Очі розплющились самі собою, без моєї участі. Ах ти ж… Погляд ковзнув на всі боки. Не зрозумів. Щось не те… Де це я опинився? Невеликий острівець землі, кілька метрів уздовж, кілька метрів вшир, весь вкритий травою, жодного кущика, а за ним — небо. Острівець ширяв у чистому небі. Було яскраво, світло, але сонця ніде не видно. Невже сон? Та ще усвідомлений, зважаючи на все. Спробував зробити крок – не вийшло. Я не відчував тіла, тільки бачив картинку. Подивився вниз… А де воно? Що відбувається?!

Раптом перед очима утворилася сіра хмара, з якої вийшов перекачаний, стрижений під трійку чоловік.

«Ого, який здоровий! Штани і сорочка тільки дивні, наче з минулого століття, а то й раніше…» — тільки й зміг подумати я, бо нічого не міг вимовити. Рота не було.

— Вітаю, боєць. Вибери мене, і ми покажемо всім, що таке сила духу та військова кмітливість!

Чоловік широко розставив ноги, заклав руки за спину і з прищуром витріщився на мене.

Праворуч від явного солдафона з'явилася ще одна сіра хмара, і з неї вийшла жінка похилого віку, що на ходу витирала руки об білий фартух.

— Ой, а чого це ти так забруднився? Давай ми тебе відмиємо, нагодуємо, і потім я тобі розповім, що до чого.

Бабця дістала зі складки спідниці качалку, закинула її на плече і посміхнулася, дивлячись на мене.

З'явилася третя хмара. З цієї вийшов високий худорлявий чоловік.

«А це чо за середньовічний франт? Чорна сукня чи сорочка така? Штани начебто на місці. Так, точно: довга сорочка, просто ременем перехоплена на животі. Патлатий, але зализаний, а вусики, як у кота…» — знову зміг я тільки подумати – говорити не було чим.

— Конкланд, до ваших послуг.

Чоловік уклонився, гучно стукнувши підборами шкіряних туфель.

Четверта сіра хмара – і з неї вийшов пройдисвіт із злодійкуватим поглядом і горбатою спиною.

— Гей, пс, якщо хочеш дізнатися багато чого цікавого — тільки скажи.

Хлопець бандитської зовнішності дістав ножичок із внутрішньої кишені шкіряного жилета і вправно перекинув його з руки в руку.

Ще однієї хмари не утворилося, але з'явився напис. Білі літери з гострими завитками по краях нерухомо зависли в повітрі прямо переді мною.

«Виберіть помічника»

А вибирати я маю тільки з ось цього? Хм... А якоїсь грудастої руденької жіночки немає?

«Функція знаходиться на стадії тестування. В доступі відмовлено. Виберіть помічника із чотирьох доступних»

Ах ти ж, срань болотна, ти мені тут не начальник, щоб у доступі відмовляти!

«В доступі відмовлено. Виберіть помічника із чотирьох доступних»

Так, ану швидко головного мені покличте.

Хвилину нічого не відбувалося, я лише злісно витріщався на четвірку, що стовбичила переді мною.

Ну я вам тут влаштую! Дайте тільки розібратися, що до чого.

«Виберіть помічника»

Драти вас у печінку!

На мої думки ніхто ніяк не реагував, і нічого не відбувалося, тому я вирішив зіграти поки що за їхніми правилами, а там уже діятимемо за ситуацією. Ось чесне слово, зроду таких снів не було.

Я ще раз оглянув кожного з четвірки. Хм… Ну не воїна, однозначно. Стара теж мене не цікавить, вистачить і однієї старої шельми в моєму житті. Чемний, чи шахраюватий?.. Давай першого, він начебто базікає поменше, а ось зі шпаною можуть бути проблеми.

Як тільки я закінчив свої роздуми, троє одразу зникли, залишивши мене наодинці з власником зализаного, як у старих італійських фільмах, волосся та гострих вусиків.

— Вітаю Вас у Мірантирі. Моє ім'я — Конкланд, і я буду Вашим помічником. Для початку виберіть стать, — сказав чоловік, склавши руки на поясі.

— Чо за жарти такі?

Несподівано! Цього разу мої слова луною відгукнулися в повітрі, але ось виходили вони незрозуміло звідки. Дуже дивне відчуття. Навіть язика не відчуваю.

— Ну чоловік.

— Чоловіча? Ви впевнені? Може, бажаєте спробувати жіночу? — уточнив мій новий знайомий, піднявши праву брову.

— Ти мені тут давай не це! Без натяків. Сказав – чоловік, отже – чоловік!

— Як забажаєте. Але вам би сподобалося, — сказав помічник чи глузуючи, чи то цілком серйозно.

— Голос залишити початковий, чи бажаєте змінити?

— А з голосом моїм чо не так? Голос як голос. Залишити, звісно.

— Як забажаєте. Але, як на мене, трохи грубуватий, можна було б пом'якшити.

— Стільки років прожив із ним – і ніхто не скаржився.

— Як забажаєте. Оберіть імʼя.

— Та чо тут обирати: Микола!

— На жаль, ім'я Микола вже зайняте, — чемно мовив платтяносець.

— Як зайняте? Микола Селезньов я за паспортом.

— Ви справді хочете вибрати ім'я Микола Селезньов?

— Нема чого тут вибирати, Микола Селезньов я.

— Може, виберете одне із цих?

Перед очима з'явилися білі написи:

«Микола324

або

KolianSel?»

— Повторюю: Микола Селезньов. У паспорті написано так!

— Як забажаєте. Тепер оберіть расу.

Яку таку расу? Раса… Раса… Знайоме слово, але не можу згадати, що воно означає. В голові взагалі якийсь туман, крім свого імені та прізвища майже не пам'ятаю нічого.

— Чо за така раса? Одяг священика, чи чо? Так вона мені ні до чого, зроду не вірив в Бога. О! Ось це я точно пам'ятаю.

— Ви можете вибрати одну з класичних рас, — промовив помічник, і перед очима з'явилися нові слова.

«Людина

Орк

Ельф

Гном

Гоблін

Огр

…»

— Також Ви можете обрати одну з рас, вже створених іншими гостями Мірантира.

«Драуг

Дромедр

Людина-рись

Амфібія

Лютий

Нетопир

…»

— Або Ви можете створити свою, унікальну расу.

— Людина я, людина. Не треба мені тут всяких цих.

Переді мною з повітря з'явилося дзеркало. У ньому на повний зріст відображався голий літній чоловік: лисий, з пучками сивої рослинності на скронях, з густими бровами, волосся з носа стирчало на всі боки, ще й кудлата борода на обвислих щоках. Про решту тіла й говорити нічого не хотілося. Старе, в'яле, обвисле. І я десь знав, що це саме моє тіло.

— Ех, помолодшати б років на сорок.

— Як забажаєте, — чоловік із вусиками вклонився і клацнув пальцями.

Несподівано сутулий старий у дзеркалі почав випрямлятися, шкіра почала підтягуватися, старечі плями зникати, м'язи налилися життям, на голові виросло каштанове густе волосся з чубчиком до брів, а сивина зникла.

— Цвях мені в печінку! Сон дивний, але він мені починає подобатися. Е, як там тебе, Кондрат! А можна додати зросту? Мені мої сто шістдесят п'ять ніколи не подобалися. О, починаю чось пригадувати про себе.

Чоловік у дзеркалі виріс на пару сантиметрів.

— Ану, дотягни до ста вісімдесяти.

Я ніби встав з колін і майже зрівнявся із зализаним.

— Може, бажаєте додати риси: шрами, татуювання, пірсинг, протези, каліцтва, додаткові кінцівки? Може, якісь екстравагантні побажання?

— Та ні! Ніколи такими дурницями не страждав. Дякую, не треба. Завжди був здоровий, ніщо не ламав, нещодавно ось тільки поперек почав боліти.

Внизу спини різко заболіло, ніби камінням поцілили в куприк.

— Ах ти ж! Ти чо твориш, копито осляче?! Не треба поперек.

— Як забажаєте.

Біль припинився так само несподівано, як і з'явився, але виникло якесь інше неприємне відчуття. Я глянув у дзеркало, а там… Єдрити-бити… У чоловіка, який відображався у дзеркалі, пропав живіт. Ноги, принаддя, а замість живота і пупка — одразу груди та плечі.

— Е! Прищаку тобі на губяку, якого біса? Ану поверни як було!

Чоловік у дзеркалі знову обзавівся животом та спиною.

— І прес з м'язами більше зроби!

На животі з'явилися кубики, біцепси закруглилися.

— Так краще.

— Я б ще колір шкіри смуглішим зробив, а то занадто вже ви бліді.

Ну точно не здалося – глузування проскакує.

— Так теж добре.

— У Мірантирі мешкають ще істоти, які мають залишкову магію, і ви є однією з таких істот. Виберіть своє вміння. Ви можете вибрати одне із класичних умінь.

«Вогняна куля

Крижаний спис

Кам'яний кулак

Займисте лезо

Водяний потік

Порив вітру

…»

— Також ви можете обрати одне з умінь, які вже придумали інші гості Мірантира.

«Сюрікен смерті

Прихована сила кулака

Невидимий кидок

Сфера небуття

Сплеск арматури

Плювок кобри

…»

— Або ви можете вигадати своє вміння, а потім підкоригувати.

— Жодних магій! Я зроду в цю брехню не вірив. Усі ці шарлатани... Мені вистачить і однієї відьми по сусідству.

— Як забажаєте.

Чергові білі написи замиготіли перед очима.

«Відмова від магічних здібностей дає +1 до базової характеристики сили, +1 до базової характеристики спритності та +1 до базової характеристики витривалості»

— І чо це означає?

— Ви зможете бігати та битися довше, ухилятися від різних атак, а також використовувати різні важкі предмети.

— Це добре, а то чот сила останнім часом взагалі залишає мене, роки вже не ті.

Я махнув рукою, і високий чоловік у дзеркалі теж махнув рукою.

— Каргу стару через вим’я собаче, то це точно я? Так можна? — чоловік у дзеркалі ворушив губами в такт моїм словам. — Оце так справи. Точно сплю. Чуєш, Конодаве, а де це я опинився?

— У Мірантирі.

— Це чо?

— На жаль, Вам поки що рано про це знати, вибачте. Згодом Ви все дізнаєтесь.

— Дивися мені, Конколазе, ловлю на слові.

— Виберіть стартову зброю.

— А чо це за стартова зброя така? Пістолет для бігунів, чи чо? На старт, увага, пішов?

Помічник клацнув пальцями, і праворуч від мене в повітрі з'явився дерев'яний стіл зі всіляким мотлохом. Лежали різні ножі, мечі, булави, арбалети, луки, навіть спис був.

— Ні, всі ці залізяки не по мені. А пошмаляти можна з чогось?

— Зі стрілецької зброї доступні лише лук, арбалет та праща.

— А рушниці там, чи гвинтівки нема?

— Вогнепальна зброя не передбачена у Мірантирі.

— Ну і пес з ним, візьму палицю, воно завжди з нею зручно буде. Трохи чо – в лоб засандалив, і готовченко.

— Відмінний вибір.

Ось! Знову глузування! Ну зараз я тобі покажу, помічник, таких одразу на місце треба ставити. Ще й тихариться, чи бачите, згодом ви все дізнаєтесь, а поки оберіть расу, ім'я, зріст… Зараз я з тебе все витягну, вусатий.

Я взяв у руки важку палим'яку із залізним набалдашником на кінці.

«Отримано новий предмет:

Бойова дубина»

Покрутив зброю в руках, переконався, що агрегат солідний, міцніше вхопив і тільки-но зібрався з розвороту вдарити по ногах Конрада, як несподівано все зникло, і я залишився в темряві.

***

«Бажаєте пройти навчання?»

Білі літери із завитками з'явилися перед очима у повній темряві.

— Ти чо, діда ще навчати чомусь надумав?! Я тобі дам! Діда навчати не треба, я й сам тебе чому захочеш навчу!

Знову непроглядна темрява.