З кухні вабливо надходив запах.
Алель присіла біля духовки,вдихаючи приємний печений аромат.
—Ти вже прокинулася.Чому так пізно?
—Для мене надто рано,– відвівши очі від пирога відповіла Алель.
—Вже одинадцята.Чим ти займалася всю ніч?
—За небом спостерігала.
—А ти не змінилась.Досі любиш
дивитись на небо.Я немаю нічого
проти,але сон  теж дуже важливий.Будеш пиріг?
—Ні,дякую.
Алель глянула на годинник і вибігла з кухні.
—Згадала.Ти завжди дивилася на небо довго,коли тебе щось непокоїло,–крикнула Керет,але подруга її не чула.
    Швидким кроком вона рушила до картини,що знаходилася у вітальні.На цей шедевр образотворчого мистецтва дівчина раніше ніколи не звертала уваги,до поки не з'явилось дивне відчуття,немов вона вже десь бачила картину.Сфотографувала її і лише тоді помітила Ейна,що ремонтував шкафчик.До кімнати увійшла Керет.
—Бачу ви вже відремонтували.
—Так.
—Дякую.
—Невже знову не візьмите гроші за роботу?–спитала Алель насміхаючись.
—Може припинеш?– пошепки попросила подруга.
—Не вважаю за потрібне,–відповіла
їй,не приховуючи свою
неприязнь.
—Я просто допоміг.Мені не потрібні гроші,бо...
—Ви що волонтер?– перебила його Алель.
—Ні,це послуга за послугу.
—Справді це так.
—Так і до весілля не далеко.
—Що?–в один голос перепитали
Керет і Ейн.
—Приказки такі,–відмахнулася Алель.
—А.Пиріг готовий.Ейн будете?
—Мені вже треба йти,тому ні.
—Ідіть.
—Алель!–обпекла подругу розгніваним поглядом.–Припини.
—Якщо ти хочеш з ним замутити,то
припиню,в іншому випадку не бажаю цого більше тут бачити.
    В кімнаті дівчина вирішила порадитися із своєю сусідкою- художницею.Довго чекати не довелось.За кілька хвилин та стояла біля дверей її дому.
—Привіт.
—Привіт,–у відповідь привіталась
невисока кудрява жінка тридцяти
років.Вона була у своєму яскравому образі.–
Де там твоя картина?
—У вітальні проходь.
    Жінка прискіпливо оглядала картину,наче зчитувати з фарб та ліній слова.Вони ніби вели якусь невинну розмову,яку порушити було б злочином.В художників своя мова,відома тільки їм.Алель захоплювалася міфологічним живописом,а цей різновид був їй не відомий і не зрозумілий.
   —Ти б знала,що це за скарб,–
нарешті подала голос Еля і присіла поряд.
—Розповідай,– попрохала Алель,очі котрої видавали зацікавленість.
—Ти чула про міс Попенс?
—Ні.
—Художниця,яку було знайдено
вбитою в своїй майстерні чотири роки тому.І яка перед смертю
намалювала на стіні чашку.
—Це її картина?
—Її стиль.
—Ти була з нею знайома?
—Нажаль не встигла.Я була
її фанаткою і для мене це був великий розпач.Ти не уявляєш як я марила про наше знайомство,–сумно розповіла Еля.–
А цієї картини не було серед її робіт, я знаю про долю кожної.
Думаю ця картина була написана перед смертю,але чому вона тут?
—Запитай в старих власників.
—Якби ж я їх знала.Вони були якимись відлюдниками, познайомитися з ними я так і не змогла.
—Тобто як?
—Приїхали, від'їхали,наче привиди якісь.
—А довго  тут жили?
—Незнаю.Минув рік після мого
сусідцтва із ними.А потім ти
приїхала.А ти щось знаєш про них?
—Я цим не цікавилася.
—Гаразд,я піду. Раптом що
дізнаюсь розповім,–сказала
Еля й пішла.
     Те що довідалася Алель
було якось дивно, навіть занадто
дивно.Ця історія про старих
власників-привидів й картину
вбитої художниці викликала багато питань.

   Керет не було вдома і вже довгий час.Вперше,що прийшло на думку
це те,що подруга образилась
на неї.Якщо так,то зараз вона або
у своєму салоні краси,або в готелі.
Спробувала зв'язатися із нею по телефону,але та не відповідала.
На дворі вирувала хуртовина,але Алель дуже хвилювалася,тому з острахом всілася в автомобіль і рушила.
   Проте до міста доїхати так і не вдалось.Слизька дорога і густий сніг вивели з шляху транспорт.
   Алель лежала в середині без озника притомності.Вікно пробила гілка і звідти доносився холод.
Серед лісу за такої погоди
шанс,що її помітять вчасно малий,то ж,можливо,тут в самоті вона завершить свій життєвий шлях.
   Все повторюється знову...