Ледь відчутний холод вкривав
її тіло.Він завжди переслідує
й не помітно змушує боятись,
як чогось загадково,чого неможна
побачити чи торкнутись.
    Алель прокинулася в своєму ліжку біля вікна, звідки
вона виглядала кожної ночі
на осяяне зорями та місяцем небо.
Воно було тим же:загадковим,тим
чого неможна торкнутись,але навідміно від холоду,воно було чарівним.Надягнувши нічний
халат вона вийшла з своєї кімнати
й пішла до низу, звідки линув дивовижний запах.А надходив він з кухні надходив з кухні,де із самого ранку поралася Керет.
   Зібране у хвіст волосся,капці,фартух,–її личив образ домогосподарки.Таким Алель не похизувалася б.
  —Доброго ранку,–привіталась
Керет.
—Доброго ранку.
—Чого стоїш?
—Та так.
—Сідай будем снідати.Сподіваюсь
ти непроти  оладок з молоком?
—Я з'їм все що ти приготуєш.Ти ж
старалася,–сказала вона й Керет
поспішила накрити стіл.
   Поснідавши,Алель на мить
зрозуміла,що це в перше за
своє доросле життя вона
поснідала наче по сімейному.
—Алель?–помітивши засмучене
обличчя подруги мовила подруга.–
Все добре?
—Так,–відповіла вона,зупинивши поток сліз усмішкою.–Я піду.Дякую за сніданок.
—Це тобі дякую за те,що приютила мене,коли я залишилася без даху над головою.Якби
не ти, я зараз жила в своєму
салоні краси і молилась,щоб він не згорів як моя орендована квартира.
  Подруги міцно обійнялися.
   Тепло яке відчула Алель було таким жаданим,наче після вічного холоду.Приємне і незнайоме відчуття.Холод якого відчувала вона було самотністю.Воно переслідувало
її до поки не з'явилась подруга,яка
зігріла її.Та холод не зник повністю.Він ще жив ній немов паразит.
"Чому він залишився?–
думала Алель, розчісуючи своє
волосся,як раптом почула
дивний звук,наче хтось рубав
дрова.І спраді,коли вона підійшла
до вікна,то побачила чоловіка.Вона згадала розмову з Керет,в якій вона повідомила,що найняла чоловіка,котрий мав порубати дрова для каміну.
    "Дизайрнерський одяг,стильна
зачіска,доглянуте обличчя та руки на яких видно загар;несхоже що він мав справу із такою роботою,–
роздумовувала Алель, спостерігаючи за ним."
  Алель закінчувала розмову із своїм менеджером і спускалась.
—Якщо тобі потрібно сам приїдь,–
відрубала вона й
помітила того чоловіка з
Керет.Вони сиділи за столом в кухні.
—Познайомся це–Ейн.Ейн це Алель,
власниця цього дому.
—Дуже приємно,–сказав він й подав руку,але вона не пожала.–Ну мені вже час.
—Алель!Ейн зачекайте,–побігла
Керет за ним,а через декілька хвилин повернулась,–Навіщо ти
так з ним?
—Недумаю,що я маю пожимати
руки незнайомцям.
—А твоє ставлення до людей й
досі не змінилось.Таке ж вороже.А він доречі дуже приємний чоловік.Невзяв гроші
за роботу.
—Сподобався тобі?
—Ні,зараз я не хочу думати над
новими стосункам,я ще від старих
не відійшла.
—Давай подивимося фільм вечері,–
запропонувала Алель,побачивши
засмучене обличчя подруги.
—Я не проти.
—От і добре,–мовила вона й возьмила подругу за руку,щоб
хоч якось її розрадити.
   Печення,котре спекла Керет було дуже смачним і гарячий чай з ним смакував.Вони дивилася фільм про кохання.
      Кожна людина кохати
й самою бути коханою.Керет
хотіла його та не отримала.Це бажання їй завдало
болі.Вона жаліла того кого кохала.
Отже кохати це жаліти когось?
Задумавшись над цим питанням Алель непомічала,як  повільно засинала.