Дзвінок у двері.Алель відірвалась від своєї роботи і спустилась.На порозі стояв Ейн.
Прийшов він тому,що
загубив дорогу йому річ.
Алель провела його до заднього двору і,поки він шукав, спостерігала за ним.
—Ви напевно недовіряєте людям?
—Ви надто престижно виглядаєте як для людини,що запросто рубає дрова.Зголосилися допомогти  дівчині із багатого будинку  й повернулись,
бо щось загубили.Якщо ви справді
щось знайдете,то буде на одну
причину менше вам недовіряти.
—Тоді можете продовжити.Я нічого не знайшов.
—Вам пора,–сказала Алель й проводила до вхідних дверей,де
вони зустріли Керет,яка повернулася з міста.
—Ей?Помітили,що дещо загубили?
—Так.
—Я знайшла біля воріт.Зачекайте я лиш
збігаю в кімнату,–сказала вона й побігла на верх,залишивши пакунки.
—Тепер ви мені менше довіряєте?
—Вам так важлива моя довіра?
—Ні,але я нехочу,щоб мене
вважали...
—Ось і я,–крикнула Керет, спускаючись.
—Дякую.
—Може залишитися на обід?–
запропонувала вона й глянула
на Алель.
—Я не проти,–промовила Алель, усміхнувшись.
—Дякую,але мені пора.Бувайте.
—Бувайте,–сказала Керет й
обернулась до подруги,–Що сталося між вами?
—Він підозрілий.
—Ти помиляєшся,– йдучи до кухні сказала вона,–Я тут подумала,може ти не знаєш чи хочеш кохати,бо недовіряєш людям.Це може бути
причиною.
   Алель нічого недодала і повернулася до своєї кімнати.
Не знає чи хоче вона кохати,
через те, що недовіряє.Це можливо?Якщо так,то Алель
в це невірить або не хоче вірити.
Адже для неї це показати слабкість,
що невластиво їй.
   
   Заглянувши у вікно вітальні Алель помітила автомобіль, що
зупинився біля її будинку.Менеджер
Алель зайшов до вітальні.
—Здраствуй.
—Мені потрібна твоя машина.
—Але ж вона нова.
—Відмова не приймається.
—Я вам принесла поїсти,ви ж
напевно голодні,–мовила Керет
зайшовши із корзиною випеченого
печення.
—Дякую,–подякував Менеджер  з цікавістю подивившись на Керет.
     Зустріч тривала годину після
чого він пішов.Але
     перед тим як поїхати менеджер
заглянув до кухні,хоч точніше
до Керет.І через кілька хвилин
пішов.Повертаючись до своєї
кімнати Алель зустріла Керет,
яка йшла до пральної.
   —Менеджер звернув на тебе
увагу.
—Справді?Він тобі сказав?
—Ні.Я помітила як
дивився  на тебе й здається він
заглянув до тебе, перед тим як піти.
—Тому що води хотів попити.
—Так собі відмазка?–зауважила Алель,глянула на корзину одягу й мовила.–Це тряпки?
—Це мій одяг,–обурено сказала
Керет і пришвичила ходу.
—Давай підемо по магазинам й
прикупимо тобі дещо.
—Ні.
—Ти власниця салону краси,можна
сказати вже ділова жінка і тобі
потрібно відповідати цьому.
—Гаразд, вмовила.Я викличу таксі.
—Ми на моєму автомобілі.Збирайся.
—В тебе немає автомобіля.
—Вже є.
     Через годину вони дістались
торгового центру,де добряче
прикупились.Далі вони пішли
до салону краси де провели
години зо три.Краса потребує
часу особливо коли за це
береться Алель,яка завжди
за повне перевтілення.
     І от по вулицям ступає зовсім оновлена версія Керет:макіяж,обтягуюча сукня,нова зачіска.
Проходячи,вона ловила погляди чоловіків.Алель раділа цьому.
Їй подобалося бачити ту живу і щасливу.
  —До нас вечером завітає подружжя.По словам Елі нові сусіди.
—Прекрасно.А хто така Еля?
—Сусідка з західного боку.
—А вони?
—Із східного.
—Ммм.Неочікувано.Ти спілкуєшся із сусідами.
—Еля художниця,а я захоплююсь
творчістю.Ми знайшли спільну
мову,–сказала Алель доходячи до
парковки.
—Зрозуміло.Я поведу,–сказала
Керет.–Тобі може
буде неприємно,але водиш ти
небезпечно.Наче ти пропускала
уроки водіння.
—Деякі так.Гаразд,лови ключі.

  Закінчивши накривання столу
подруги сіли на диван,як раптом
Керет згадала про кімнату в кінці
коридору другого поверху,в яку
під час прибирання не змогла
зайти через замкнуті двері.
—Кімната в кінці коридору.Це горище?
—Так.
—А чому воно закрите.І що в ньому.
—Незнаю.
—Тобто?
—Я не перевіряла.
—Ти живеш в будинку і незнаєш
що в горищі?!Це можливо?
—Я тут живу лише зимою,а
так завжди подорожую.
Тому мені неважливо що в ньому.
—Зрозуміло,–мовила Керет
й  пролунав дзвінок.Керет пішла зустріти гостей і через кілька хвилин вона повернулася із ними.–Наші нові
сусіди,подружжя Амелових.
Жорж та Анесія.Це Алель.
—Приємно познайомитись,–
сказав Жорж й вони сіли за стіл.
—Чому переїхали?
—Нам подобається природа,Тай
хотілося відпочити від міської
суїти.
—Розкажіть про себе,–попросила
Алель й зловила  погляд
подруги,яка здивувалася прамолінійністю подруги.
—Нічого особливого,–усміхаючись
відповіла Анесія.–Проста сім'я дизайнерів-інтер'єру.
—Справді?А що ви скажете про
цю кімнату.
—Східний стиль із нотками мінімалізму.
—Ви вірно сказали Анесія.
—Попробуйте цю запіканку,–
сказала Керет,щоб зменшити
якусь напружену обстановку
схожу як в кімнаті допиту.

    Возьмивши все в свої руки
Керет перевела розмову на
шутки,чим змогла ледь сховати
неприязнь Алель яку вона навіть
не приховувала.Проводивши гостей
вона повернулась до кімнати,
де побачила Алель,що дивилась
у вікно.
—Ти так холодно до них поставилася.Хоч би усміхнулась
разок.Все ж вони наші нові
сусіди та й навигляд милі.
—Для подружжя занадто милі.
—Недумаю.Доречі чому менеджер
відав тобі свій автомобіль?
—Він мені невідмовить,бо я йому
одного разу допомогла.
—Розповідай.
—Він мій колишній.
—Ну так собі.Стоп.Він... твій...
—Так.Ти правильно зрозуміла.
—Цікаво.І ти його не кохала?
 —До нього я відчувала тільки пристрасть.Як зрозуміла.
—А тепер?
—Нічого.Все розпочалось після
закінчення мого навчання в
університеті.Тоді я написала
книгу й почала шукати видавця.
І знайшла,хоч шукала я його довго.
Мені захотілось відпочити і я
вперший раз пішла в клуб там
зустріла його.Переспала із ним.
А через місяць  після видання
моєї книги  почала шукати менеджера,от і на співбесіді
зустріла його.
—І що ти відчула?–захопленням
запитала Керет.
—Почала вивчати його резюме.
—Що?–здивовано ледь вимовила
Керет.–Ти зустрілась із тим з ким
переспала і почала перевіряти
резюме.Ти що,нічого не відчула?!
—Дослухай спочатку.Мені
недуже сподобались його
резюме тому я його невибрала.
Але ми знову зустрілись в парку,
його там перестріли якісь мужики
і якби я невмішалась,то можливо
в нього могла б бути зламана рука.
Подякувавши він розповів,що
в нього проблеми із минулим
начальством.Йому потрібні були
гроші,щоб відкупитись від начальства.Мені стало його шкода,
все ж він наче хорошим здався і
запутана історія мені здалася надто підозрілою.
Я йому допомогла,підключивши деяких знайомих.В нас були спільні інтереси в дечому,і вийшло так що ми почали зустрічатись,а коли я дізналась
що він відмінний працівник в
тій сфері,де я працюю,вирішила
прийняти його в якості менеджера.
Я недуже любила виходити кудась
відміно від нього.Спілкуватись із
людьми не моє.Зменшене спілкування,зустрічей.
Можна сказати,що нас почало
пов'язувати тільки робота.Та
й пристрасті я вже не відчувала
до нього.Більше нічого.
Ми розійшлись.
—А все так гарно починалось.
Ти справді його не кохала.
Бо ти мала б змінитися.
Цікавилася його світом,ним,його
інтересами і хотіла б їх.
      Керет мала рацію тільки
сприймати це  не хотіла.
Вона завжди жила тільки своїм
світом;те що їй довподоби,і те
чим вона незахоплюється і неробить.Знаючи що цим
вона залишається самотньою
всеодно нехотіла чогось чужого.
Невже це страх?Він всьому виний.
Незнає чи хоче кохати ,чи знає
тільки їй заважає щось зрозуміти
це.