Коли дівчина повернулась до будинку,то застала мертву тишу.
Так немовби тут ще досі її подруга,
можливо, пише свою книгу або ж читає біля вікна,як це любить.
   Але її не було.
Керет сіла на крісло і подивилася на грань.Довго ж будинок стояв пусткою:холодно,тихо,самотньо.
  Дивно,бо вона ще ніколи не була сама.Завжди біля неї був хтось пересічний або ж рідний.Та не цього разу.Вона залишилася сама,сама із своїми проблемами і розв'язувати їх прийдеться нікому іншому як їй.
  То що робити?
Алель десь тримають,але де?
Амелові вже давно закордоном і дістатися до них буде важко та й безрезультатно,бо вона не знала що робити;в такій ситуації вперше.
  Хто б міг їй допомогти?
В неї є багато знайомих,але нікого з них вона не бачила радника.
Єдиною людиною яка б з цим впоралася,щось вигадала,в котрій багата фантазія – це Алель.
  Що ж би вона зробила?Як би діяла?Які перші кроки обрала?
–Думай,що б зробила Алель?– мовила вона.
Раптом Керет почула стукіт.
Хтось завзято тарабанив у двері,наче це був його єдиним порятунком.
–Еля?
Перед нею постала сусідка у всій своїй прекрасній яскравості.Лише
зараз вона помітила це,а Алель зуміла б швидше.Вона завжди бачила унікальність людей,їх погані та хороші сторони.
–Я бачила тебе і ти ми теж,не сумніваюся.Керет,розповідай що сталося?–енергійно говорила кудрява сусідка.
–Її викрали,–сказала та ламким голосом і заплакала.
  Жінка не стала жаліти ту і не підклала плече.Мабуть вона на це заслужила.
–Хто?
–Ейн.
–Той чоловік,що колов вам дрива,так?
Керет кивнула і закрила обличчя руками.Їй було нестерпно від себе і огидно.
–Ти знаєш куди він міг її повезти?
Похитала головою.
–Гаразд.Треба звернутися в поліцію,це єдиний вихід.
–Вони вб'ють її.Ні,ні,ні.
–Хто вони?
–Подружжя Амелових.Вони погрозили мені.Сказали,якщо я не перевезу картини,то вб'ють її.Боже,за що мені таке?
–Керет.Керет.Нема коли ревіти, треба діяти.
–Але як?
–Ходімо до їх будинку,там точно щось маємо знайти.Вони мали залишити якусь маленьку підказку.
За кілька хвилин вони вже обшукували дім.Одразу вбало в око безпорядок,який вони залишили.
Хоч Керет не в тій ситуації,щоб звертати на це увагу,але така вона завзята господиня.
І саме це допомогло дещо зрозуміти їй;вони тримають її недалеко.
–Еля,–покликала ту вона.–Алель поблизу.
–З чого ти це взяла?
–Вони поспішали,тут сташений безпорядок.Їм потрібно діяти все швидко,якби раптом що одразу мати все підруками.Ходімо.
–Куди?
–Проїдемося по околицям.Десь повинно бути місце,яке б не привертало уваги.
Але швидко його знайти не вдалося.Перш ніж жінки помітили  старий будиночок в лісі,вони довго
об'їджали кожний доступний для об'їзду куточок,поки не натрапили на сліди коліс.
  Хтось недавно там був,на що вказували сліди біля будинку.
  Увійшовши до середини,вони одразу помітили підвальний вхід,але в самому підвалі нікого не було.
  На дворі стояла темна ніч.Керет сиділа на єдиній сходинці і дивилася в далечінь.Біля неї сиділа Еля,з якою вони в парі думали.
  Проте більш нічого придумати їм не вдалось,тому ті повернулися до будинку.
–Бери,–простягнула Еля чашку із
гарячим чаєм та сіла навпроти в крісло.В каміні палахкотіли дрова.
–Як думаєш,вона ще жива?
–Буду в це вірити,–відповіла сусідка.
–Ти мене винниш чи не так?
–Я зла,що ти вирішила в таїти від неї шантаж,але з іншої сторони я розумію тебе.
–Ми безсилі.Все що ми тепер можемо,так це вірити,що Алель впорається самотужки.
–Так,вона в нас сильна і кмітлива людина.А також її життя вже давно було не медовим,але вона впоралася.Ми з нею недовго знайомі,проте я встигла помітити,що біля неї завжди кружляв холод.В мене склалося враження,наче вона сама – холод і віє його.Я почала писати картину через це.Мені сподобалася ця аура,що в ній.Таких людей я ще не зустрічала.І жоден колір не міг цього передати,але я знаю,що він існує, просто десь сховався.А тепер я знаю де його знайти,але без неї завершити картину не зможу.
Алель потрібна мені...
–І ти її отримаєш.Наша подруга ніколи нас не кине,коли ми її потребуємо.
–Саме так.