Сьогодні вони прийдуть.Всі безтурботно будуть себе вести:розмовлятимуть, сміятимуться, ділитимуться знаннями та історіями із життя.
Ніхто нічого не запідозрить і все пройде,як по маслу.
  Алель сіла за стіл.На ньому були найрізноманітніші страви від яких слинка текла,а запах звабливо притягував.
  Але їй не до них було.
Весь день вона думала про нього.
Їй страшено кортіло дізнатися, як він там серед в'язнів у чотирьох стінах.Чи все добре?Чи не голодний?Чи не холодно йому?Чи спокійно і ніхто його не ображає?
  Дзвінок.
  Гості прийшли.Нарешті.
  Господарки дому привіталися із гостями,обмовилися кількома компілементами та сіли за стіл.
  Старання Керет не минули марно, гості їх дуже нахвалювали.І Алель
не залишилася в стороні, вона захоплювалася талантом подруги.Її здібності до куховарства не зрівняти  із жодним
шеф-кухарем найелітніших ресторанів.
  Анесія та Жорж розповідали про своїх клієнтів.Одних вони ледве збулися,бо ті були аж надто примхливі і їм все було не те.Вони оглянули більше 20 помешкань,але тим нічого не сподобалося,в кожній із варіантів знаходили якийсь недолік.А інші лише тратили час,щоб збити ціну до мінімуму за квартиру у центрі міста у новобудові,через що вони витратили декілька потенційних покупців.
   Алель і про себе згадала як обирали житло.Важко знайти те місце,де проведеш довгий час або навіть все життя.Тому вона добре розуміла тих примхливих і якийсь відсоток інших, бо не всі можуть собі дозволити таку купівлю.. Раніше вона знімала кімнату у будинку бабусі в передмісті.Далеко від університету,але жити у квартирі вона не могла через свою фобію та й будинки поблизу були дорожчими.
   Вечеря закінчувалася.Всі вже сиділи на дивані та пили чай.
Алель чекала на їхній хід,але нічого не відбувалося.
Зацикленість на цьому відволікало від розмов і вона кілька разів перепитувала.На щастя,ніхто крім неї не помітив або ж вони надто добре грають свої ролі.
   Дівчина розуміла,що геть втратила самовладання.Через почуття до Ейна вона не могла
розсекретити цих злодіїв.Це її гнітило.
–Вечір був просто дивовижний.
Дякую вам,–обняла дівчат Анесія.
–Наступного разу від нас буде запрошення,–повідомив Жорж і потиснув їм руки.
–І ми з радістю приймемо запрошення,–сказала Керет.
  Вони проводили гостей до воріт і повернулися всередину.
   Алель не розуміла,що пішло не так.Їй приходили різні думки про зраду фіктивного чоловіка,про страх подружжя через що вони ненаважилися це зробити,але це абсурдно,бо вони все ж таки не злодії початківці.Також імовірно в них інший план про який незнає Ейн.
  Алель вдивлялася у нічну тьму білосніжного навалу.Чарівний вечір міг би бути і є,але лише для Керет.Для неї ж він незакінчений,вона в цьому впевнена.Вони мають прийти.
Їм потрібні картини.Залишилось зрозуміти яким чином Анесія і Жорж вкрадуть.
   Алель повернулася до вітальні.
Там вже прибрала подруга.Дівчина 
торкнулася прямокутного стола і провела лінію до самого кінця.
В той момент до неї приєдналася Керет.Та сіла на диван,підібравши ногу під себе.
–Мені потрібно тобі дещо сказати,–
серйозно почала вона.
–Уважно слухаю,–сперлась на стіл
Алель і почекала поки подруга збереться із думками.Останній раз в неї була така розмова із колишнім,котрий прагнув сім'ї і серйозних стосунків на майбутнє спільне життя,та коли зрозумів,що
вона не має таких планів,то вирішив закінчити їх роман.
Такий же вираз мала і Керет.
Чомусь її завжди це веселило,але зараз  інакше.Вона із сумом сприймала кожне слово,бо тепер
все починається спочатку.
–Ти впевнена?
–Сонечко,так я впевнена.Зрозумій, я так давно не відчувала таке щастя і не хочу втрачати жодну хвилину.Він кохає мене і я його.
Ми щасливі разом.Якщо я зараз відмовлюся,то назавжди його втрачу.Він ніколи не подарує мені свого любого погляду,не скаже своїм приємним легким голосом
"Добрий ранок".Я страшено буду
скучати без його теплих та міцних обіймів.І він вже ніколи не покличе мене у кіно на нашу комедію.
  На обличчі подруги з'явилася мінлива успішка.Її слова так щиро кричали про них та їхнє кохання,що Алель стало не по собі.
Вона не хотіла зробити свою найближчу людину нещасною,хоча відпускати її теж було важко.Знову залишатися одною із своїми думками, мріями, тривогами.Її полишають,як ту сирітку без люблячої підтримки.
   Звісно її вічна самотність ніяк не проявилася на роботі.Вона знайшла справу,яку любить,в неї є дім і можливість кинутися світ за очі.Проте чи можна втекти від себе?
–Я завжди буду порядь,обіцяю.
–Дякую,що є в моєму житті.Ти найкраща,–сказала вона,міцніно обнявши ту.