Ліка натякала, що забронювала ВІП-ложе в окремій кімнаті, тому я підозрюю, що ми будемо саме на верхньому поверсі. Скоріш за все друзі вже очікували мене там.
На хвильку я зупинилась і затамувала подих, помітивши високо в небі кривавий повний місяць. По шкірі пройшлись мурашки, однак я швидко про це забула і направилась до входу. Я люблю такі ночі, в них є своя загадковість та інтимність, проте березень все ще занадто холодний в цю пору.Клуб носив назву "Спів сирен", і поки я стояла у ВІП-черзі, мала час подумати про причини так таємниче назвати настільки примітивне місце, де прямо зараз лунала бридотна поп-музика. Я би назвала його "Ложе для похоті", або щось на кшталт "Кров з вух", бо по іншому охарактеризувати такі місця у мене язик не повертався.
Черга для "особливих" гостей не була великою. Як тільки я вирішила сповістити друзів про приїзд, до мене підійшов один з охоронців. Чоловік років сорока значно перевищував мене у габаритах, навіть враховуючи той факт, що я зростом я була вище середнього. Високий, широкоплечий, темне коротке волосся і тижнева щетина на грубому підборідді, він нагадував мені типового різника з фільмів жахів. Особливо увагу привернув моторошний шрам на щоці. Схоже на те, що різня тут також буває час від часу.
Очевидно, ця робота йому підходить, бо якби він зараз мене підняв, то певно навіть і не відчув моєї ваги. Охоронець представився Олександром й запропонував пройти за ним. Я з недовірою покосилась на нього, але коли почула власне ім'я, то з полегшенням видихнула та послідувала за ним. Я була навіть рада, що не доведеться очікувати на холоді.Як тільки ми увійшли на перший поверх клубу, атмосфера накрила мене хвилею. В ніс вдарив різкий запах алкоголю, диму та поту. Людей тут було незліченно. Схоже, що це досить популярне місце. Раптом Олександра позвали до входу. Хтось вирішив влаштувати бійку і потрібна була підмога.
Чоловік запропонував пригостити мене коктейлем за рахунок закладу, поки я на нього чекаю. На мої пропозиції дійти самостійно до місця призначення, він скорчив сумну гримасу і попросив прикрити його, мовляв у нього завдання від моїх друзів, за яке обіцяли гарні чайові. Я неохоче кивнула і покірно підійшла до стійки. Він махнув бармену рукою і той люб’язно зробив мені Апероль на моє скромне прохання випити чогось легкого. Якщо враховувати безкоштовну випивку і компанію симпатичного бармена, то моє становище не таке вже й нестерпне.
Через десять хвилин очікування захотілось вже самостійно скоріше дістатись до друзів, щоб продовжити святкувати з ними. Олександра все ще не було поблизу. Раптом на хвильку усе навколо стало яскравішим, так, ніби хтось додав контрасносту, а музика і люди сильно уповільнились. Не те, щоб я зовсім була слабка до алкоголю, але ефект від його дії здався мені підозрілим. Потім відчулось легке запаморочення, все закрутилось в такт музиці. Від думки про те, що в напої могли бути наркотики, у мене зжалось все в середині. Я спробувала пригадати смак напою, але він зовсім не здався мені підозрілим. Потрібно було скоріше дійти до друзів, поки все не стало зовсім погано.
Не встигла я продумати план втечі, як почула дзвінок. Затуманеним поглядом я прочитала її ім'я Ліки на екран та підняла слухавку. Язик не хотів слухатись, тому я пробурмотіла, що вже знаходжусь на першому поверсі, лишень охоронець десь затримався, залишивши мене одну біля стійки.
- Почекай, Ліз, давай по порядку! Кого ти чекаєш? І де ти взагалі? Ти що вже п’яна? - запитала подруга здивовано.
Я спробувала повторити чіткіше:
- Охоронця Олександра, ну того, якого ви за мною прислали. Я приїхала по відправленій тобою геолокації, в черзі мене зустріли і попередили, що від вас. А зараз цей ганібал десь бродить, залишивши мене біля бару.
- Лізок.... я тебе... чую! Що за музика... на фоні? .... в якому клубі? - почула я її зтурбований голос.
Зв'язок весь час переривався, тому я крикнула:
- Ліка, зажди, я тебе не чую! Зараз я вийду на вулицю і все тобі поясню. А! Ось і Олександр, зараз він мене приведе, буду через хвилину!*"Що? Лізух, ми тебе не бачимо біля бару! Ти не в тому клубі! Скинь адресу, ми зараз тебе заберемо!" "Ну де вона там?" "Я викликаю таксі!" *
Дійсно надійшов охоронець, тому я забрала слухавку від вуха і вже не чула, що друзі намагались мені пояснити, адже я безсумнівно вважала, що ми з ними і так скоро побачимось. Шкода, бо можливо, якби я послухала, то зрозуміла би, яку яму я собі зараз рию власноруч, і, можливо, тікала би з того клятого клубу зі всіх ніг, не звертаючи увагу на важкість та туман в голові. Однак нічого такого мені і не спало на думку, тому я покірно слідувала за охоронцем в глибину будівлі, з нетерпінням очікуючи сюрпризу.
Ми увійшли в довгий темний коридор, що ймовірно вів до підсобних приміщень. Тут було брудно і пахло пліснявою. Охоронець рухався плавно, здавалось, що він зовсім не торкається землі. А я плелась за ним, ледь переставляючи ноги - в голові сплутався клубок думок, які я безрезультатно намагалсь розібрати. Я забула, чому взагалі тут знаходжусь, для чого слідую за цим чоловіком і куди хотіла піти. Зовсім не контролюючи своїх дій, я зайшла в простору кімнату, освітлену лише місяним сяйвом, яке пробивалось крізь маленьке віконечко зверху. Позаду почулось клацання замка, але мене воно зовсім не налякало. Навпаки, як загіпнотизована, я пройшла у центр кімнати, де виднілись дивні візерунки на підлозі, розташовані по колу.
Олександр нарешті завершив всі свої маніпуляції і поглянув мені прямо в очі:
- Не хвилюйся, все пройде швидко. На тебе вже чекають! Скільки зусиль ми витратили, щоб знайти тебе, наш дорогий скарб!
Я не могла зрозуміти, про що він говорить, але мене це зараз зовсім не хвилювало. А він все продовжував свій монолог:
- А як тебе добре заховали! Такий вмілий захист поставили, ніколи б не здогадався ніхто, якби ти не зробила фатальну помилку та не зняла його. Тієї хвилини нам вистачило, щоб впасти тобі на слід. - низько засміявся він і схопився за мій кулон, легким рухом розірвавши тонкий ланцюжок.
У повітрі почувся запах горілої шкіри і охоронець з шипінням відкинув подарунок мами кудись у куток кімнати.
В ту ж хвилину з кишені він незадоволено дістав два кільця з красивим каменем, одне з яких надів мені на вказівний палець. Я лишень мала сили спостерігати за всім, що відбувається.
Далі послідували незрозумілі фрази невідомою мені мовою. Чоловік почав читати чи то молитву, чи то закляття. Я спостерігала, як загораються сяйвом ієрогліфи на підлозі, як починають горіти яскравіше свічки, як місячне сяйво стає зримим, схожим на срібні нитки. Голос охоронця ставав все глибшим і гучнішим, повітря навколо нас перетворювалось на туман, запах свічок викликав сильніше запаморочення.
Я концентрувалась на срібних нитках, щоб зовсім не втратити свідомість, як раптом ритуал перервав гучний гуркіт виламаних вхідних дверей. Деревина шматками розлетілась у різні сторони. На щастя ми були захищені незримим бар’єром. Обличчя розлюченої жінки з яскравими зеленими очима, яка одним лише помахом руки виштовхнула з кола охоронця - останнє, що я встигла побачити. Далі відбувалось щось, що мій мозок відмовляється розуміти: гравітація покинула кімнату, мене почало страшенно нудити, я відчула кожну кісточку свого тіла. Здавалось, що я вмирала і знову воскресала сотню разів, поки не провалилась в таку жадану пітьму.