я не зможу взяти тебе з собою сьогодні. - почесала я їй за вухом.

Я домовилась з сусідкою, щоб вона приглянула за Астрід, бо після клубу я планувала залишитись наніч у Ліки. А завтра ми хочемо разом поїхати до моїх батьків. Було б краще залишитиулюбленицю в надійних руках.

- До речі про сьогодні, пора б вже починати збиратись.

Друзі приготували мені сюрприз в одному з нічних клубів нашого міста, щоб гучно відзначити цю "важливу" дату. Адреса здалась мені незнайомою, адже я не любитель нічного способу життя, тому через відсутність якогось значного досвіду мене це зовсім не збентежило, а навпаки зацікавило. Я завжди виділялась надмірною допитливістю.

Набравши гарячу ванну, я увімкнула улюблену групу і поринула у думки. Після водних процедур зайнялась масками для обличчя, волосся та масажами. По завершеню я пахла ваніллю та шоколадом. Паралельно зі зборами, я приймала дзвінки та повідомлення від родичів і знайомих, більшість з яких бажали мені вийти скоріше заміж, а головне - народити, бо вже, по прийнятих суспільством нормах, "давно пора". Я пропускала це все мимо вух і лишень дякувала за їхні "теплі" привітання. Вважаю це далеко не основним своїм призначенням, але доводити щось іншим бажання не було.

- Готово! Астрід, худко неси фотоапарат! Ти поглянь, яка красуня стоїть перед тобою. Це ж твоя Ліза, уявляєш? - покрутилась я перед дзеркалом.

Мені дійсно подобалось те, як лежало моє накручене світле волосся, як виділись при цьому мої карі очі, як природньо лягла помада на пухких вустах.  На стрункі довгі ноги одягла чорні джинси, щоб підкреслити фігуру та того ж кольору замшеві черевики на середньому підборі. Зверху - чорна водолазка і для завершення образу накинула піджак. Довгі сережки, клатч і звичайно ж золотий кулон у формі сердечка з красивим каменем фіолетового кольору всередині (завжди забуваю його назву), який мені подарувала мама ще в дитинстві.

Носила його, скільки себе пам’ятаю, не знімаючи. У неї також є схожий, тому мені здається, що він з’єднує нас незримою ниткою і вона завжди поруч.

З роздумів мене витягнув раптовий дзвінок Тоні:

- Привітик, Лізок, сподіваюсь ти вже викликаєш таксі, бо ми майже всі в зборі і направляємось в клуб! Не вистачає лише Ігора, збирається повільніше дівчини! До речі, я Пашу з собою взяла, хочу нарешті познайомити його з вами, а Андрій взяв Аню, тому нас сьогодні буде навіть більше, ніж очікувалось. Правда круто, що ми всі разом будемо? Наша компанія збільшується! - прокричала в трубку подруга, очевидно вже розбавивши цей вечір келихом вина. На фоні чулись голоси друзів, незадоволених очікуванням Ігора.

- Так, я вже виходжу. Скоро буду, не сумуйте. Люблю вас! - коротко відповіла я.

- І ми тебе! - водночас з голосом Тоні прозвучав голос Ліки і друзі відключились.

Я одразу занесла Астрід пані Олені, жінці літнього віку, що також не залишилась без солодкого подарунку на честь мого свята і подяки за допомогу. Я не часто лишала там кішку, однак зазвичай її реакція була досить спокійною на змін обстановки. Проте сьогодні Астрід буквально волала, коли я переносила її. Навіть встигла подряпати мені руки, що було зовсім не притаманно цій спокійній та урівноваженій кішці. Я страшенно за неї хвилювалась, але часу заспокоїти її вже не залишилось.

Закривши двері під’їзду, я вийшла на вулицю, вдихаючи свіже холодне повітря. Таксі вже очікувало, тому я, перепровіривши ще раз адрес, запригнула у автомобіль і поїхала до клубу. Всю дорогу я думала лише про реакцію Астрід і сильно переживала, чи заспокоїться кішечка, та чи не отримає ще більший стрес від моєї затяжної відсутності.