- Тебе не вчили, що підслуховувати не красиво, Фіалочка. - промовив Кай, сідаючи за стіл для читання.

- Як давно ти зрозумів? - вийшла я зі свого схову.

- Твій запах я розпізнаю з тисячі. Гострий нюх у мене від матері. - поник його голос.

- Дякую, що ти мене захистив, але Тео правий. Ти мене зовсім не знаєш, а я не знаю свою магію. Навіть якщо мені зараз здається, що все під контролем, хто зна, як я зреагую в напруженій ситуації.

- Послухай, Ліза. Тобі краще залишити мене у спокої поки. Все, що я сказав - це щира правдаю, але зараз просто йди геть! Мені потрібно побути самому. -  суворим тоном наказав він мені.

- Ти мене проганяєш? Я просто хочу про тебе попіклуватись, як ти робив раніше для мене. - погладила я його по руці.

- Мені не потрібна твоя турбота, ти зараз робиш лише гірше, тому йди, поки я не наговорив тобі лишнього. - вирвався він і показав на двері. - Ти не повинна була чути цю розмову.

Я, не сказавши ні слова, розвернулась на п'ятках і попрямувала до виходу, приховуючи свої справжні емоції. Образа різанула глибше, ніж я очікувала. Все перед очима розтікалось, і коли я добігала до власної кімнати, то злісно зачинила за собою двері та врешті дозволила декільком сльозам скотитись по щоках, щоб залити душевну рану, але одразу ж стерла їх та сіла на підлогу. Згадались хронології подій, при яких я плакала від болі вперше: Блискавиця, Буланчик, Мисливець й Нечисть. Порівняно з минулим, те, що відбувається зараз, не варте моїх сліз. Я все ще жива і здорова, а душевні рани загоїть час. Зуміла пережити першу смерть друга в своєму житті, а отже зможу і цю зраду також осилити. Мої сили небезпечні, Тео правий, а отже наша сварка допоможе триматись подалі один від одного.

Заснула я, лежачи біля каміна і обіймаючи коліна. А наступний тиждень почався із того, що я ігнорувала Кая та намагалась зменьшити всі наші можливі зустрічі. До балу, про який мені, до речі, повідомила королева Естель, залишалось зовсім мало часу, тому всі навколо лише про нього й говорили. Моя присутність була обов'язкова, адже я могла б відчути щось важливе чи зреагувати на зовнішні обставини, тому наступного дня мені доставили неймовірної краси пудрового кольору сукню, пошиту з легкої тканини з відкритою спиною, розшиту камінням фіолетового кольору на поясі - символом королівства. А ще маскарадну маску, котра закривала пів обличчя і додавала загадковості образу.

Я продовжувала читати "Легендарій" і все більше дізнаватись про цей світ. Наступні історії були не лише про Богиню, а й про правителів, визначних магів та нечисть. Коли я дійшла до розділу про Мисливців, то нарешті змогла пізнати почуття того, хто катував мене, змушуючи проявити власні сили. Їх буквально примусово виривають із спокійного мирного життя, не залишаючи вибору й змушуючи ставати в лави посланців Богині. Вони з'явились ще до війни і перебували під таємницею, підтримуючи стабільність та борючись з нечистю, доки їх долю не вирішила Десятка у війні з магами. Саме під-час винищення магії з'явилась перша згадка про тих, чиї імена і досі бояться згадувати. Я не раз з того дня обдумувала сценарій подій, якби мене тоді не викрали сині плащі. Що він хотів мені саказати? Чому його назвали сином Осіліса? На чиєму він боці, якщо веде подвійну гру? Всі ці питання досі залишались без відповіді. 

Моя пам'ять врешті решт не показала нічого особливого, а тому лише інформація про амулет виявилась корисною. Жасмин малювала образи, речі та символи, що їй здавались важливими і обговорювала їх з Тео або Естель. Сьогодні ми планували останній сеанс, що означав кінець історії у моєму світі.

Все почалось звично. Я прийшла у зал переговорів, де мене вже чекали, далі Жасмин почала свою магію, і коли завершила, то намалювала все, що їй здалось підозрілим. Одним з таких малюнків став охоронець клубу та жінка із зеленими очима, що обірвала ритуал. Королева не звернула уваги на чоловіка, а от на чаклунці неочікувано зупинилась. Її очі розширились, а поза тіла застигла. "Агата..." - змогла вона видавити із себе лише одне слово, котре здавленим голосом прошепотіла. Для інших присутніх це ім'я нічого не означало, але для мене воно раптом запалило зелене світло на дорозі, яку я все не могла перейти. Агата, нянька Офелії у моєму світі, прийшла, щоб перервати ритуал. Від усіх процесів, які відбувались в той момент у голові, мої ноги оніміли, перетворившись у дві неподвижні скелі, руки замкнулись у міцний замок, а замість голови з'явилась кулька, яка грозилась ось-ось луснути. Я б хотіла зараз стати полем з фіалок...

- Тео, залишся, а всі інші вільні. Завтра ми проводимо найграндіозніший бал, тому дівчата, можете починати готуватись. Жасмин, дякую за твою роботу. - підняла вона холодний погляд на нас. Від минулих хвилювань, здавалось, нічого і не залишилось.

Я вирішила, що також не буду видавати свій сикрет, а тому спокійно вийшла із зали переговорів і направилась до себе в кімнату. Під дверима мене вже очікував Кай, одначе я люб'язно привіталась та зачинила двері прямо перед його носом.

- Ліза, чому ти втікаєш від мене кожного разу, коли я намагаюсь поговорити? Вислухай мене, я не хотів тебе образити! Відкрий, а інакше я зайду без запрошення. - говорив він, проте я вже нічого не чула. Мій погляд був направлений на книгу, яка все не давала спокою. Я розкрила останню сторінку і перечитала текст, написаний від руки жінкою, котра зникла разом з донькою королеви і весь цей час перебувала в моєму світі. Її поява в той день означала тільки те, що вона прийшла мене захистити. Як би мені зараз хотілось поговорити з мамою та все у неї розпитати. Як ми пов'язані з цим світом? Чому все склалось так, як зараз є?

"Вір в кожного, але довіряй лише собі. Шукай відповіді не в рядках, а між ними і не забувай, що Богиня покаже тобі дорогу, навіть якщо здається, що ти заблукала. Ти наш промінь світла. Твоя Агата." Промінь світла, Богиня, між рядками - все це нагадувало мені шпигунський ребус, який мій мозок був неспроможний розгадати. Букви пливли перед очима, коли я в сотий раз перечитувала слова Агати. Кай затих на певний час, а потім просто відчинив двері, скориставшись ключами.

- Я буду супроводжувати тебе на бал. - впевнено промовив він.

- З чого ти взяв, що я згодна? - підняла я на нього зосереджений погляд. Він лише вказав пальцем на книгу у відповідь.

- Ми більше не граємо в ці ігри, Кай. І тобі краще справді триматись від мене подалі, якщо хочеш жити. - махнула я рукою, створивши в долоні чорний вогник - мою істинну силу, єдине в мені, що лякало й зачаровувало водночас. Навіть якщо хлопець не показав, все ж його здивування і страх одразу відбились в очах.

- Що це за магія? - приблизився він і уважно оглянув полум'я. - Ніколи не бачив нічого подібного.

- Я не хочу стати причиною ще одної смерті, тому прошу тебе прислухатись поради батька. Я не готова пережити це знову. - закрила я руками обличчя.

- Я тебе не боюсь. І це моє власне бажання, тому не варто витрачати час на непотрібні суперечки. - відповів він і злегка розвів мої руки, наблизившись критично близько й ніжно поцілувавши в лоба. Його губи ледь торкнулись шкіри, але моє тіло стрілою пробило електричним розрядом. Я відскочила на інший кінець ліжка, наче обшпарена. Пульс вібрував хвилями по тілу, а в животі все приємно зжалось. Я вперше відчула щось подібне, і це відчуття мені зовсім не сподобалось.

- Коли будеш готова розповісти про те, що ти пережила в минулому, просто поклич, і я одразу прийду. До завтра, Фіалочка. - промовив він та безшумно покинув кімнату.

Наступного дня увечері я стояла перед дзеркалом своєї кімнати, спостерігаючи за дівчиною, котра була зовсім не схожою на минулу Лізу. Ніжна, жіночна, витончена та елегантна - ось як би я описала незнайомку у цій неймовірній сукні, з вкладеним у високу зачіску волоссям та вечірнім макіяжем. Вона була всім, але не Лізою з минулого життя. У двері заглянув Кай, однак в такій же позиції закам'янів, проводячи захопленим поглядом знизу до гори, зупиняючись на найвідкритіших шматочках моєї блідої шкіри. Сьогодні хлопець був одягнений у білу лляну сорочку, поверх якої накинув темний жилет із золотою вишивкою та такого ж кольору штани. Його образ викликав у мене подібний шквал емоцій, адже зазвичай він надавав перевагу простішому одягу і було незвично бачити його таким вишуканим.

- Її звали Блискавиця. Я була слабка і ні на що не здатна, коли потрапила сюди. В моєму світі відсутня подібна небезпека, а тому у мене не було потреби тренуватись фізично чи вчитись справлятись з мечем в бою. Вона захищала мене від нечисті, коли її вкусили. Я намагалась... Але Мисливець обірвав її життя, відрубавши голову. Вона померла через мене, мій страх і слабкість. Я бачу її у снах, вона приходить і просто ненависно дивиться, іноді говорить.

- Ти не винна в тому, що сталось. Я впевнений, що ти б зробила подібне для неї, якби могла повернутись і все змінити. З наступного тижня можемо почати тренування разом! - ніжно стукнув він мене по носі.

В зал для балу я входила вперше.

Гості все прибували, дехто навіть на декілька днів раніше приїхав і весь цей час залишався в замку. Дами у пишних сукнях, чоловіки в дивакуватих масках, за цим всім легко було сховатись і весь вечір залишатись непоміченими, чим влсне користувались місцеві маги. Все в залі сяяло сотнями свічок, вогнів та коштовного каміння. Кай міцно тримав мене під руку, коли ми увійшли і не відпускав, доки до нас підійшов ще один юнак, що виявився тим самим магом дерева.

- О, це ж ти надерла нам зад. - поклонився він вічливо і заворожуюче посміхнувся. - Мене звуть Аспек, а ти у нас Фіалка, так?

- Зви мене Ліза. Я користуюсь справжнім ім'ям. - заперечила я. - А що означає твоє?

- Сміливо, але з твоїми вміннями воно й не дивно. Це осика, улюблене дерево моєї бабусі. Так ви з Приборкувачем називаєте один одного справжніми іменами? Ви вже на такому рівні близкості?- озвучив він здогадку, ледь стримуючи сміх.

- Про що це... - хотіла було запитати я, як Кай перебив мене.

- Аспек, притримай коней! Ліза ще багато чого не знає про наш світ.

- Та про що ви говорите? - не втрималась я, а рудий ще більше почав давитись сміхом. - Ти мені поясниш? - поглянула я на Кая, але той теж підхопив друга і залився сміхом. Я розізлилась та ображено відійшла від них, щоб прогулятись залом, а заодно глянути на танці, що саме розгорались. Шкода, що я зовсім не знала рухів і не могла повністю поринути в атмосферу балу. Королева стояла на балконі й переговорювалась з декількома незнайомими чоловіками в масках. Коли я перевела погляд на хлопців, то завмерла від здивування. Їх оточили три дівчини, волосся яких одразу кунулось мені в очі - Мавки з оранжиреї.

Здається сьогодні одна з них хотіла зізнатись в коханні Аспеку, а тому зараз спробує відвести його на танець. В яблучко! Інші дві залишились біля Кая. Серце вколола ревність, однак я швидко її подавила. Хлопець уважно слухав, що вони розповідали, а потім підняв погляд прямо на мене і задоволено посміхнувся, ніби смакував те, що я спостерігаю. Його супутниці прослідували поглядом Кая і буквально зжерли мене незадоволеними очима. Тоді то я нарешті зрозумілаю, що ганчірка для підлоги з їх розмов - це я, і вся їхня злість була направлена саме на мене. 

Я навіть не встигла ні з ким познайомитись, а вже нажила три ворога в замку. Мені стало не по собі, тому вирішила відійти подалі від ненависних поглядів. В іншому кінці залу якраз можна було насолодитись вишуканими закусками й різними напоями, тому я відправилась просто до столу. Вино у них також уміло виготовляли, хоч і називалось воно якось інакше. Я схопила декілька канапок, шматочків фруктів і запила це все зігріваючою солодкою рідиною. Рай для моїх смакових рецепторів! Взяла ще один келих та коли хотіла вже відійти, то хтось штовхнув мене по плечі так, що я впустила його прямо на свою чарівну сукню, через що вона одразу пофарбувалась в багряний колір.

- Упс! - почула я невинний голос збоку. Зосередивши погляд зрозуміла, що переді мною одна з Мавок. Це типу помста була? Якась дитяча афера, як на мене. Чи вона думала, що я засмутюсь через сукню? - Вибачте, я випадково. Дозвольте мені загладити провину і вручити вам ще один келих.

Вона підбігла до столу і взяла з нього напій.

- Пробачте, я справді випадково. - протягнула вона жалібно. Всі навколо уважно очікували розгортання подій, від чого мені стало максимально некомфортно, тому я вічливо взяла напій й промовила: "Ну з ким не буває.", а ще задоволено посміхнулась, насолоджуючись її розгубленістю. Елементарна провокація. Гості розчаровано повернулись до своїх справ, а Мавка вклонилась і зникла з поля зору. Я вирішила покинути цей захід, щоб змінити вологу сукню, однак раптом світло все разом згасло, а далі я почула суворий голос королеви, котра все ще стояла на балконі.

- Шановні гості Аметистових земель, я рада вас вітати на щорічному балові-маскараді, який ми влаштовуємо на честь нашої Богині Арії та її вічної благодаті, яку вона нам щедро дарує. За традицією ми проводжаємо останні промені сонця в цей день, насичуючи ними Аметист, котрий захищає всіх нас від темряви та зла.

Всі гості оживлено зааплодували, в очікуванні обіцяного дійства. Я й сама затамувала подих, не розуміючи, що відбувається. В центр зали вивезли статую жінки, зроблену з фіолетового каменю. Вона вказувала пальцем в сторону сонця.

- Привітайте нашу Богиню і подякуйте їй за все, що маєте! - наказала королева.

Всі, як один, виконали дивний рух, прикладуючи два пальці до лобу та спускаючи їх до кінчика носа, а під-час цього промовляли щось схоже на заклинання. А далі схиляли голову і продовжувалось це все декілька довгих хвилин.

- Прийшов час набратись нових сил і провести традиційний ритуал в найдовший день року! - крикнула королева. Сонце за великими вікнами сідало, небо загоралось відтінками полум'яних кольорів. Під певним кутом світло на вікнах в деяких місцях заломалось та направилось просто на статую, ніби огортаючи її, від чого камінь освітився та почав віддавати власне проміння, прорізаючи залу фіолетовим мерехтінням. Це видовище важко передати словами, адже виглядало настільки заворожуючи і дивовижно, що у мене відняло мову. В очах у кожного виднілась статуя Богині, яка сяяла і завжди була для них символом справжньої надії.

- Твій амулет також так вміє. - почула я тихий голос Кая біля вуха. - Якщо направити це світло на нього, то він почне сяяти.

В підвердження цього він обійняв мене зі спини, поклав голову на плече та напрвив мій амулет на один з яскравих променів. Той одразу нагрівся та почав мерехтіти не гірше за статую. "Промінь світла, Богиня направить тебе, читай між рядків." Неочікувано пазл в голові почав складатись, вимальовуючи розгадку.

Я стрімко повернулась до хлопця, вирвавшись з його обіймів.

- Я! Я зрозуміла! Книга! - задихалась я від емоцій. Щоб заспокоїтись, зробила декілька ковтків вина, а потім вручила його Каю, а сама побігла на вихід, штовхаючи всіх на своєму шляху.

- Куди це ти, Фіалка? - звернувся до мене Аспек, коли я обігнула його на виході із зали. Всі думки зараз були лише про те, щоб встигнути добігти до кімнати, доки камінь не згас. Почула швидкі кроки позаду.

- Ліза, зажди, та що сталось? - покликав мене стривожений Кай.

- Не зараз! - крикнула я у відповідь і помчалась з подвійною швидкістю.

Увірвалась в свої покої, дістала з-під матрацу книгу і відкрила останню сторінку. Потім направила амулет на послання Агати, і ледь не зомліла від здивування - вся сторінка була списана невидимою фарбою, яка виднілась лише від фіолетового світла каменю.

" Якщо ти це читаєш, то розгадала наші ігри у шпигунів. Моя дорога Офелія, моя донечка. Твоя мама підвела тебе, пробач. Коли побачила твої ясні фіолетові оченята, то одразу все зрозуміла. В той день королева втратила дитину, а тому саме в той день я втратила і тебе. Зрозумій, я хотіла захистити найцінніше, що в мене було - це ти, моя Офелія. Скоро ми відправимось з тобою в подорож. Наш тато Чарльз все для нас влаштує. Пробач, що не сказала тобі раніше, але коли ми дізнались, що наш скарб - маг, то вирішили, що названій мамі Естель більше не можна довіряти. Вона хотіла використати тебе, як зброю у війні. Ми не могли допустити, щоб тебе викрали чи виростили вбивцьою. Я вірю, що все вийде і скоро ми будемо разом, моя дорога Офелія."

Камінь погас, як і текст, що берегла в собі ця книга. Агата - матір Офелії. Агата прийшла захищати мене в той день. Але які її мотиви на рахунок мене? Голова раптом запаморочилась. Я відчула, як слабшає все тіло, а ноги підгинаються. За спиною почулись кроки, але коли я розвернулась, то ледь не схопила серцевий напад від жаху: темна фігура, вища від мене на дві голови, і чорні очі, що відбивають місячне світло. Мисливець прийшов за мною.

Повітря в легенях закінчилось, через що я хаоотично почала задихатись. Намагаючись вхопити хоч краплю, я схопилась за шию. Чоловік не одразу зрозумів, що відбувається, а я все продовжувала кашляти вже сидячи на колінах. Він нахилився до мене, і відкривши мій рот, вдихнув запах.

- Отрута. Що ти випила? Відповідай! - боляче вхопився він за моє обличчя.

- Ану відпусти її! - почула я голос Кая біля дверей. - Ліза, що з тобою?!

Мисливець повернувся в сторону хлопця, і вже було направив на нього руку, щоб зробити випад, як я схопилась за неї та потягнула вбік. Клубок знайомої темряви полетів в стіну. Мені здавалось все сном, а дихання катастрофічно не вистачало, тому перед очима все пливло. Мисливець підняв мене, закинув на плече і кинувся в бік Кая. Мої сили були на межі, але я розуміла, що хлопцю не вийти переможцем у цій битві, тому взяла все, що залишилось і вклала в полум'яний промінь, який направила під ноги Мисливцю. Той від неочікуваності оступився й впустив мене на підлогу. Останнє повітря вирвалось з легень, коли я приземлилась на спину. Горло повністю набрякло, не даючи повітрю пройти. Далі Приборкувач спробував наблизитись до мене, але Мисливець відкинув його в стіну.

- Ка... - прохрипіла я, одначе перед очима з'явився мій кат, вкотре насильно залив мені в гортань якусь гірку речовину, від якої я ледь не подавилась. Але з нею відчулось невелике полегшення і я змогла вдихнути дрібку повітря. Мої легені горіли від отрути, а очі закривались самі собою. Кай піднявся і спробував використати власну магію, проте забув, що Мисливці вміють пожерати резерви, тому йому нічого не вдалось. Він дістав кинджал і спробував напасти, однак Мисливець стояв непохитно, наче гора. 

Чоловік зробив випад, в той момент в тіло Приборкувача врізались темні шипи. На землю впали перші краплі крові, і тоді мене охопив справжній тваринний страх, що я втрачу ще одну близьку людину. Мені вдалось встати на четвереньки, направити руку в їх сторону, а далі все сталось, як в тумані: я закричала, дозволяючи неприборканій силі вийти на волю, випускаючи всю біль, злість та страх. Мисливець вкрився щитом з туману, а потім направився в мою сторону, швидко всмоктуючи ману. Я відчувала, як магія слабшає, як сили повільно покидають мене. Коли він опинився просто переді мною, врешті я здалась і опустила руку. Повітря критично не вистачало, від чого голова паморочилась з подвійною силою. Кай лежав нерухомо, стікаючи кров'ю, а моє серце в ту ніч розбилось на дрібні шматки. Сльози болі стікали по щоках, коли Мисливець підняв мене і закинув на спину.

Королева не стримала обіцянки, не зуміла вберегти. Він біг довгим коридором до виходу із замку, залишаючи позаду тіло хлопця, який зараз помирає через мене. Вкотре.

- Богиня, врятуй йому життя. Нехай він виживе, я благаю тебе.