На диво,скромний зовні будинок непогано виглядав усередині:
великий круглий стіл із червоною скатертиною та вазою із букетиком півоній;на стіні навпроти кухні візерункові миски
(давно вона такого не бачила).
У вітальній диван бузкового кольору та плазмовий телевізор.
  Алель зробила собі бутерброд та жадно його поїдала;за цей час вона добряче зголодніла.
  Надворі тихо.
  Коли вона вламувалася у будинок,то собаки не було,що трохи її здивувало,адже в інших вони просто гарчали,як не- самовиті,немов сам демон в них вселився.
  Звісно,у перший зустрічний будинок вона б не пішла,а от в якийсь менш примітний та й віддалений – так.
  Перекусивши Алель швидко знайшла теплий одяг(куртку,чоботи,трохи вузькі,та широкі теплі штани) й  озброївшись ножиком пішла.
  Йти через центральну дорогу вона не наважилася,тому її шлях пролягав попри ліс, поблизу будинків, для того щоб не загубитися.
  А йти прийшлось довго, поки не натрапила на школу.
  Тут точно,якщо що,ті не зазиратимуть, бо аж надто скромно вона виглядала.
  Алель увійшла всередину,а за кілька хвилин вона вже гостювала у кабінеті директора з вчителькою початкових класів.
–Ох,із цими чоловіками.І ти розумна,піти від нього серед незнайомого місця.
–Надто сердита була от і не подумала,–усміхнулась кутиками губ.
–Гаразд, нічого вже не зміниш,то ж прийдеться тебе рятувати,але коли опинися дома не забудьте подзвонити,я тобі дам свій номер.
  Із повним шлунком та приємним відчуттям,після дбайливого відношення жінки,Алель прямувала до знайомого тої,котрий без будь-яких питань відвіз її до міста.
  Дівчина не поспішала повертатися додому,бо спочатку вона мала все дізнатися про своїх
викрадачів.
–Тепер ти відчула на власній шкурі,як то бути бандитом,–на її розповідь осміхнувся той.–І це ще добре,що тебе не викрав Бульдозер,а то б ти вже була мертва.
–Тоді я витратила  своє  останнє життя із дев'яти,як у котів,або ж
у мене – безсмертя.
–Алель,наш світ небезпечний і лиш сам Бог знає,коли наш час,тому краще поводься обережніше.На всяк випадок я призначу тобі охорону,але знай,що без наказу вони не діятимуть,тому
одразу порятунку не очікуй.
Зрозуміла?
–Так.
–Що ж до твоїх ворогів,то скажу тобі,що вони не такі небезпечні...
–А якщо вони вбивці,тоді що?
–Ліквідуй їх.
–В мене немає доказів.
–Але ж є голова на плечах і дуже розумна голова,якби я цього не знав,то не довірив свою справу тобі.
–Ти маєш рацію,–задумано кивнула вона і встала.–Мені вже пора нею скористатися.Гарного тобі дня.
–І тобі.
Дед Мороз провів дівчину до автомобіля і ще довго стояв,наче
молився подумки про безпеку свого колишнього психолога,і це
була правда.
  Алель повернулася додому геть виснажена; з порогу своєї кімнати впала в ліжко і заснула міцним сном.
  Наступного ранку подруги вже говорили.
Алель було важко змиритися з тією думкою,що Керет заради її ж життя пішла на такі кроки.Це обурювало її зсередини,тому, щоб
не зірватися,вона коротко висловлювалася,як із Ейном,але без підозр.
–Мені дуже шкода,–нарешті закінчила свою оповідь Керет.
–Ти вчинила не правильно.
Але в тебе є шанс виправити це.
–Як?
–Поїдеш і відаш їм картини.
–Так просто?
–Так,вони ж цього хотіли.
–Ти мені щось не договорюєш.
  Алель подивилася в очі подрузі,
але не змогла стримати погляд.
–Гаразд,я це зроблю.Сподіваюся ти мені пробачиш?
Дівчина завагалася із відповідю;
був би це хтось інший,то вона б відповіла,що подумає чи час покаже,але натомість сказала:
–Мені  дуже прикро та я постараюся це зробити,обіцяю.
Я тебе всеодно люблю, хоча й ображена.
  Алель не чекала на Боже благословення і швидко почала
здійснювати свій план у реальність.Вона отримала всю інформацію,яку потребувала,щоб
загнати того покидька в куток,як кіт мишу.І своєю владою даною їй від ще того грішника та колишнього пацієнта вона вручить тому список,через якого
той втратить свої статки в кілька разів.
–От ми знову зустілись,–мовив той, сидячи у пишному кріслі.Вона ж мала сидіти на стільчику в знак того хто тут головний,поки що...
–Як бачу ви у повному порядку.
Що ж тоді обійдемося без цих співчуттів,які я хотіла висловити, після нашої першої і останньої зустрічі.
–А ти схоже не така дурна як я вважав.Тепер розумію чому твій папік тебе обрав,а не свою праву руку.
–Поспішаєте.Ви ще незнаєте,яка я "не дурна".
–Цікаво дізнатися,– сказав той мило усміхаючись.
–Напевно ви пам'ятаєте,що кілька років тому,коли ви були лише дрібним дилером вас заарештували, але з допомогою однієї людини звільнилися.
Сьогодні ця людина  у скрутному становищі і я вирішила,що не завадило б їй допомогти,а у свою чергу вона простягне руку допомоги мені і поновить вашу справу.
–Якщо ти вирішила,що мене цим злякаєш,то дуже помилилася.
–Ні,аж ніяк ні.Проте у вас на носу дуже вигідна "здєлка",як то кажуть.Як гадаєте,кого обере ваш партнер:банду із прямим зв'язком з поліцією чи нас із м'яким ґрунтом під ногами?
–І це все?–розміявся той.
–Ви знову поспішаєте.
–Вибач,вибач.Продовжуй.
–Отже,коли ви потрапите до в'язниці,то зустріните багатьох людей,які хтозна,але можуть мати на вас образу і в цьому стані нашкодити вам.Звісно,не заперечую,що ви матимете охорону,але,якщо всі,що там, збунтуються проти вас?
–А ти нічогенька.Але з чого ти вирішила,що я потраплю туда?
–За вбивство вагітної дружини і ще трьох людей, а також за розповсюдження і продаж наркотиків.Звісно,варто не забути про підпал приватного майна та ще й не хтозна кого,а самого Бульдозера.
  Обличчя чоловіка у білому костюмі напружилося.Він вигнув брови у дуги та підняв їх у здивуванні:
–Який підпал?–запитав той швидко вимовляючи слова,немов
вони в нього у дефіциті.
–Який зараз палає.Твоя,мабуть вже колишня, людина за твої наказом підпалила його,через деякі недомовленості.Всі під цим страшним чоловіком,але ти здається вирішив,що не боїшся його.
–Ах,ти сука,–піднявся той.
–Все що потрібно, щоб усі ці біди
ніколи не виникали,це підписати ось ці документи.
–Серйозно?–нервово посміхнувся чоловік, після прочитаного.
Вона кивнула.
–Гаразд,–швидким рухом він підписав.–Але знай,що це ще не кінець.
–Так, звісно.У мене не кінець,проте не в тебе.Адже всі ці документи затверджують,що тепер керує Бульдозер,а не ти.І якщо захочеш помститися,то будеш мати справу із ним.Так що гарного тобі дня,–легко усміхнулася вона.