Нарешті після стількох пригод вона в дома.У своєму м'якому ліжку в піжамі та із повним шлунком.Той час у підвалі нагадав їй про дитинство,в якому вона інколи не мала жодної їжі й терпіла рев голоду.Алель не шкодує про вчинене в минулому,адже вона рятувалася.
  Керет уже поїхала.Алель знає,що подруга не повернеться,бо не зможе,совість не дозволить.
Частинка душі все ще винить ту,тому що вона не мала права вирішувати все без неї;вона мала попередити чи хоча б натякнути.
Невже страх і любов так сильно впливають на мозок?
  Так,Алель кохає Ейна,хоч гордість
говорить ні.Вона все ж піде проти свого серця – це буде правильно.
Дівчина знайде його і посадить,адже кожен повинен нести покарання за свої вчинки.
І ніяк інакше.
  Алель подивилась у вікно.Її погляд упав на ту ділянку,де вона вперше побачила Ейна.З першої миті та зрозуміла,що з ним щось не так,але не стала діяти,бо не хотіла.Нею керувало серце,на жаль.
  Всі говорять,що воно не помиляється,але це не правда.
Помилку можуть робити всі і навіть воно не є виключенням.
  А чи хоче вона побачити його?
Можливо.Обійняти і поцілувати?
Так.Подивитися в ті брехливі очі та випромінювати кохання?Ні.
  Ні.
  Ні.
  Ні.
Дві букви й одне слово– що вони варті.Їхня цінність не матеріальна,але коштує багато,адже вона – це протиріччя всьому,що людина може назвати нормальним,а Алель так не вважає.Кинутися до когось на ручки,щоб втекти від реальності,–
що за дурниці.Пробачити,щоб бути коханою,–кохання зовсім не таке.
Воно сплетіння всього,що робить життя чудовим:довіра,
дбайливість,підтримка, толерантність – о, так,воно потрібно,бо без нього,немов знайомий із незнайомою людиною,яка незважає на інших,бо вони їй ніхто і до них їй діла нема.
Алель вже обирала між коханням та собою;цього разу нічого не зміниться.Як би егоїстично це не виглядало,але  на світ треба дивитись не через рожеві окуляри.
  Дівчина спустилася до кухні.
Там вони склали угоду,яка поєднала їх як подружжя.
А чи варто взагалі одружуватися?
Робити помилку.Хоча без помилок не засвоїш науку.Їх шлюб і не був помилкою,бо він і не був реальним.Чому ж Дед Мороз хотів, щоб вона одружилася, якщо знав,і це напевно,що та це зробить,але без тих прекрасних почуттів.Хіба це було варте?Йому хотілося побачити її псевдо щасливою?
Звісно,що тоді вона нею була,але, якби все сталось не так?
Гм.Ти ж радієш щасливому кінцю своїх романів,які не реальні,то чому не можна радіти діду за кроком до смерті?
  А дійсно.Він вірить,що вона буде щасливою,хоч не зараз,але буде.
Просто її любий знайомий хотів побачити це і все.
  Можливо, тепер настала її черга.
Але ж ні.Вона не зможе.Алель не зможе подивитися йому в очі,як раніше,хоч з підозрою,але надією,що так сильно ховалася.
Вона розлюбить його і не буде хепіенду в цій історії.
  Просто не буде.