Алель сиділа в теплій кімнаті з широким кремовим диваном та білим каміном,а над ним височіла велетенська картина:пейзаж
райського саду із єдинорогами,–
схоже власник ще той мрійник.
  Дівчина прислухалася до звуків,
але жодного вчути не могла,немов
знову опинилася в тому підвалі.
І її знову покинули саму,–на цій думці вона усміхнулася.
Самотність–це її вічний супутник.
  В одному вона була впевнена:
її викрадачі не подружжя Амелових.Вони швидше б продали
картину,чим повісили її на помаранчеву стіну.
  І раптом  вуха пронизив жахливий гавкіт собак.Здається
про неї таки не забули.
  До появи гостя прийшлось зачекати не мало часу.Та все ж
він з'явився: високий,
широкоплечий дядько з світлим
кольором волосся та владним поглядом.Біля нього,певно,всі відчували і вигляди мізерно.
Вона це теж відчула.
  Чоловік сів поряд,розкинувши руки на спинку дивану та розсунувши ноги настільки широко,як тільки це йому дозволяла гнучкість.Він оцінив
свою полонянку,а потім заклопотаним голосом промовив:
–Якщо не помиляюся Алель?
–З ким маю честь розмовляти?
–Кевін,–доволі дружелюбно відповів він.
–І по якій причині я тут, дозволь запитати,Кевіне?
–А краще б ти була у підвалі?
  Вона не відповіла.
–Зовсім недавно у твої руки перейшло те,що належить мені.
Думаю,ти розумієш про що я?
–Ні.
–Алель,ти дівчина молода і необізнана,то ж краще не грайся з тим,що тобі не під силу.
  Алель ледь втримала свій язик, щоб не відповісти на такі перебільшені і помилкові слова.
Вона точно не дурна,а її силу краще не недооцінювати.
–Ви говорите загадками,–відповіла
і глянула на нього очима повними непорозуміння.
Чоловік різко притягнув її до себе за щелепу.Вона відчула болючий потиск того,але знала,що далі буде гірше,бо він стримує свою лють, поки...
–Зараз ти повністю безсила.Тебе
не врятує твій папік, розумієш?
Якщо ні,то поясню для особо не розвинених.Ти в моїх руках і я можу зробити будь-що.Нариклад,розфарбувати твоє личко,вникаєш про що я?–процідив він і відпустив.
Алель взялась за обличчя,на якому залишилися сліди від рук
того.
  Він не жартує і правий,як би не хотілося того визнавати,вона в його руках.То ж прийдеться поступитися своєю гордістю і
здатися.
Але чомусь її тіло не реагувало на небезпеку і з неї ринув протяжний регіт.Такого повороту той явно не очікував.Його обличчя перекосило від люті як-не-як,а вона  розтоптала його гордість,не повіривши в силу та владу того,наче то було якесь сміття.
–Вибач,–через силу мовила вона і
продовжила реготати.
  Обличчя того побуряковіло,а очі
налелись кров'ю – зберегти рівновагу не вдалося.
  Чоловік встав і змахнув рукою,але
Алель змогла миттєво зреагувати та відхилитися,а за тим нанесла
у відповідь удар в зону паху.Той скрикнув і нагнувся,але дівчина не зупинилась і ще раз вдарила,проте цього разу в обличчя тією ж ногою.
Вона добре почула скрегіт щелепи і із зневажливим "Ха" завдала останній удар коліном в зону сонячного сплетіння.Чоловік під важкий стогін гучно впав,немов сам важив як той слон.
  Поки той корчився від болі Алель не втрачала жодної секунди, адже вони вирішували все,і зняла з того
лаковані чорні туфлі та наклала туда розпеченої грані.
  На диво,чоловік виявився міцним горішком і майже оклигав,але ще один удар ногою в сонячне сплетіння знову його повалив,цього разу надовго.
  Алель зовсім не було шкода того,адже зараз існує лише одне правило:або вона,або ж її.З бандитами так все працює і ніяк інакше.
  Дівчина опинилася в самому серці будинку,на що вказували
більярдна, плазма на стіні,крісла і диван,а ще килим з хутра ведмедя,–повний несмак, зауважила вона мимовільно.
   За іншими дверима майже одразу з'являлися задня частина сходів;за ними бажаний вихід.
Якби вона не чула собак,то вже давно опинилася в їхньому полі зору,тому Алель пішла на наступний поверх.
  Там же їй знову в очі впадали білосніжні двері,вони були повсюду.Перші три не відкривалися,за те в наступних були спальні кімнати і одна ванна.
Алель припустила,що тут зупинялися повії та інколи люди
того владного чоловіка.При згадці про нього дівчину почала нити нога,якою кілька разів користувалася.А ще до того грань почала пропалювати дірку.
Звісно ж своєю зброєю крім як виграти кілька секунд  на втечу в неї більше нічого не вийде.
  Алель різко зупинилася вчувши човгання.Той чоловік-рятівник спускався і вона вирішила зустріти його.
  Дівчина притулась до стіни і застигла мов статуя,а коли той нарешті спустився вона влучно кинула грань йому в обличчя.
Хоч того не душе припекло та дезорієнтувало точно,що дало перевагу тій.Алель зробила теж саме,що й із першою жертвою.
  Він провалився на підлогу згорнувшись калачиком,а вона тим часом побігла втілювати свій план в реальність.
  А план був такий: влаштувати пожежу.За допомогою неї відверне увагу від себе та під гучний гавкіт собак,спричинений ґвалтом,втече звідси.
Алель знайшла до просторої кімнати із двох спальним ліжком та верандою.Спальна була оздоблена речами в червоних та золотих тонах,з чого виникла думка,що кімната належить власнику будівлі(того владного),але в того надто витончений смак для мереживого тюлі.Вона зірвала їх з прикріплення і підпалила лаком для волосся,що знайшла у ванні і попільнички рятівника.
  Полум'я перевершило всі очікування і заворожувало.
  І звідки ж в неї з'явилися така
палка прихильність до небезпечного вогню?
  Алель вибігла з кімнати і сховалась в спальні,яка найближче знаходилася до сходів.
  Перед тим як почався сполох минуло  майже десять хвилин.
Двоє чоловіків почали викрикувати про пожежу і про неї, звісно ж.Коли ті проминули коридор,Алель вийшла з кімнати та побігла на кухню.Вона не знала
скільки ще є людей в цьому будинку,то ж провсяк випадок взяла з собою ніж та й він міг допомогти із собаками.
  Алель вийшла надвір.Гуркіт,що
влаштували чоловіки трохи стих.
В ніс різко вдарив мороз і її пройняв кашель.Вона досі була тільки у зеленому светері та чорних лосінах,а на ногах залишалися кросівки.
Дівчина поспішила за будинок,алже звідти буде легше втекти,хоча там,напевно,і чекатимуть на неї собаки.
  Так і було.
  Дві вовчарки лежали по інший бік і пристально дивилися на неї.
І раптом схопилися на ноги і побігли до неї із гучним гавкотом.
Проте накинутися на неї вони не встигли,бо її рятівник знову прийшов на допомогу та відвернув їх увагу.
  Алель не подякувавши полетіла в сторону ворот,де вгледіла найзручніше місце,щоб беззусиль втекти.
  І їй це вдалось.Нарешті вона опинилася на волі.Дівчина вдихнула на повні груди і побігла.
З вікна той ошатної спальні вона вгледіла дах,то ж туда й простелився її шлях.
  Алель більше ні про що не думала:в її голові крутилося тільки одне слово"Біжи!".І вона бігла,адже
це  ще не кінець.