Керет ввійшла до кімнати
заваленої купою старих книг.
—Збираєся це все прочитати
до нового року?Чи наступного?–
насмішкувато додала вона.
—Знайду потрібну мені книгу,
а потім можливо.Хочеш
можеш і собі щось взяти почитати.
—Ні.Нелюблю старі книги.
Їхній запах та й на дотик неприємний.
—Ммм.
—Ти будеш снідати?
—Ні.
—От і добре.А то я нічого не
приготувала,бо...
—Немогла заснути,тому що один
чоловік не виходив із
голови?
—Та ні.Багато справ,от і все.–
її рука відгорнула волосся назад,
а погляд упав.
—Гаразд,–кивнула.
—Я зараз їду і буду пізно, то ж
несумуй.

   Вона відгорнула кільки книг.
Піднявся пил.Цим предметам видобутку інформації,мабуть,
років зо п'ятдесят.Або,як говорила
бібліотекарка з великими окулярами,що затуляли трохи горбатий ніс,–двадцять один рік.

   Алель теж недовподоби
запах,але коли вона поглибується
в читання,забуває все на світі.
  Вицвіло-синня книжка стала
її порятунком від нудьги.
   Вічна проблема батьків і дітей
та кохання.
  Нажаль чи на щастя те,що
вона з цим нестикалася?
Кого би вона не вибрала, мама
завжди прийме її вибір.
Цікаво як зараз вона?
Може написати?
   Алель відкинула книгу,взяла
телефон і знайшовши чат
з нею,написала:–"Привіт.Як справи?"
   Відповість напевно нешвидко,
адже в горах погано ловить
інтернет.Через годину.Так,
через годину.
  Але відповіді,навіть за цей час
вона не отримала.На той момент,
коли останній раз перевіряла телефон,прочитувала сороку сторінку книги(де історія
тільки починалася).
  Якби не час коли панував царизм
й патріархальне суспільство,то
б двоє юних людей не думали над
тим,щоб втекти і бути завжди
разом?
  Але якби не це,то б інше їм
завадило.Адже доля недарма
звела їх,і,щоб довести що їхнє
кохання міцне,підносить
різні проблеми,які потрібно здолати.І історія закінчується
або добре,або погано.Все відбудеться так як того захоче
автор.
 
   Час пролетів за читанням швидко:враження хороші,такі як і
кінець.Відповідь немає.Але є
ще достатньо книг на обід та
вечір.Тільки бажання немає.
Тому Алель вирішила зайти
до горища.
  Але плани  різко змінилися,коли пролунав дзвінок.
  На порозі стояв високий худий чоловік.Одразу у око впадає
жовта куртка та джинси,яких
багато разів брали до прання.
Позаду незалишилось запах
пива та трохи тверезе обличчя.
  Всім своїм незадаврленим виглядом і голосом вона спитала:
—Чого вам?
—Мені б Керет,–сказав він
заглянувши до середини.
—Її немає!–кинула та й гримнула
дверима перед його носом.
Але нав'язливий гість знову
потурбував.Спочатку дзвінками,а
потім гупанням.Тільки вона
залишилась незворушна.
Навіть незадумалась над тим,
щоб повідомити подругу.
Лиш з тої причини,що хотіла щоб
подруга нетурбувалась тим
минулим.
   Так наступив ранок.
   Подруги снідали оладками із
кефіром.Розповідали про вчорашній вечір.Бізнеследі
поділилася своїми справами та
думками щодо майбутнього
переїзду,а завзятий читач
про ті книги,що встигла
прочитати,а їх було три:
друга–пригоди піратів,третя–
пригоди графа дракули.
Але ті книги менш заціпили,ніж
перша.
—Перша мені подуші,–зізналась
Керет.
—Недивно.Ти любиш реалістичні історії.
—І непочну любити інші із надреальним світом.
В мене фантазія припинила
своє розвивання ще коли я
перестала грати в кукли.
—Все.Пропоную сьогодні
почати розвивання фантазії.
—Як це?
—Вечером дізнаєшся.Повір тобі
сподобається.
—Сподіваюсь.Ну все мені пора
на роботу.
  Вона швиденько прибрала
за собою і поквапилася на вихід,
де на неї вже чекав чорний джип.
Одній точно веселіше ніж іншій.
Бо та знову береться за читання.
Якби учора вона знайшла собі
розважливу справу,то б не
витратила свій час на нецікаві
книги.Але що поробиш,коли
натхнення нечасто  навідує.